'Це галюцинація?'
Я широко розплющила очі, Івонна повинна бути мертва. Після запеклої битви у вежі я зіштовхнула її і зрештою перемогла.
- Як ти...
Лейла була в дзеркалі правди? Навіть стародавні маги не змогли повністю придушити її, можливо тому вона все ще була життєздатна?
- Ты...
Я сумнівалася в своїх очах, коли помітила Івонна ростом мені по пояс. Незважаючи на рожеве волосся і блакитні очі, я не відразу дізналася про це.
Вона не була Івоною, принаймні тією, яку я знаю. У неї були пухкі цуценя і маленьке тіло.
- Ти Івонна Еккарт?
Дівчинка з гарним рожевим волоссям задрижала, коли я вимовила це ім'я. І я зрозуміла, що вона не Лейла. Якщо бути точним, то це справжня Івонна, яка існувала ще до того, як Лейла заволоділа нею.
Вона виглядала як восьмирічна дівчинка, тому я заїкалася і запитала:
- Т-ти... Ти була жива? Як ти сюди потрапила?
Я була шокована, тому що нічого подібного не існувало в оригінальній грі. Я не бачила цього навіть у прихованих кінцівках усіх режимів гри.
Як тільки я наблизилася до Івонна, зламане ручне дзеркало сильно зачарувало мене в моїй руці. У цей момент Івонна помітила його, повернула голову і різко подивилася на мене.
- Чому...?
Івонна несподівано вихопила обломок палички з моєї руки і втекла.
- Эй, эй! Стій!
Я відразу ж почала переслідувати її.
- Чому ти забрала його у мене? Ти Лейла, а не Івонна?
Відстань не скорочувалася, хоча я втекла з усіх ніг.
- Ха... Ха... Чому ти тікаєш? Якщо хочеш битися, давай б'ємося тут!
Я голосно кричала, рвано дихаючи, але Івонна навіть не обернулася.
'Ох, я навіть не можу її зловити.'
У Івона моя реліквія, і вона стала маленькою. Тепер я не можу впоратися з нею без магії. Раптом, коли темрява простягалася на нескінченну темряву, з’явилася квадратні двері, які випромінювали біле світло.
Івонна зупинилася і подивилася на мене, наче знущаючись наді мною.
- Івонна! Почекай, поговори зі мною! Що з тобою сталося?
Але коли Івонна почула моє щире прохання, то стрибнула у яскраве світло.
- Ні! Якщо ти збираєшся піти, хоча б поверни мій дзеркальний жезл! Эй!
У цей момент прямокутні двері почали зникати.
'Чорт, що за фігня!'
Незадовго до того, як двері повністю пропали і я ледве змогла пройти в них, я багато разів встигла подумати над ефективним способом перемогти Івоннну, яка стала тепер дитиною. Потім все навколо побіліло.
***
Коли я знову відкрила очі, тихий темний простір зник.
- Е-е. Де я...?
Оглянувшись, я дізналася головну вулицю поруч з особняком герцога.
- Фестиваль?
Темна ніч після заходу сонця, багатолюдні вулиці, ресторани, безліч ларків і барвисті прикраси в повітрі.
Все було таким же мальовничим, як коли я прийшла з клятими братами Еккарт перед тим, ніж врятувати Ікліса.
'...Це не реальність.'
Напевно, це була ілюзія. У столиці не проходив фестиваль перед коронацією імператора. Отже, де Івонна?
- Брат! Подивися туди!
- Івонна! Не тікай!
Раптом до мене дійшло ім’я тої, кого я шукала.
- Подивися на нього, хіба воно не гарне?
Івонна, яку я так довго шукала, усміхалася з ручним дзеркалом в руках. Хоча на ньому не було деяких прикрас, я відразу зрозуміла, що це моє дзеркало.
Я підбігла до неї і простягнула руку, щоб схопити дзеркало, але мої пальці пройшли крізь Івоннну, наче я була привидом.
'Що.. Чому...? »
Я намагалась говорити, але мій голос не слухав мене і я розгубилась.
- Не відпускай мене! Я ж сказав, що це небезпечно, тут багато людей!
'Рейнольд?'
Я поглянула на нього і розкрила рот.
Маленький Рейнольд, схожий на студента початкової школи, різко вигукнув:
- Якщо ти ще раз так зробиш, я відведу тебе додому, Івонна.
Івонна, почувши проповідь брата свого, вугорою відповіла:
- Извини, брат.
Він взяв у Івони ручне дзеркало і мигцем подивився на нього.
- Дай-но глянути. Тц, і що в ньому такого доброго?
Після Рейнольда хтось різким голосом додав:
- Воно сокирне. Схоже, його зробили з низькоякісних бронзи.
'Дерік?'
У мене відвисла щелепа. Причина мого подиву полягала в тому, що Дерік у підлітковому віці був мені знайомий.
'Чорт... Я виглядаю так само, коли стаю хлопцем з магічним браслетом.'
- Мені подобається це. Подивись на нього як слід, брате. Воно таке яскраве і гарне, як інші дзеркала.
Івонна мило надула губи, змусив втрутитися власника крамниці.
- А ви проникливі! Це не звичайне дзеркало! Він використовувався стародавніми людьми Дикого Заходу і володіє загадковою силою...
- Добре. Почекай тут, Івонна. Я принесу тобі щось краще.
Рейнольд перебив власника, який розписав товар, і побіг до сусідньої крамниці.
'Його характер... У юності був таким же. "
У мене було туманне уявлення про те, що це за ілюзія. Це був день, коли вони втратили справжню Івону.
- То ти хочеш саме це, Івонна? - запитав Дерік, вказуючи на дзеркало.
Івонна кивнула з блиском в очах.
- Гей, скільки це коштує?
- Гарний вибір! Три срібні монети!
Незважаючи на велику ціну, Дерік заплатив нічого не сказавши, забрав дзеркало у продавця і віддав його Івоні.
- Будь обережна, щоб тебе не піймав Рейнольд. Якщо він проговориться при батькові, це буде катастрофа.
- Вау! Брат Дерік - кращий!
Івонна зі щасливим обличчям застрибувала, а Дерік посміхнувся і погладив її по голові.
Мої очі розширилися від подиву. Я не могла повірити, що був час, коли він умів так мило посміхатися
Я почула здалеку гучний шум і помітила натовп людей, одягнених у барвисті костюми.
- Івонна, міцно тримай мене за руку, - сказав Дерік, тримаючи її.
- А брат Рейнольд?
- Він не дитина, так що зможе впоратися сам.
Вони обидва, міцно тримаючись за руки, відступили на обочину дороги, коли парад підходив до них. Все могло статися зараз.
І, як і очікувалося, маленький Івонна легко внесла процесію навіть тоді, коли вони міцно трималися за руки.
- Брат, брат!
- Івонна!
Дерік відчайдушно закричав, коли Івону відтягнули.
- Геть з дороги!
Він сам почав пробиратися через натовп, щоб наблизитися до Івонна. Але цього було недостатньо.
Я не стала просто дивитися і спробувала взяти його за руку. Але це не принесло результатів.
'О нет.'
Блакитні очі, наповнені слізьми, швидко зникли з поля зору.
'Що мені робити?'
Щось впало на землю і привернуло мою увагу. Ручне дзеркало, яке Дерік дав їй, валялося у ногах. Мабуть, вона втратила його. Від дзеркала виходило слабке сяйво.
'Чорт.'
Я побігла туди, скрипаючи зубами, і, незадовго до того, як чиясь нога настала на дзеркало, мені вдалося його підняти.
- Чорт, Івонна! Івонна...!
На безлюдній вулиці пролунав розпачливий крик.
Оглянувшись назад, я побачила обірваного Деріка.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert