- ...А? Яка гра?
Його раптове зауваження збило мене з пантелику.
А потім я нарешті усвідомила, що він досі тримає мене за руку.
Не так давно між нами була безпечна відстань, але він знову підійшов і я забила тривогу.
- М-мне потрібно повернутися. Дуже дякую за подарунок, Ваше Високість.
Як тільки я спробувала піти, перевіривши його індикатор, наслідний принц перемістив руки з моєї долоні на щоки.
- Угх! - Я була в замішанні. - Чому? Зачем? Навіщо ви це робите?
- Замри на секундочку.
Крон-принц опустил до мене голову. Криваво-червоні очі опинилися прямо переді мною
Я застыла.
І вже зібралася зажмулити очі, щоб не бачити порушника мій особистий простір людини. Раптом щось тепле доторкнулося мого віку.
- Не бойся, леді.
Каллісто, розглядаючи мене, провів великими пальцями по моїх очах і щоках, ніби витираючи сльози.
- Якщо ти захворієш, все, що я для тебе зробив, втратить сенс.
У мене перехопило дихання. Моя голова спорожніла.
Я навіть не могла припустити, що це було причиною його дій.
- Все. Можеш йти.
Після тривалого та одноманітного повторення одних і тих же рухів, він відпустив моє обличчя.
Я повернула собі здатність дихати, тільки коли він з доситью мордою відвернувся і пішов.
***
Всю дорогу до кімнати мій розум занедбали збентежені і суперечливі думи.
'Що це було?'
Моє серце не могло заспокоїтись, і я часто зупинялася, щоб відпочити.
Места, які він тер, все ще горіли, наче після розігріваючої маски для обличчя взимку.
Це була так дивно, що я не переставала торкатися свого обличчя кінчиками пальців, навіть коли піднімалася по центральній драбині до своєї кімнати.
Я зіткнулася з групою служниць, які спускалися на перший поверх після прибирання. Вони зібралися привітати мене і раптом налякалися.
- Боже!
- Ік!
- А-а...!
Я пройшла повз них, заплутавшись схиливши голову.
'Що з ними?'
Але в цьому домі слуги часто дивляться на мене зі страхом у очах, тому я не додала цього значення.
Піднімаючись сходами, я зайшла до себе. Емілі, яка наводила в моїй кімнаті порядок, повернула до мене голову.
- Леді, з поверненням...
'Хм. Чому вона закричала?
Я зрозуміла, що десь у чомусь є проблема, і я озирнулася.
- Що? Де? Що не так?
- А, е, дзеркало, леді, швидше дзеркало ...! - Емілі погнала мене до найближчого дзеркала.
Я здивовано пройшла в ванну і...
Вона вдивлялася у відбиття зомбі.
- А-а! Що це?
Спочатку, подивившись на своє здивування, я припала до дзеркала.
Намальовані темні кола під очима, покликані надати мені вигляд хворий, були розмазані по щоках, як чорні доріжки сліз.
Пудра висипалася і залишила після себе лише бліді неакуратні плями.
Це було жахливе видовище. Особливо в поєднанні з білою піжамою, яка, на мою думку, повинна була змусити мене виглядати тендітною і слабою.
Я дійсно була схожа на оживлений труп.
- Коли?
Я розпачливо накрив пам'ять, як мене відвідав спогад.
Крон-принц, який схопив мене за щоки і струмить мої очі.
(...) Актерська гра - це основа того, що повинні вміти двірники, чи не так?
- Ця чума...!
Помітивши моє удавання, він навмисно зіпсував мені грим. Я не могла змиритися з таким приниженням.
- Каллісто Регулус, ти виїхав виродок!
[Некоторий час з кімнати дочки герцога доносився звірячий рів.]
***
Через кілька днів мій гнів на принца, якого ми успадкували, вщух.
- Що? Він не брав участі в тренуваннях?
Я була приголомшена, коли рано - вранці прийшла до мене в палаці і розповідала останні новини.
- Так. За словами сусіда по кімнаті, він вже кілька днів не виходить назовні.
- Чому?
- Причина невідома, - відчекинув палаций.
Він просто читав мені звіт, так що його неупередженість не дивувалася.
- Мій перший брат знає про це?
- Ще ні.
Хоча Дерік був найбільшою проблемою, він не знав про це.
Ікліса прийняли в лицарі, але оскільки він раб, з нього більше запитують.
Якщо Дерік, командир лицарів, дізнається, що він відволікає від занять, його без жодних розмов викинуть.
'Але чому?'
Я не розуміла. До того часу Ікліс добре навчався.
Він добре виконував свою роботу, не накладався на неприємності і я нагородила його горою подарунків, у тому числі минуле намисто.
- Поки ти доставляв Іклісу одяг, нічого не трапилося?
Я згадала, що наказала палацом віднести зимові речі Іклісу.
- Так, згідно з вашим побажанням, я передав її під час перерви, щоб всі інші лицарі побачили це на власні очі.
- Справді? Чудово.
- Але, на мить замився палац. - Він залишив коробку недоторканою.
- Що? - Я не стримала здивованого скринька.
'Він навіть не подивився на мій подарунок?'
Це було набагато гірше його прогулянок.
'Що, чорт візьми, відбувається?'
У цей момент у мене в голові промайнула сцена.
Спина швидко ховається в лісі людини, поміченого мною під час зустрічі з крон-принцем.
'Невже це дійсно був Ікліс?'
Я хмуро запитала:
- Дворецький. Ти знаєш, де знаходиться гуртожиток лицарів?
- Так, воно поруч з тренованим полігоном.
- Відведи мене туди.
Я поспішно піднялася на ноги.
- Мені потрібно побачити Ікліса.
***
Рицарське суспільство розташовувалося в лісі, неподалік від тренових майданчиків.
Мабуть, через те, що всі лицарі вийшли на практику, навколо будівлі нікого не було.
- Сюди, леді.
Палац увійшов у будівництво першим.
Зайшовши за ним слідом, я знайшла вузьку драбину. Очевидно, це було непоганим житлом.
Однак південна будівля вважала мене трохи чужою, оскільки я звикла бачити розкішне внутрішнє оздоблення герцога.
- На який нам поверх?
- На четвертий.
Дворецький вів мене за собою.
Цікаво, скільки часу ми піднімалися сходами?
- ... Вау, охреніти. Скільки це коштує?
Коли ми майже досягли кінця сходів, то почули різкі голоси.
- Чи не занадто він удосконалив для нікчемного раба?
- Чув, скажена собака сходить по ньому з розуму. Минулого разу вона навіть купила йому зброю.
До мене доносилися тихе шушукання трьох-чотирьох чоловік, схоже, відливаючими від тренування, раз всі інші зараз займалися на полігоні.
І перемивали кісточки вони, очевидно, мені і Іклісу.
- Гей, може у нього таланти в іншій сфері?
- Ага, кажуть, він щоночі чекає візиту своєї господині. Походу, божевільна сучка не так вже важко задовольнити.
Можливо, я не хотіла зустріти таку комашку на своєму шляху, але слова одного з них мене розсмішили.
Я відчула на собі блідий палац і спокійно обійшла його, піднялася на четвертий поверх.
Неподалік від сходів була двері. Я попрямувала до неї і побачила чотирьох хіхіків, що відморозили, дивлячись на велику коробку з хутряним одягом.
На мій подарунок Іклісу.
- Якщо так заздриш, приділяй своєму зовнішньому вигляду більше уваги. Дивитися на твою потворну пику без огиди не зможе навіть повія.
Я зіпсувала їм веселощі.
- Якого...
Уся четверта дивилась на мене широко розкритими очима.
Щойно захоплені плітки виявилися нудними і передбачуваними.
- Ой. Ти ж народився таким, отже нічого не зробиш? - Може мені підправити твоє личко магії? Ти тільки скажи.
- ....
- Що, складно відповідати скаженого псині в обличчя?
- Л-леді....!
- Ти чув, палац?
Я посміхнулася палацові, який стояв за моєю спиною.
- Запам'ятай ці морди і відправ доповідь моєму першому братові. Запиши кожне слово.
Це була кармічна відплата в моєму обличчі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert