* Наступні розділи розповідають про третього обличчя*
Попри раптову появу справжньої доньки вона залишалася спокійною. Її дії, спрямовані на заспокоєння ускладненої публіки і продовження церемонії були грациозніші та достовірніші, ніж в багатьох аристократів. Вони зовсім не поєднувалися з її прізвиськом "бешена собака Еккартів".
- За героїню.
Коли вона вимовила це тихим голосом, як магічне заклинання, час для всіх присутніх в саду зупинилося.
Вона ж підняла келих і залпом випила вино.
- Кха...
А потім здригнулася, кашлячи кров'ю. Темно-роже волосся, близькі по кольору до оливкового, повільно розсипалися і опали, як падаючі пелюстки квітів.
Дерік не відразу зрозумів, що сталося. Не тільки він, Івонна, Рейнольд і герцог, які були поруч з нею, застигли в замішанні, не розуміючи, що сталося.
Падіння дівчини випало на стіл.
- Кха!
Але крихке тіло знову б’ється у кривавому кашлі.
- Викличте лікаря...!
- А-а...!
Невдовзі після цього відбувся вереск, який виявив остаточний розлад церемонії.
- Пенел...
Дерік відкрив рот і інстинктивно крокнув вперед.
- Пенелопа Еккарт!
Бух-! Але в цей момент хтось з силою відштовхнув його убік. Коли Дерік захитнувся, втратив рівновагу і поставився питанням, хто це був, йому в очі кинулись струшені світле волосся.
Крапринц, що сидів ззаду, нісся вперед, як ураган. Він обійняв тіло, яке в одну мить опинився на помсті. Його біла форма швидко розрослася алимом.
Тільки тоді Дерік усвідомив, що Пенелопу вирвало кров. Він відчував себе так, наче щось непід'ємне приглушило його до землі, не дозволяючи рухатися.
Він міг тільки дивитися на звисаючих з рук спадаючого принца малінове волосся.
- Лікарю, приведіть лікаря! Зараз же!
Кронпринца Пенелопу в руках трясла. Його громоподібній рев розвіяв загальне заціпеніння. Гості почали відмирати один за одним.
- Відкрий очі, леді. Эй? Не закривай їх, ні. Будь ласка, не закривай ... - шепотів наслідний принц і гладив Пенелопу, не звертаючи уваги на липку кров.
Між ними панувала дивна взаємодія, про яку так багато слухало.
Герцог, пізно прийшов в себе, наблизився до них з блідим обличчям.
- ...Ваші, Ваша Високість.
- Вашу матір, та коли прийде лікар? Ви не бачите, що вона помирає?
Але коли він заговорив, кронпринц спалахнув. Ніби герцог намагався забрати дівчину в його руках.
- Я... Я можу врятувати їй життя! - Швидше викрикнув хтось.
- Маркиз Верданди.
З натовпу вийшов не хто інший, як Вінтер. Він швидко підійшов до наслідного принца, який тримав бліду дочку герцога.
- Ваше Високість наслідний принц, будь ласка, дозвольте мені поглянути на неї.
- Що ви збираєтеся робити?
- Я завжди на всяк випадок ношу з собою протиотруту.
- Маркиз Верданди! Ви хочете сказати, що хтось у герцогстві намагався отруїти її? - Це був дуже сильний відгук на герцога.
Це було делікатне питання, яке могло призвести до політичного конфлікту. Було занадто рано робити висновки, грунтуючись лише на чиїх сумнівах.
- На це питання... Я не насмілюся відповісти.
Вінтер кинув погляд на кронпринца, на людей навколо Пенелопу, і додав:
- Я просто хочу надати першу допомогу.
- Ви вірите у свої сили? - Важко запитав Каллісто, подивившись на нього. Навіть якщо леді прийняла отруту, ми не знаємо, що у вас за протиотрута і що вона з нею зробить.
- Це протиотрута від високотоксичних забруднювачів на випадок надзвичайної ситуації, - спокійно відповів Вінтер. Хоча я точно не знаю, який отрута прийняла благородна леді, але буде важко повністю вивести його з організму.
- ....
Спадок принц витріщився на нього, звузивши очі. Здається, він сумнівався в тому, чи можна йому довіряти.
Герцог похмуро похитав головою:
- Його Високість прав. Ми не можемо бути впевнені, що Пенелопа отруєна. Краще дочекатися лікаря...
- Якщо ви впевнені, що це отрута і ваша протиотрута не зашкодить її, дайте його їй.
- Рейнольд.
Рейнольд, який до того стояв у прострілі з пофарбованими очима перебив герцога.
- Мы не...
- Ти не довіряєш маркеру Верданді, Отче? Це перша допомога. Без неї вона помре ще до того, як прийде лікар.
- ....
Герцог повернув голову туди, куди Рейнольд вказав пальцем, і замовк. Пінелопа, яка впала в агонії і кашляла кров'ю до цього часу, затихла. Попри прохання Каллісто не закривати очі, вона закрила їх. Її холодне тіло виглядало як мертве, не було чути навіть звуки дихання.
Помітивши це, кронпринц наказав:
- Дайте його їй.
- Ваше Високість!
- Але якщо щось піде не так... - продовжував наслідний принц, незважаючи на заперечення герцога, - ...Будьте готові до наслідків, маркиз.
Отримавши дозвіл, Вінтер спокійно витягнув флакон. Але "завдовжки" це було тільки в очах інших людей, насправді його пальці злегка тремтіли.
Він приніс антидот на всяк випадок, хоча не думав, що його доведеться використовувати саме так.
'...Я повинен був відмовитися тоді, неважливо, що вона говорила.'
Він відчув укол сумління.
(...) Леді сказала нагадати вам про ваш борг, якщо ви відкажитеся приймати запит.
Він не зміг сказати "ні", коли почув це від покоївки. Він був для неї грішником. Його злочин улягав в безпідставних підозрах і перевірці людини, яка не мала нічого спільного з Лейлом.
(...) Але не обманюй людей, придаючи себе за них.
У той же час він відчував, що від його брехні йому важче, ніж їй. З того часу, як вона сказала йому не зв'язуватися з нею поки вона сама не почне шукати його, він постійно розривався між бажанням встановити контакт і просто здатися.
А коли він нарешті отримав запит через її покоївку...
Дивно, що тоді він відчував полегшення і занепокоєння, а не розчарування. Він знав, що це було злочинне прохання проти його принципів.
Тим не менш, роблячи отруту без протиотрути, він не думав, що вона вип'є його сама. Крім того, він не думав, що вона вип'є навіть не його отрута...
'Але чому?'
Вона знала, що в її золотій чаші був отрута. Тому що колір намистинки ожерель змінився. Вона не могла не помітити таке яскраве світіння, яке побачив навіть він, який сидів дуже далеко.
'Чому вона випила його з таким виразом обличчя?'
Невизначеність не давала йому спокою. Але тепер не було часу роздумувати над питанням, на яке ніхто йому не дасть відповіді.
Він стиснув зуби, відкрив маленьку пляшку з рідиною фіолетового кольору і нахилився.
Йому було неприємно бачити кронпринца, який віддав наказ, але продовжував тримати дочку герцога так міцно в своїх обіймах, ніби не хотів нікому її навіть показувати. Відчайдушно придушуючи це відчуття, Вінтер сказав:
- Ваше Високість, будь ласка, покажіть обличчя леді ...
Спадок принц витріщився на нього крижаними червоними очима і неохоче виконав прохання. З обличчя благородної леді стікала кров.
Затружившись від побаченої картини, Вінтер зібрався з духом, знову відкрив очі, розомкнув її губи і підніс до них пляшку.
Одна крапля, дві, три.
Рідина, яка нагадує отруту, яку він дав їй, капала в її рот.
Роздався слабкий вдих. На щастя, невдовзі після цього її дихання повернулося в норму. Її бліде, як у трупа, обличчя теж стало рожевіше.
- Дюку! Я привів доктора!
Саме в цей час прибув лікар і медперсонал з носицями, які були спричинені палацом. Пенелопу, якій Вінтер надав першу допомогу, швидко перенесли в особняку.
- Ха...
Люди, які спостерігали за тим, що відбувається, заспокоїлися і з полегшенням видужали. За винятком однієї людини. Дерика.
Він стояв осторонь від центру подій і просто спокійно спостерігав за всім цим.
Хрючись-! Коли його щоку обпалило вогнем, він нарешті прийшов в себе.
- Що ти робиш, чорт забирай?
Озираючись назад, він подивився на перекручене обличчя свого батька.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert