Я відкрила рот від несподіванки. Кілька тремтячих блакитного ока дивувались на мене.
Я не знала, що сказати, але майже нічого не питала про те, чи він пошкодив голову.
Навіть якщо він зробив це, то не має сенсу.
"Як все до цього прийшло?"
Якби гра все ще йшла, це була б ситуація, в якій я спробувала підняти його інтерес.
Але все скінчилося. Включаючи мої стосунки з родиною Еккарт і ним.
'Що не так з цим виродком?'
Я думала про це ще більше.
- Я...
Дерік раптом відкрив рот і заговорив спокійніше.
- Незважаючи на те, що я наступний спадкоємець роду Еккарт, я нікчемний чоловік, який убив свою молодшу сестру власними руками.
- ...
- Я визнаю, що у всьому винен я.
- ...
- Ты... Коли ти прийшла в особняку замість Івони...
- Досить.
Наступні слова Деріка були передречені. Догадатися було неважко.
Я не могла винести його шалені визнання через ознаку і поспішно сказала йому зупинитися.
- Будь ласка, досить. Я не хочу цього чути.
- Я був таким дурнем, таким сліпим.
- ...
- Я не зможу повторити це двічі.
- Ха.
Він говорив не про Івоне.
Я змерзла, зрозумівши все.
- Тоді що ви збираєтеся робити?
- ...
- Я до божевілля ненавиджу вас. Що ви будете з цим робити?
Його обличчя стало блідіше після моїх слів.
Дивлячись на нього, я стиснула зуби і різко випалила:
- Що? Щоб приховати свою прихильність до своєї сестри, ви змусили інших зневажати її доти, доки вона не покінчила життя самогубством, а тепер все, що вам потрібно зробити, це зізнатися?
- ...Пенелопа.
- Або ви відкладіть всі свої справи і забороните мене, як птаха у своїй кімнаті?
Ти думав, я не зрозумію що це означає?
Його блакитні очі широко відкрилися, відображаючи калейдоскоп емоцій. Те, що він відчуває сором або біль - не моя проблема.
- Очевидно, ви не можете цього зробити. Але якщо ви спробуєте, я негайно вийду заміж за наслідного принца.
На щастя чи на жаль.
Я не лише відчувала до нього співчуття, але й знала, як ефективно звести його ніжний порив на немає.
- Пенелопа Еккарт!
Як і очікувалося, він розкрив свою справжню сутність, а його обличчя перекосилося.
Навіть якщо я не хотіла виходити за Каллісто, який сподівався швидко передати трон мені.
Для нього, чоловіка, який не хоче, щоб я вийшла заміж, ці слова були ідеальним ударом.
- Мені не потрібна та захист авторитетного роду Еккарт, про яку ви весь час говорите. Я збираюся піднятися на вище, більш благородне місце і утримати його.
Від імені Дерика відкинула вся кров. Я повільно нахилилася до нього, поки не стала статуєю і прошепотіла на вухо:
- Тож продовжуйте вигинати лінію, поки я не зроблю це.
- ...
- Як я й сказала, зберігайте свою дорогу сеструцу як зіницю ока все своє життя.
Заправивши кригу малінового волосся за вухо, я потягнулася в його бік.
Можливо, він подумав, що я вдарю його, тому напружився.
Але я підняла і відрихнула ручне дзеркало, яке валялося у його колін.
- Якщо ви розумієте, подбайте про нього. Це річ вашої молодшої сестри.
Цього разу я простягнув руку.
- Як я можу попросити у тебе вибачення?
Він говорив з таким виразом обличчя, ніби благав Івону повернутися. Його обличчя перекосилося від болю, наче його тільки що вдарили в живіт.
- Будь ласка, забудь про це. Все, що я сказав раніше... Це була помилка.
- ...
- Але, ти можеш ...?
- ...
- Чи можеш ти називати мене старшим братом, як раніше?
Я здивовано втупилася на Деріка.
'Раніше ти ненавидів навернення "старший брат" з моїх уст так сильно, що твій інтерес падав ...'
Як іронічно. Ти благаєш, щоб я називала тебе саме так.
'Що б зараз сказала Пенелопа, яка до самої смерті звала свого старшого брата?'
Їй б сподобалося? Зрештою, її нарешті прийняли як справжнього члена сім'ї.
На жаль, я більше ніколи не дозволю цим словам зірватися з моїх губ.
- Схоже, молодий пан поняття не має, що несе ...
Хлоп-.
Я різко змахнула його руку, як мерзенного жука.
- Просто пригадайте, що зовсім не розумієте, які робили до цих пір.
- ...
- Будь ласка, робіть з відразою до самого себе.
- ...
- Ой, є багато речей, які набагато важливіші для молодого пана. Честь Еккартів, репутація, ця родина, осуд інших.
Я повернула йому ті слова, про які він постійно нагадував мені, дивлячись на те, як він втрачає запал.
Мені навіть не було його шкода, тому я потиснула плечима і повільно дала йому надію:
Навіть коли настав день ви визнали моє існування, Ви не ставилися до мене як до члена сім'ї.
- Той день... - Ледве вичавив з себе Дерік, задихаючись. - Ти дійсно йдеш?
- ...
- Я хочу залишитися поруч з тобою... Навіть як брат...
- Не знав, що Еккарти можуть бути такими безсоромними.
У цей момент. Ми з Дериком здригнулися від голосу третьої людини, який щойно увійшов на територію сміттєвозапаторної установки.
- Каллисто?
Топ-, Топа.
Він впевнено підійшов до нас. Його золоті волосся сяяли на напівденьому сонці.
Це був кронпринц.
- Гей, хіба цей вистава з "прощенням" не повинен вже закінчитися? Тільки подумай про все дерьмі, яке ти звалив на голову леді до цих пір.
Каллісто підійшов до мене, даруючи Деріка вбивчим поглядом. Він швидко схопив мене і сховав за спиною, наче Деррік на колінах був загрозою.
- Ва-ваше Високість.
Я запаникала і поплескала його по спині, щоб він не наробив зайвого.
Скоро відбудеться коронація, і напад на наступного герцога Еккарт було б великою проблемою.
Але Каллісто не зрушився з місця і нахилив голову так, ніби не відмовився б плюнути в колінах Деріка, якби йому запропонували.
- Просто будь вдячний, що вона врятувала тебе від Лейла, і залиш її в спокої. На місці леді я б почав заточувати меч для твого вбивства ще з мисливських змагань.
- ...
- Перестань її соромити. Ти ж знаєш, що твої коліна недостатньо цінні, щоб заслужити її прощення, вірно?
Каллісто простягнув руку і схопив Деріка за плече.
Я бачила сині вени, які проступили на тильному боці його руки, ніби він збирався щось йому зламати.
- Эй!
Я поспішно віддерла його руку.
- Будь ласка, встаньте, наступний герцог.
На щастя, Дерік був достатньо кмітливим, щоб не робити дурниць перед наслідованим принцом.
Він встав зі свого місця і випростив ноги.
З його обличчя зникло будь - який вираз, ніби цього прохання не було, і він повернувся до свого звичайного флегматичної поведінки.
- Це наша сімейна проблема. Не втягуйтеся у це, Ваша Високість.
Як і очікувалося, він відповів без поваги.
Каллісто раптово притягнув мене до себе за таллю.
Він озирнувся, як ніби щось шукав, і відкинув чолов'ятку, роздратовано пробурчавши:
- Чорт! Я забув меч!
"Так, дійсно. Що ще ти можеш шукати.'
По спині пробіг холодок, коли я уявила, що мені треба було б зупиняти Каллісто перш ніж він втратить контроль і вб'є Дерика.
- Ви обоє, будь ласка, зупиніться. Наступний герцог, я зроблю вигляд, що нічого не чула від вас сьогодні. Бережіть себе. Що ж, прошу мене пробачити.
- ...Пенелопа, мені все ще потрібно почути від тебе...
Навіть після всього цього він зробив крок ближче і тихо заговорив зі мною. А чи є нам взагалі про що говорити?
- Провалюй.
Але перш ніж він прийшов до мене, Каллісто закрив мене собою і похмуро попередив.
- Припини нариватися і почати використовувати свою розумну голову за призначенням, спадкоємець герцога. У тебе всього одне життя, а у роду Еккарт є ще один претендент на спадщину.
- ...
- Крім того, тобі не слід покидати цей світ поки я не стану твоїм зятем.
- Ваше Високість!
Я страшенно втупилася на нього через його постійні загрозу вбити наступного спадкоємця сім'ї Еккарт.
На щастя, Дерік зрозумів ситуацію і повернувся з території сміттєвої печі.
Схоже, він не міг більше перебувати тут через стан здоров'я. У нього було попільне обличчя, а кровна пляма на пов’язці сильно розплилася.
"Добре, що він не відноситься до тієї ж категорії божевільних, як і Ікліс з Рейнольдом ..." - подумала я, дивлячись на його сгорблену спину.
Хоча Дерік у певному розумінні програв кронпринцу, це принаймні не закінчилося бійкою, як було б з Рейнольдом і Іклісом.
- Я знав, що потрібно було тоді добити його.
Каллісто, який, як і я, дивився в спину Дерику, відреагував зовсім інакше. Я нахмурилася, лагаючи його:
- Не кажіть таких жахливих речей.
- Ти дозволила йому жити, і він продовжує нести цю нісенітницю.
- Забудьте. Чому ви тут?
Він різко закрив рот, коли я втупилася на нього з суворим обличчям, схрестивши руки.
'Як, чорт візьми, ти сюди потрапив?'
У той час він мав бути на зібранні, розглядати політичні та військові питання.
Я навмисно вибрала час, щоб він не міг відразу вистежити мене, але судячи з його швидкості, це сильно вибило його з колії.
Крім того, його колір обличчя був нічим не кращим, ніж у Деріка.
Мені стало трохи не по собі через те, що всі головні герої блідли як привиди під час зустрічі зі мною.
- ...Я прийшов сюди, щоб забрати тебе.
Гадаю, йому було дуже незручно.
На відміну від його недавнього блефа перед Деріком, зараз він м'яко бурмотів, дивлячись на мене.
- ... Коли закінчиш, давай повернемося в наш палац.
- Повернемося... Це все, що ви хочете сказати?
Я була широко розкритими очима і дивилась на нього.
'Давай повернемося, коли закінчиш.'
Думаю, я дійсно божеволію.
У мене захворіла голова, і я обережно струшила його руку, що стискала мої пальці, виправивши його:
- Це "ваш" палац, а не "наш".
-Леди.
Він сумно покликав мене.
Я подумала і зрозуміла, що не маю бажання знову повторювати йому свою проблему. Я не хотіла це робити.
- Чи є що-небудь, що мені потрібно знати? - У результаті прямо запитала я.
- Так.
На щастя, він визнав, що його спроба покинути розмову була марною.
- Тепер я зрозумів.
- Так де ви збираєтеся замкнути мене цього разу? У місці, де не літають птахи, і про яке навіть щури не знають?
У мене є час і можливості впоратися з цим, ти ж знаєш.
Хоча він прикидався білим і пухнастим, моє обличчя Каллісто зблідло.
- Ні. Чорт, я помилився.
Каллісто кинувся до мене і обняв мене двома руками, ніби я могла випаруватись на його очах.
- Я все зрозумів. Чорт забирай, більше не тікай, це зводить мене з розуму.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert