Яскравий блакитний світло проникав крізь повіки. Я обережно розплющила очі і побачила знайоме місце.
- Це...
Це була величезна підземна будівля на острові Солей, база клана Лейла.
Я витратила трохи часу на розуміння цього, я визначила джерело блакитного світла. Фігура в білому, стоїть на вівтарі.
- А...
А, ні, світло виходило від стародавньої реліквії, яку тримала Івонна. Світло було спрямоване вниз, на дитячий калачик, що зависає трохи далеко від підлоги.
Я відразу зрозуміла, хоча і нічого не бачила під блакитним світлом, що це була я, яка врятувала Лео, невидима через магію, яку наклав на мене Вінтер.
У далекому куті лежав чоловік, який втратив свідомість Вінтер, а Каллісто перекотився по землі, намагаючись ухилитися від атаки гігантських ящірок.
Це були кадри з минулого. А я була просто стороннім спостерігачем.
Раптом фігура в білому, ні, блакитний світло, що походить від стародавнього артефакту Івони, здригнувся. Водночас дзеркало почало плисти.
Я вперше бачила це, бо закрила очі і взяла до уваги попередження Вінтера.
'Якщо подумати, хоча я була оповита магією невидимості, Івонна бачила мене.'
З об'єктивної точки зору ця сцена була для мене новою. Я відрешено дивилася на стародавню реліквію в руках Івони.
Синє світіння стало інтенсивнішим. Невдовзі на появі дзеркала з’явилося зображення. Коли картина стала чіткою, я відчинила очі і сильно видихнула.
Це була я. Не та я, яка рятувала Лео, не прекрасна Пенелопа, а я - справжня я.
Я спала мертвим сном у куті сирого напівпідвального приміщення з ввімкненим телефоном. Це було тіло, яке належало мені до того, як я потрапила в гру.
- Чому я там...?
Я попрямувала до вівтаря, на якому стояла Івонна. Чим ближче я підходила, тим швидше ставав моїм кроком. Я опинилася перед дзеркалом в мить і, не задумуючись, потягнулася до нього.
Б-бах-! Тиди-!
Перед тим як мої пальці торкалися блакитного світла, яке випромінювалось реліквією, навколо мене з гуркотом завалились кам’яні стіни.
- Ні, що за...?
Одного разу вівтар і стіни зникли, а навколо мене простір поринув у темряву. Коли я озиралася в паніці, навколо мене згущалась хмара диму.
Я підняла голову. Артефакт Івони, що був завбільшки з ноутбук, перетворився на старовинне зростання і потімніл.
У ньому відображалася справжня я в своїй кімнаті. На екрані телефону, затиснутого в моїх руках, світилися слова "Гра скінчилася".
'Тепер я можу повернутися!'
Ця думка витіснила всі інші з моєї голови. Якщо я доторкнуся до цього дзеркала, то зможу повернутися в реальність.
Я кинулася до масивного дзеркала, переповненої надією, з якоїсь причини всім серцем щиро вірячи, що я можу потрапити в свою кімнату через артефакт.
Коли я дісталася дзеркала, то відштовхнулась від землі. Навіть тоді мене не залишала безпідставна віра в те, що я зможу пройти через дзеркало. Тим не менш. Бух-!
- А-а.!
Я врізалась у холодну гладку поверхню.
- Ой, боляче...
Убийне плече. Хоча удар був слабким, я почувалася так, наче мене відтинали.
- Що за? Чому...?
Я подивилася на дзеркало зі сльозами на очах. У цей момент переді мною з'явився білий прямокутник.
<СИСТЕМА>
Помилка. [Конец Игри] неможливо, оскільки ви вийшли на Схований Рут.
Я тупо втупилася на нього і нервово посміхнулася:
- ...Бл*ть.
У цій грі "Конець гри" означає смерть персонажа. Я маю на увазі смерть Пенелопи, тіло якої я використовувала. Але ця божевільна гра повідомляє мені, що гру не завершено навіть після того, як я вибрала смерть.
'Я повинна була вибратися звідси, як тільки померла. Якого біса!'
Я відійшла від свого відображення. Потім вона підбігла до дзеркала, який блищить переді мною.
- Поїхали сволочі! Це ж ви відправили мене сюди, чому ви не повертаєте мене назад?
Бум-, Бах! Я кричала, стукала по дзеркалу.
Я хотіла повернутися. Мене самого, спокійно сплячого після безсонної ночі на шляху до гри вганяв у ще більше відчай.
- Відпустіть! Відпустіть мене!
<СИСТЕМА>
Помилка. [Конец Игри] неможливо, оскільки ви вийшли на Схований Рут.
Бум-, Бах!
Але хоч би скільки я їла і кричала, мені нічого не вдалося досягти. Тільки біле вікно знову і знов виринало поверх мого відбиття у дзеркалі. У цей час давній артефакт і моє справжнє "я" в ньому почали розпливатися, наче натякаючи, що мій час вийшов.
- Ні! Нет, нет!
Я тихо замочила головою, наче поломунна застучала на поверхні.
- Я вже померла, дайте мені повернутися!
Коли моє відображення в дзеркалі ставало все темнішим і яскравіше, написи у системному вікні ставали яснішими та чіткішими.
<СИСТЕМА>
Помилка. [Конец Игри] неможливо, оскільки ви вийшли на Схований Рут.
Я закрила очі.
- ...Х-ха!
І відразу ж відкрила їх знову. Замість нескінченної темряви і величезного дзеркала, які секунду тому були переді мною, я узрів білу стелю.
- Ха....ха ...
Я з усіх сил намагалася відпочити, легені горіли, наче я щойно пробігла марафон. Коли я відчувала потребу оцінити ситуацію, то намагалася сісти. Але моє тіло відмовлялася слухати. Мені лишалося лише накрити очі, щоб хоча б трохи оглянутись.
Поміщення виявилося знайомим. Це була моя кімната. Кімната Пенелопи, якщо бути точною.
- Тоді те, що я зараз бачила...
Видіння мого справжнього "я" в моїй первинній реальності було настільки яскравим, але воно зникло в одну мить, ніби його ніколи не було. Я довго п'янулася в стелю, вирівнюючи дихання.
У ніс вдарив гіркий запах ліків. Через деякий час мені довелося визнати, що я прокинулася. Перед моїми очима спалахнуло квадратне біле вікно.
<СИСТЕМА>
Ви витратили [500 Мільйонів Золота], Щоб вийти на Схований Рут!
- ...Чорт візьми, - мимовільно зірвалося з моїх губ.
Кошмари продовжили переслідувати мене і наяву. Коли я тільки - но прийшла до себе, мене охопила паніка.
Але це не був кінець.
<СИСТЕМА>
З цього моменту вам більше не доступна функція [Проверити зацікавлення], Вам доведеться орієнтуватися на колір шкали Цікавість. Проходьте квісти і отримаєте Схований Фінал і Нагороду!
<СИСТЕМА>
Позазапний квіст! Будь ласка, вкажіть [Осколок стародавнього чарівного дзеркала] у безпечне місце!
- Ха, ха-ха-хо...
Я дуже розхвилювалась.
Тепер у мене навіть не було можливості відмовитися від вісти, не кажучи вже про дослідження інтересу, але за іронією долі я не відчувала себе занадто сумною цим фактом. Я вже перетнула ту межу, після якої впадають у стан нервового зриву.
- Я зробила це і досі жива. Ха.
Я ледве підіймала важкі руки, а пальці розвішувала. Мої всихлі кісточки руки тряслися.
Без різниці, чи те що я бачила, спати або просто вловлювати систему, мені не вдалося повернутися до реальності. Але я не знала, чому.
Тому що я не завершила жоден рут? Через провал складного режиму? Через автоматичну оплату? Чи від самого початку був лише один спосіб вийти з цієї проклятої гри ...?
"Може бути, проблема була в тому, що я не думала про смерть раніше?'
У будь - якому разі, навіть мій запасний план зазнав краху. Мені залишається тільки пливти по течії і продовжувати жити тут.
Я опустила тремтячі руки, прикриваючи пересохлі очі. Хоча деякий час тому мені здавалося, що зі мною все гаразд, коли мої повіки зомкнулися, у грудях відразу спалахнула пожежа.
- ...Чортові тварюки! - облишла я своє обурення на невідомих кривдників.
Я металася по ліжку, повернучи своє паралізоване тіло з боку в бік, відчуваючи, що помру від переповнювань, якщо буду просто лежати. Я не могла зрозуміти, як справлятися з болем і гнівом.
- А-а...!
Внаслідок цього мої активні рухи, м’які ковдри та подушки впали з ліжка.
Клац-, Дзинь-! Аж раптом роздався гучний металевий дріждж. Я перестала кричати і опустила руки, що закривали повіки.
Коли мої відвищені очі сфокусувалися на джерелі звуку, я розглянула свою приголомшену покоївку. Жестяний тазік з водою випав у неї з рук.
- Ле-ле...
Емілі, на чиєму виснаженому обличчі відбилися шок і заволочила:
- О боже, герцог! Дворецький! Леді Пенелопа прокинулася!
У мить в кімнату увірвалися люди, які почули крик Емілі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert