Невдовзі прибігли герцог і палац, а за ними підспали й Дерік з Рейнольдом. Вони по черзі вривалися до кімнати і відразу застигали на місці, побачивши мене з відкритими очима.
- Лікаря, поклич лікаря! Швидше!
- Д-да!
Дворецький по команді герцога поспішив за лікарем. У ліжку швидко стовпилися люди. Герцог простягнув руку до мене.
- Пенелопа, люба. Як ти себе почуваєш? Ти впізнаєш свого батька?
Мабуть, було трохи дивно бачити мене живою після того, як я випила отруту і впала в кому. Зрештою герцог не наважився доторкнутися до мене і різко прибрав руку.
- Эй... Ти в нормі? - висунувся Рейнольд через спини герцога. - Дура, навіщо ти це випила!
- Рейнольд.
Герцог квапливо посадив його, не дозволивши йому можливості підняти шум.
Раптом мою ліву половину обличчя обпалило вогнем. Попрямувавши в сторону, я помітила мерехтливі блакитні очі Дерика, що дивиться на мене з непроникною особою.
Потім я роздивлялася за дверима гарячково знімаючи своє пальто лікаря. Хоча тут лише я повернулася з того світу, у всіх навколо чомусь були безжиттєві очі. Оглянувшись і переконавшись, що Івони в моїй кімнаті немає, я з полегшенням опустила повіки.
- Пепенелопа...!
Я чула, як хтось відчайдушно кликав мене, але пропустила це повз вуха. Я хотіла спати.
Коли я знову розкрила очі, мене оглядав лікар.
- Отрута... Зник, - сказав старий лікар з круглими очима, тримаючи руку на моєму пульсі. - До вчорашнього дня пульс все ще був слабким, але сьогодні він повернувся в норму. Це диво, не інакше.
- Вона видужала?
- Все, що їй потрібно, це час на відпочинок і відновлення.
- Слава богу.
Герцог, який цікавився моїм станом, звалився в крісло, ніби у нього підсмажилися ноги. Чоловіка, який не вірив у бога, на кілька десятиліть застаріло.
Я відрешено подивилася на нього і подумки зітхнула. Не враховуючи того, що тривалий час нерухомо лежачий тіло не слухала мене, все було добре. Це справді було чудо, враховуючи скільки крові я втратила. Мене переслідувала нав’язлива думка, що причина такого швидкого одужання була пов'язана зі сном про цю прокляту систему, від якої я щойно прокинулася.
'Бісіт.'
Я зібралася знову закрити очі, щоб позбутися обтяжливих думок.
- ...Що тобі так не сподобалося?
Коли я привертала увагу сухим голосом, то вирішила відкласти з поверненням до сну. Мене скинули очима голубих очей.
- Чому ти це зробила? Що з тобою не так?
Як я й помітила раніше, у очах Деріка була дивна нервовість. Він знову запитав, чи варто було нам встановити зоровий контакт.
- Ти прокинулася, так скажи мені. Навіщо тобі було це потрібно ...?
- Дерік, заткнись.
- Але...
- Як ти можеш нести цю херню, коли вона тільки розплющила очі? - Раптом закричав мовчки стоячий до цього Рейнольд. - Вона прокинулася через тиждень! Ти навіть не цікавишся, чи вона в порядку...!
- Рейнольд! Ти теж перестань.
- Не зупиняй мене, Отче! Тобі не здається, що брат останнім часом поводився дивно? З тих пір, як вона втратила свідомість, він відчайдушно намагається звинуватити її в тому, що трапилося!
- Тепер, коли вона прокинулася, чи не краще нам якомога швидше прояснити ситуацію і покласти край фальшивим чуткам?
Відповідь Деріка на Рейнольда мала ефект червоної ганчірки на бика. У кімнаті миттєво стало шумно.
- Ці два недоумки...!
Тр-р! Герцог, у якого вже не було сил терпіти їх витівки, схопився зі свого місця, відібравши крісло, готовий надерти на них.
- Ви всі.
Я неохоче відкриваю рот.
- Вважаю, ви чули, що я хвора і мені потрібно видужувати.
Всі троє миттєво замовкли. Я не могла витримувати шум, хоча й думала про їхні сварки.
- Я б хотіла відпочити, будь ласка... - за звичкою я почала просити, потім раптом подивилася на кольорові індикатори, що ширяють над їх головами і прикусила мову.
Рядок [Провірив зацікавлення] зник. Більше не було інтересу. Тому мені більше не потрібно озиратися на неї і пристосовуватися до їхнього настрою.
Я переформулювала речення:
- Не могли б ви піти? Я втомилася.
Мої слова обличчя трьох чоловіків змінилися. Герцог помачав, Рейнольд помщився, а Дерік стиснув щелепи. Я спокійно дивилася на них, мовчазно наполягаючи на виконанні свого прохання.
- Мені дуже шкода. Ми посварилися, - нарешті зумів вичавити герцог. - Ми більше не турбуватимемо тебе. Відпочинок, Пенелопа, - лагідно промовив він і вийшов з кімнати зі своїми двома синами.
Я повернулася до них спиною, не подякувавши, як зазвичай це робила.
Клац-.
За моєю спиною зачинилися двері.
***
- Леді, скажіть "А"..
Емілі засунула ложку мені в рот. Проковтнувши кілька ложок супу, я нахмурилася і скаржилась:
- Невпевнено.
- Вам все одно потрібно його з'їсти. Лікар сказав, що спочатку буде важко їсти, бо ви давно цього не робили.
Але ж він навіть не приправний, хіба це не занадто?
Зрештою я все одно не досягла мети, і Емілі довелося зібрати посуд.
Після коми ставлення слуг особняка дивно змінилося. Не тільки Емілі, навіть герцога, двох його синів, палацового та решти масової інформації, яка зазвичай знехтувала мною. Зі мною поводилися як з тендітною скляною статуеткою. Це було досить забавно і часто змушували мене підіймати кутки губ.
'А тепер ...'
Я різко запитала Емілі, яка складала посуд:
- Як довго, кажеш, я пробула без свідомості, Емілі?
- Один тиждень.
- Тиждень...
Цього було достатньо, щоб Івонна встигла зачаровувати весь особняк.
- Как вона Скільки часу я провела?
- Хто? А...
Коли Емілі зрозуміла, про кого я говорю, вона підійшла до мене і прошепотіла:
- Після того, як ви впали в непритомність, її замкнули у кімнаті.
- Заперли?
- Так, герцог заборонив їй виходити з кімнати поки справа не буде розкрито. Ви ж про ту простачку, так? - Емілі усміхнулася з огидою.
Несподівана новина трохи приголомшила мене. Я припускала, що звинувачувати її в чомусь буде майже неможливо через неоднозначність ситуації і сили її реліквії, тому очікувала, щоб ніщо не могло їй перешкодити і весь будинок повністю під його контролем.
- Розкажи мені, що я пропустила.
Емілі докладно розповіла мені про те, що сталося. На щастя, "вивертання мозку", схоже, не торкалася її. Мені сказали, що сталося після непритомності. Коли я почула, що служниця на ім’я Беккі вчинила самогубство, мене мимовільно перекрутило.
- ...Ви не уявляєте, як всі хвилювалися, леді. Я так хвилювалася, - скаржилася Емілі з сумними вологими очима, закінчуючи доповідь.
Я байдуже прокоментувала:
- Правда? Нелегко тобі довелося.
- Нелегко..? Чесно кажучи, наслідний принц страждав набагато більше за мене...
Зробивши паузу, я поглянула на Емілі, спантеличена дивним словосполученням:
- Його Високість наслідний принц?
- Так! Він не відходив від вас ні на секунду після того, як ви втратили свідомість. Він не міг спати і навіть дихати, бо боявся, що ви помрете в будь - яку хвилину!
- ...
- Знаєте... Щоночі Його Високість тримав вас за руку і відчайдушно благав.
- Умолив? Про що?
- Я не чула подробиць... але він казав щось на зразок: "Я зроблю все, що ти хочеш, тому будь ласка, не вмирай".
У цей момент у мене в вухах пролунав чийсь голос, наче галюцинація або забутий сон.
Якщо ти хочеш вибратися звідси, я витягну тебе.
(...) Я дам тобі кохання або будь - що інше, я зроблю для тебе все.
Я не змогла втримати на обличчі байдужий вираз. Це було те, чого я так довго добивалася, ті слова, які я дуже хотіла і в той же час не хотіла почути. Але тепер усе було марним. Складний режим закінчився, а мені не вдалося вибратися звідси.
- А ще кажуть, що Його Високість збирається зробити вам пропозицію, леді, тому всі впевнені, щоб чутки, які ходили під час мисливських змагань були правд.!
Емілі, яка зачаровувалась цікавими плітками, не помічаючи мого обличчя, раптом запнулася.
- Я обмовилась, леді. Вибачте, вибачилась. Вона винна у тому, що я маю на увазі.
Я тихо запитала:
- Де він зараз?
- Н-на Півночі повстання. Він отримав наказ імператора і швидко відбув.
- Я коротко відповіла і замовкла.
Оскільки більше питань у мене не було, в кімнаті зависла тиша.
-Леди.
Емілі виглядала так, ніби їй було що сказати. Через деякий час вона сміливо покликала мене і заговорила:
- Ви ж насправді не пили те, що наказали мені замовити, вірно? Це ж неправда?
- Про що ти говориш?
- У особняку говорять, що ви все це спланували.
- Спланувала?
- Д-да. Дехто думає, що ви спланували це, щоб привернути увагу, леді.
'Так от як все обернулося.'
Я кивнула, кинувши:
- Добре.
- Що ви маєте на увазі?
Хоча Емілі була шокована, я дуже серйозно.
'Вони вирішили, що це все було моїм планом. Як мило.'
Цікаво, наскільки упередженими вони були б до мене, якби Івонна промила їм мізки, а мене звинуватили б у спробі отруїти її? Емілі, поняття не мала, про що я думаю, не стримав сліз від образи:
- Я думала... що ви збиралися напоїти її їм.
- Емілі. Не варто вживати такі образливі зауваження.
- Це вона тут злодійка! - з обуренням вигукнула Емілі на моє попередження. - Я все знаю. Отрута, яку ви вип'єте відрізняється від того, який ви замовили...!
- Ты...
Я схопила її за руку, нахмурившись. Емілі тихо ойклалася, наче їй було боляче.
- Ой, леді.
- Ти розповідала про це комусь?
- Ч-що?
- Ти казала комусь, що я відправляла тебе в агенцію?
- Ох, нет-нет.
Емілі з трохи переляканим обличчям замотала головою.
- Ви суворо карали мене нікому не говорити. Тож я тримала язик за зубами і робила вигляд, що нічого не знаю.
- Ти впевнена?
- Так, так!
Настійливо запитавши кілька разів і отримавши ствердну відповідь, я послабила потребу й відпустила її руку.
- Тоді продовжуй дотримуватися цієї тактики і в майбутньому, Емілі. Нікому не кажи.
- Але тоді вас...
- Не думай про мене. Тебе повинна турбувати тільки твоя безпека, - я твердо провела межу. Ти ж не хочеш, щоб тебе фальшиво звинуватили у спробі отруїти дочку герцога?
Вона загоїлась і сказала:
- Але на вас же обмовлять, заявляючи, що все це було постановкою. Чому леді...
- Це не важливо.
Я не відчувала себе ображеною через звинувачення. Я цього очікувала. Крім того, я дійсно випила отруту з власної волі.
Якщо ти не хочеш вмирати, продовжуй вдавати, що нічого не знаєш. Зрозуміло?
Емілі кивнула і витерла сльози.
- Д-да. Я буду і далі мовчати, леді. Я просто буду слухатися вашого наказу.
Але, чесно кажучи, незважаючи на її обіцянки, я не могла їй повірити. Можливо, самогубство покоївки сталося через "промивання мозку" героїні. Так що я не знаю, що трапиться, якщо Емілі теж проминуть мізки.
- ...Чи можу я спробувати дати їм зрозуміти, що це не ви були ініціатором покупства, зберігаючи цей секрет?
- Не хвилюйся, я сама подбаю про це.
Коли я заспокоювала пригнічену покоївку, мене зайшла думка:
"Чи дійсно нам потрібно вирішити цю проблему?"
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert