Я з подивом дивилася на Дерика. Не знаю чому, але він важко дихав, наче мене поспішав. Його блідий колір обличчя і піт на лобі виглядали дивно.
'Це тому що він хворий?'
Я перевірила його машинно і виявила, що навколо його торсу насотана пов'язка. Ні, він точно був хворий.
- Мені здається, у вас кровотеча.
- А.
Коли я звернула увагу на червонувату пов'язку, Дерік також перевірив її і помітив проблему. А потім прямо сказав.
- ...Це дрібниці.
Це не було схоже на дрібниці, але я нічого не сказала. Чи рана стихла кров’ю, для мене це не мало значення. Через травми обличчя Дерика було виснажене.
'Було б дивно, якби з ним все було в порядку з дірою у животі ...'
Я згадала, що він був атакований Лейла і зараз проходив тривалий лікування.
- ...
Настала незручна тиша. Я не знала, як вибратися звідси, не вступаючи з ним у контакт.
- Що... Ти тут робиш?
Дерік заговорив першим.
Я слухняно відповіла:
- Я розбираю свій багаж.
- Багаж?
- Так, мені не потрібно нічого тут залишати.
Я озирнулася. Минуло багато часу з тих пір, як все в печі було охоплене бурхливим вогнем, але всередині були і ті речі, що мені дав Дерік, через які я трохи нервувала. Я повільно зачинила собі біжне вікно, побоюючись, що він може побачити ще негорілі предмети.
- Мені сказали, що ти залишаєш герцогство... - Раптом обережно почав Дерік.
'Йому вже доклали? Так швидко.
Чи не викликав герцог Деріка відразу після того, як я покинула його кабінет?
(...) Я не можу вам пробачити.
(...) Усі в герцогстві, включаючи Деріка і Рейнольда, ображали мене.
'Я сказала, що йду, але вони не дозволять мені так просто піти."
Я мовчки кивнула. Після чого Дерік поспішно сказав:
- Ти не можеш.
Я не очікувала знову почути це від Деріка і здивовано подивилася на нього. Він продовжував говорити, хоча і відчув мій погляд.
- Чому ти не зважила рішення покинути герцогство?
- ...
- Ситуація в столиці все ще нестабільна. Особливо, коли зв'язки з минулими подіями зосереджені на сім"ї Еккарт...
- Ви переслідували мене, щоб сказати це?
- ...
Моє байдуже обличчя і сарказм змусили Дерика заткнутися. Це було не дивно. Хіба не було б страшно, якби його характер раптово змінився?
'Але це можна вважати прогресом? Він не відправив слугу до мене, щоб викликати у свій кабінет, а прийшов сам.'
Мені не здавалося це смішним. Я змерзла:
- Я сказала вам минулого разу.
- ...
- Мої справи вас більше не стосуються.
- ...Пенелопа.
- Мені більше не про що говорити з вами. Звичайно, ви знаєте, що...
- ...
- Якщо я хочу піти, то піду.
Мені ніколи не потрібно було його дозволу.
Навіть якщо я хотіла викидати на нього свої скарги, то не могла. Я думала, що піду і матиму всі свої образи, але не мала права робити це. Оглянувшись, я помітила, що полум’я в печі трохи вщухло.
« Достато. »
Я знову повернулася до Дерики і безцеремонно кивнула:
- Якщо ви закінчили говорити, пробачте...
- Куда.
- ...
- Куди ти збираєшся?
Дерік швидко перебив мене. Я нахмурилась.
- Це теж.
- ...
- Вам теж цього не потрібно знати.
- Це через мене?
Топ-. Він ступив до мене. Його схвильоване обличчя все ще було вкрите холодним потім.
- Через те, що в день церемонії... Я привів Івону і змусив тебе випити отруту?
- Так.
Я трохи здивувалася його запитання, але не подала виду.
'Це не зовсім його вина.'
Людина, яка звільнилася від промивання мозку, здається, знала про свої гріхи. Може бути, це було не через промивання мозку а через рани від монстра в об'єкті його сестри.
- Не можу сказати, що не через це, але з цієї причини, - дуже повільно відповіла я.
Коли він привів Івону, я дійсно втратила розум...
Але я не злопам'ята. Як не дивно, негативні почуття до Дерику з’явилися. Очікування, розчарування, гнів. Можливо, я просто перегоріла.
- Не турбуйтеся. Просто прийшов час.
- Припини грати словами і дай мені нормальну причину.
Я не хотіла влаштовувати сцену перед своїм відходом. Я не звинувачувала його, хоча було за що, проте Дерік не відставав від мене, знову і знов ставили запитання.
- Куди ти підеш, і чому ти повертаєшся до палацу...?
- Навіщо? - Я сильно перебила його нудний голос. - З якого дива я повинна переконувати вас?
- ...
- Якщо я відповім людині, яка мене зневажає, судячи з пихатості.
- ....
- Щось зміниться?
Плечі Деріка дуже здригнулися. Червона пляма на перев'язаному торсі почала темніти.
'Це вбиває його.'
Мої слова, здається, вдарили сильніше, ніж я думала. Його обличчя було блідим як папір. Я посміхнулася, не стримуючи бажання висловити йому все.
- На жаль, ви мені надто байдужі, щоб це мало значення.
- ...Пенелопа.
- Вот.
Я крокнула ближче до людини, яка неодноразово називав моє ім'я, і дала йому дещо.
- Я не думала, що передам його зараз, але так навіть краще.
- Це...
Блакитні очі Деріка задрижали, коли він побачив те, що було в моїй руці. Дзеркало Івони.
'Я збиралася передати його палацому перед відходом ...'
Я планувала віддати його герцогу, але Івонна хотіла передати разом з ним своє повідомлення.
(...) Скажи братові Дерику, що він купив мені ручне дзеркало і я дуже шкодую за його втратою.
Пам'ятаючи її голос, що плаче, я мовчазно сказала:
- Як ви вже чули, я зустріла Івону вчора. Це не Лейла, а твоя молодша сестра.
- ...
- Вона віддала його мені. І попросила подякувати вам за те, що ви купили його, і передати, наскільки їй шкода, коли вона втратила його.
На вершині дзеркальної палички з’явилися розкішні прикраси, і залишилося тільки старе ручне дзеркало із тріщинами. Його існування було беззмістовним, як і мої стосунки з родиною Еккарт.
Обличчя Деріка повільно змінилося, коли він подивився на дзеркало в моїй руці.
- Івонна...
Його очі постійно тряслися. Його не турбувало кровоточа рана, бо він втратив свою сестру з власної вини. Я не хотіла бачити його відчай, незважаючи на те, що він поводився зі мною як дурень.
"Подумай про це. Мені потрібно йти, так що поквапся і забери його.'
Я нетерпляче піднесла дзеркало ближче. А він просто застиг бовваном, навіть не думаючи брати його.
'Ти бісиш мене навіть в самому кінці.'
Я зітхнула взяла його руку і поклала в неї дзеркало. Мабуть, через шок його тепла долоня тремтіла. Мені було огидно, але я цього не показала.
- Просто думайте, що це все моя вина, як завжди. Я випадково вбила Івону, і це не я йду, а ви мене виганяєте. У такому разі, адже інші люди не будуть вас звинувачувати?
Якщо так подумати, хіба їх не слід жаліти?
Дерік спочатку був вузькодумною людиною, а тепер я витрачала на нього час. На розмову з ним, на відміну від герцога, у мене не було причин. Було б краще, якби ми розійшлися як в море кораблі, немов не знаємо один одного, як раніше.
- Держите.
Я нарешті змусила його зомкнути пальці і стиснути дзеркало, після чого відпустила його.
Але коли я спробувала пройти повз нього, за мене зав’язалася опустила рука. Я здивовано підняла голову.
- Якщо я скажу, що шкодую про все.
- ...
- Чи можеш ти хоча б трохи пробачити мене?
Він тримав мене рукою, яку я щойно відпустив. Дзеркало Івони, яке я поклала в його долоню, лежало на землі.
Він тримав мою руку і спитав:
- Якщо я встану на коліна і буду благати, якщо ти захочеш.
- ...
- Ти не підеш?
'Він збожеволів?'
Це було моєю першою думкою. Я не слухала його, бо мій погляд був прикутий до дзеркала на землі.
- Відпустіть.
Я спробувала витягнути руку і нагнутися за дзеркалом. У цей момент.
Його обличчя спорожніло.
Коли я прийшла в себе, Дерік стояв на колінах.
- Що...
Я здивовано дивилася на чорноволосу голову на рівні своєї талії.
- Не йди.
- ...
- Я був абсолютно неправий.
Неначе переклонини колін було недостатньо, Дерік почав тараторувати щось неймовірне.
- Неправа...?
- Так. Верно. Може бути, я відповідальність за все нещастя, що ти пережила.
- ...
- Але... Я все ж спробую. Як тільки я відновлююся і отримаю можливість рухатися, я змінюсь. Я обіцяю, я компенсую тобі якомога більше болю.
Я ніколи не бачила, щоб він говорив так швидко і з таким відчайдушним обличчям, не встигаючи вдихнути, ніби він думав, що я зникну, як тільки він перестане говорити.
- Я все віддам. Я впевнений, що ти більше не будеш ні про що турбуватися.
- ...
- Не виходь за наслідного принца.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert