- Що...
Це було просто безглуздо.
Тому він організовував весілля в таємниці від мене?
- Тоді чому я залишаюся в цьому клятому місці?
З новою силою спалахнула злоба. Я дійсно зробила достатньо.
Я відмовилася від свого первісного тіла, що помер від раку, врятувала життя Каллісто, гордо тримаючись аж поки він не прокинувся.
Коли він зміг ходити, він сказав мені не йти в особняку герцога, тому я залишилася у палаці, нічого не сказавши.
- Невдячна скотина! Я відмовилася від свого тіла, мого дому, університету і врятувала твоє життя!
Я перейшла на лайку, забувши про те, що стоїть переді мною Седрика.
- Можете сказати, що повністю залишили все заради нього? - діловим тоном запитав Седрик цього разу.
Я різко підняла голову і подивилася на нього.
- Що це означає?
- Ви думали про те, щоб покинути Імператорський палац, або, можливо, столицю.
- ...
- Ось чому ви цікавилися вступом до Академії, але нічого не говорили про це.
- Це...
Я втратила дар мови. Я ніколи не згадувала нічого подібного перед Каллісто або Седріком.
- Як...
- Не думаю, що леді не здогадувалася, Що Його Високість помітить.
Ні, я дійсно не знала.
Я не знала, що Каллісто спостерігає за мною досить уважно, щоб роздивитися мої наміри крізь те що я вважала способом вбити час.
- Якщо ви хочете цим займатися, ви не повинні бігти від боротьби, - додав Седрик, гірко посміхнувшись, побачивши мою розгубленість.
- Я... ще не вирішила... Я просто... Хочу сама вирішити, що хочу робити - пробурмотіла я, виправдовуючись.
Це було прохання, і голос, повний люті, затих. Седрик посміхнувся після моєї похмурої відповіді.
- Я не виню леді. Навпаки, я хотів би знати, що зробить дорога леді, якщо Його Високість зможе трохи зрозуміти вас.
- ...
- Вас не хвилює ні статус, ні репутація, ані гроші.
- ...
- Чи можете ви просто не відкидати його?
Каллісто розумів хід думок Седрика, але в той же час не розумів його по-справжньому.
- Але хто взагалі повідомляє подібним чином про шлюб?
Якби люди одружувалися, лише через страх розставатися, світ був би сповнений заміжніх парочок.
'О, вірно. Це ж симулятор побачень.'
Поки я усвідомила, що мої слова та сарказм суперечать одне одному, Седрик лагідно кивнув:
- Згоден.
- Я не хочу виходити заміж таким чином.
- Звичайно, мені дуже шкода, що Його Високість був відкинути леді через мізерну кількість думок в його голові і безглуздої поведінки.
- Ти б волів образити його відкрито.
Я клацнула язиком і відвернулась, замовкнувши. Седрик продовжив:
- Але, будь ласка, уважно роздивіться цю пропозицію, леді. Хто житиме з ним, якщо не ви?
Хоча кімната була порожня, Седрик оглянувся і швидко прошепотів мені на вухо:
- Тільки ви можете його усмилити.
Коли я подумала, як весело живу, то з широкою посмішкою відповіла:
- Я знаю.
***
Седрик пішов глибокої ночі.
А Каллісто навіть не думав показувати ніс.
Я чекала його, читаючи роман, але все одно не могла зосередитися. Хлоп-.
Акуратно закривши книгу, я накинула шаль і вийшла з кімнати. Оскільки я не можу спати, можна і прогулятися на ніч. За межами палацу гуляв досить прохолодний вітер. Я повільно голла з шалью на руках.
Якщо палац герцога був величезний, то імператорський палац вражав своїми розмірами.
Було легко заблукати, тому я йшла по стежці, котру знала.
- Коли я сюди потрапила?
Я була здивована, коли ліхтарі закінчились. Залишилося тільки одна темна будівля.
Хоча я часто тут була, вночі будова виглядала дивно. Я поспішно розвернулась, здригнувшись без причини.
Це було тоді.
- Хм?
Раптом в одному з вікон будинку загорілося тьмяне світло.
'Хто-то все ще працює?' - раптом подумала я, і швидко підняла голову.
Мало хто в імператорському палаці так цікавився реліквіями. За винятком однієї людини.
- Отже... Це Маріенн?
І це була велика ймовірність.
Дізнавшись про існування "зеркала правди", вона збожеволіла.
Поміркувавши, я попрямувала до входу.
Я вирішила привітатися, якщо вже я тут. Крім того, після обіду я не могла слідкувати за роботою. Скри-і-и-п-.
Незважаючи на можливу присутність людини, великі двері були не зачинені.
- Мариэнн?
Я прослизнула у відчинені двері і покликала її.
Але відповіді не було. Хоча я оглянула кожен дюйм, всередині будинку було абсолютно порожньо.
'Тоді хто запалив світло?'
Завдяки світлу я побачила, що на роботі все було гаразд. Я почала марно шукати джерело світла, стоячи на порозі дверей.
Його було легко знайти.
- Чому воно ...
Але моя голова відразу спорожніла.
Джерелом світла було не що інше, як "зеркало правди".
Я зібрала лише частину розбитого дзеркала, але все ще було далеко.
Однак з маленьких дзеркал, облямованих рамкою, лизалося біле світло.
'Як таке можливо? Хіба гра не закінчена? Я впевнена, це давня магія..."
Чортове "Ігра закінчена" все ще ланло у мене в вухах.
Мене бентежило, що дзеркало правди працювало навіть перед тим, як я відновила його. Я ненадовго подумала.
Перевірити його зараз чи повернутися і дізнатися про це з'явлення у чарівників завтра?
'Але що, якщо воно знову перестане працювати?'
Ця думка підштовхнула мене до дії. На щастя, давня магія мені не шкодила.
'Якщо ти даси мені чортів квіст ...'
Я повністю переступила поріг і стала артефактично.
Коли я підійшла, промені світла, що падають з дзеркальної поверхні, прикріпленою до рами, стали більш яскравими.
Я зупинялася в кількох кроках від дзеркала правди і уважно витріщилась на нього.
Дзин-нь-н...
У цей момент десь пролунав дзвін.
Я здивовано повернула голову, миттєво впізнавши звук.
- Це...
Це була коробка з дзеркальним жезлом, яку Мариен поставила вранці біля дзеркала. Я скривилась.
Чому зламана паличка видає такий звук у коробці? У мене було зловісне передчуття. Але було б безглуздо пройти весь шлях сюди і повернутися ні з чим. Більш того, я не можу жити в страху, що гравітація може знову зіпсувати мені життя.
'Так, якщо це новий квіст, потрібно довести його до кінця!'
Я без вагань присіла на коточки і простягнула руки.
Коли я відперла замок і відкрила коробку, з її недр вирвалося біле сяйво. Вершина зламаного дзеркала вібрувала і світилася.
- Чому ти так сяєш, коли зламаний?
Може тому, що я цього очікувала, я спокійно простягла руку і схопила обломок верхньої частини палички за залишки ручки.
Дзун-н-нь!
Дзеркальна паличка завибрювала в моїй руці, наче гумаючи з чимось.
Коли я встала, світло і ребра дзеркала посилилися. Було важко не помітити, що це через близькість дзеркала істини.
Коли я стояла перед дзеркалом правди з дзеркальним жезлом у руці, то озирнулася востаннє.
'Калісто ще не повернувся?'
Я сподівалась, що так.
Не хочу навіть уявляти, який шум він підніме, якщо я пробуду тут всю ніч, і він не побачить мене в кімнаті.
Дзун-н-нь! Дзун-н-нь!
У цей момент стрижень дзеркала сильно завивав, ніби підганяючи мене.
- Ладно-ладно! Я йду!
Намагаючись удосконалитись аж до світанку, я приклала обломок дзеркальної палички до дзеркала правди.
Потім мене осліпив білий світ. Знову розплющивши очі, я стояла вже в чорному просторі.
Переді мною хтось сидів, згорнувши мене поглядом.
- Ты, ты...
Через мить я розглянула її прекрасні в'язні рожеве волосся і блакитні очі кольору моря. Мені ледве вдалося вимовити:
- Івонна.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert