Через деякий час після того, як він залишив кабінет, Дерік зустрів чоловіка, який чекав на нього.
- Молодий пане!
Це була головна покоївка.
- У чому справа?
- Эм... Не могли б ви відвідати леді Івоннну? - Турботливо попросила вона. - Вона не перестає нервувати і плакати з тих пір, як була замкнена у своїй кімнаті
Після цієї фрази Дерік захистився.
Хоча це він витягнув її на церемонію повноліття, у нього не проскакувало думки, що вона злякається і розбудиться, якщо її запрут в кімнаті, як злочинець. А їй, мабуть, було страшно і сумно. Оскільки вона його сестра, він повинен подбати про неї.
Під керівництвом таких роздумів він вирішив піти в кімнату Івонн. Однак попри свої рішення він не зрушив свого тіла. Це було дивно. Коли він помітив, що щось не так, його знову охопила сильна тривога, яка вперше подала ознаки існування ще під час розмови з герцогом.
- ...Пізніше, - нарешті зміг вичавити Дерік напруженим голосом.
- Але вона відмовляється від їжі і тільки просить зустрічі з молодим паном ...
- Пізніше, я прийду пізніше.
Він пішов, практично втік від відчайдушної покоївки.
'Чому я так себе відчуваю?' - думав він, прожив безцільно колоди по коридорах.
З того часу як він почув, що Пенелопа могла померти, його не відпускала почуття провини. Він просто привів Івону, яка не могла знайти собі місця в цей день.
(...) Старший брат. А, тобто, молодий пане. Ви вільні?
Рано - вранці Івонна прийшла до нього і запитала, чи можуть вони разом випити чаю. Нехай вона посміхалася і намагалася вдавати веселої, її очі були сумні.
На те була причина. Через підготовку до церемонії досконалого літа Пенелопи ніхто не звертав на неї уваги.
Крім того, вона мусила ховатися у своїй кімнаті під час церемонії. Він не знав, як її потішити.
(...) Я в порядку. Моя церемонія повнолітня.
Вона з сумною посмішкою запевнила його, що в порядку.
(...) Шкода, що ми не змогли провести цей фестиваль разом і навіть церемонію... На честь святкування перемоги феєрверки на фестивалі були набагато яскравішими і красивіші, ніж минулого року.
(...) Якби я повернула собі пам’ять трохи раніше, то могла б подивитися на нього зі своїми братами цього разу...
Її тремтячий голос був повний туги та жалю. Цього було достатньо, щоб оживити старі спогади Деріка про день, з якого минуло більше десяти років. Дні, коли він втратив Івонну.
Два брати і одна сестра, яким заборонили йти на фестиваль, оправдували цю потенційну небезпеку. Вони таємно вислизнули через невеличкий лаз під кам’яним муром. Тому що молодша сестра хотіла подивитись на феєрверки зблизька.
Нічна вулиця першого фестиваля була дуже жвавою.
Поки вони безтурботно проводили час у прилавків, купуючи дешеві безробітки, їли вуличну їжу і танцювали під музику вуличних музикантів.
(...) Брат!
(...) Івонна!
Його молодша сестра швидко віднесла потік незнайомих людей.
Великі блакитні очі були повні сліз, але він так і не зміг зловити маленьку руку, що тягнулася до нього.
Дерік сильно зажмурився, коли його накрили спогади.
(...) Брат?
Він побачив, як у голосі з’являється тиха людина і водночас розгублена. Простолюдинка, яку привів раб, була його давно загубленою сестрою.
(...) Мені... Мені шкода, молодий пане. Боюся, я роблю вам незручність, кажучи те, чого не слід було. Я просто згадала це...
(...) Але я... Дуже скучала за вами. Навіть коли втратила пам'ять, завжди.
Помітивши, що його обличчя змінилося, Івонна поспішно піднялася зі свого місця. Навіть після того інциденту його сестра хвилювалася і потішила його, а не тримала образу за те, що він втратив її. Повернувшись додому, вона з подивом дізналася, що не може навіть назвати нікого своїм братом. На відміну від того, що жила на другому поверсі.
Ось чому незадовго до того, як почалася церемонія досконалого життя, він вирушив на пошуки нещасної Івони.
Деріку було шкода бідолашну Івонну, яка на відміну від Пенелопи, що чекає одну з найбільш екстравагантних церемоній досконалої літургії в усій Імперії, навіть не змогла правильно відсвяткувати своє повнолітнє життя, тому що жила серед простих людей. Загибель сну, побаченого ним напередодні, також відіграла свою роль.
'Який б дикою вона би не була, вона не буде вести себе так грубо на очах у всіх.'
(...) Ходімо разом.
(...) А? Але благородна леді...
Ти теж леді. Хіба не буде смішно, якщо справжня леді не прийде на захід, коли на ньому присутні всі наші найближчі родичі?
Ведучи Івону, він зрадів і сказав по коридору, що раптом задумається. Як вона відреагує на Івону, яку я приведу?
Розізляться і почне буйматися? Або, може, спалить губи в тонку лінію і мовчить?
Усміхніться цією гарною посмішкою, як коли він подарував їй шарф або почне каятися, заявляючи, що це вона у всьому винна...
Його думка вразила Дерика.
- Тут...
Він раптом зупинився.
Оглянувшись, він зрозумів, що стоїть на останніх сходах центральної драбини.
Побачивши палац і покоївку, що стояли в коридорі з розхвильованими особами, він похитнувся й рушив далі.
- Молодий пане.
Дворецький здивовано повернув голову до нього.
- Вона... Всередині? - запитав Дерік, у якого раптом пересохло горло.
Дворецький, що за секунду зрозумів, про кого йдеться, відповів легким кивком:
- Лікар оглядає її.
- Я б хотів зайти, перевірити її стан.
- Ох, це ...
Дворецький, мабуть, соромився, коли дізнався, що він збирається увійти в кімнату.
Поки Дерік не розумів, чому він так себе веде, зі спальні донісся дивний голос.
- Як вона?
Низький чоловічий голос.
Зустрінений Дерік схопився за ручку прочиненого дверей, збираючись відкрити її.
- Молодий пан, це Його Імператорське Високість, - тороплiво прошепотів палацкий, зупинивши його.
Обличчя Деріка застигло, він міцніший зтиснув дверну ручку.
Він бачив силуети двох чоловіків. Лікар і наслідний принц стояли біля ліжка.
- Вона вийшла з критичного стану, але кровотеча ще не зупинилася. Що стосується того, коли вона прокинеться?
Доктор невизначено похитав головою, не домовившись. У руці він тримав шматок тканини, просочений червоною водою.
Спадок принц похитнувся, наче всі сили покинули його, і впав на стілець поруч з ліжком. Потім витягнув тонку руку з-під ковдри і підніс до губ. У кімнаті запанувала тиша.
- Це тому що я завжди сміявся з тебе через твою "жорсткість"? Ти хочеш помститися мені за це?
Через деякий час він почув бурмотіння наслідного принца. Дерік затамував подих і прислухався до приглушеного голосу.
- Насправді, я знаю, що ти не бездушна черствий стерва, яку тебе описують чутки. У тебе є душа і ти можеш страждати.
- ....
- Ось тільки кожен раз, коли я говорив це, твої очі загорялися таким чарівним вогнем, що я не міг відвернути погляду.
- ...
- Тому я продовжував робити це. Але я говорив це не серйозно.
Він зізнався у всіх своїх злочинах, заткнувся в руку Пенелопи.
- Хоча тебе називають безжалісною, у тебе є серце і ти ненавидиш насильство...
- ...
- Твоя кров все не зупиняється. Тобі ж не подобається це... Адже так?
Її бліда, як у трупу рука здавалася холодною. Спадок принц притиснув їй губи і щокою, сподіваючись зігріти її своїм теплом.
- Ти просила мене витягнути тебе з цього пекла... Так що, будь ласка, відкрий очі.
- ...
- Не помирай, Пенелопа.
- ....
- Не залишай мене в цьому пеклі...
Щелк-. Коли шепіт дійшов до вух Деріка, щось гулько клацнуло у нього в голові.
'Це...'
Він не хотів цього.
Йому просто було цікаво, як відреагує Пенелопа на поява Івони. Він не хотів нічого подібного.
Його обличчя непомітно для нього спотворилося.
***
- Це з кімнати покоївки.
Тук-.
На столі поставили невеличку скляну пляшку з чистою рідиною.
- Я пройшовся по агенціях і дізнався, що це протиотрута від отрути, яка прийняла Пенелопа.
Рейнольд, який пішов зібрати докази, повернувся на своє місце і відкинувся на спинку крісла. У вітальні сиділо п’ятеро чоловіків: герцог, Дерік, Рейнольд, Каллісто та Вінтер.
Дерік не брав участі у розслідуванні справи за наказом герцога, але був тут як наступний герцог.
- Що сказала покоївка? - Першим порушив важке мовчання герцог.
Рейнольд відповів через секунду:
- Горнична стверджує, що Пенелопа наказала їй дістати його і використовувати на Івоні.
- То пані як ідіотка випила отруту, яку було призначено для іншої людини? - Він різко запитав кронпринц.
Рейнольд нахмурився.
- Якщо так, то можливо вона переплутала подібні келихи, - втрутився маркс.
Герцог здивовано подивився на нього.
- Маркиз, будьте обережні зі словами.
- Так заявляє покоївка.
Вінтер глянув на Рейнольда, який сидів навпроти нього. Той нерішучий кивнув, ніби відчував себе некомфортно, кажучи це:
- У такому випадку Пенелопа спеціально приготувала такий же кубок і отруїла його.
- Але леді Пенелопа невинна.
Вінтер одразу ж зробив заяву, яка суперечила попередньому.
Дерік, який раніше зберігав мовчання, підняв голову:
- Як ви можете бути в цьому впевнені?
- Леді Пенелопа... - марказ Верданді з неперевіреним виглядом зробив паузу, потім зітхнув і продовжив: - ...Тому що вона знала, що вино було отруєно ще до того, як випила його.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert