- Так, леді.
Дворецький з застилим обличчям вклонився мені.
- Дво-дворець! - Закричали лицарі, коли зігнили дворецький. Усвідомивши серйозність ситуації, вони кинулися до мене. - Вы.... Ви помилилися! Це... Це не ....
Мене оточили чотири стривожені шафи.
Я нахмурілася: вони встали на моєму шляху до кімнати Ікліса. І, швидко прийнявши мої труднощі, палацовий прийшов до мене на допомогу:
- Гхм! Відійдіть! Тримайтеся відповідної відстані!
- Дворецький, ви неправильно зрозуміли... Мы не....
Один з них спробував звернутися до палацу, але той мовчки похитав головою. Тоді вони поставили собі за мету.
- Леді... Ми можемо все пояснити.
- Провалюй.
Я окинула похмурий шлях лицаря.
- Ти воюєш, у мене немає бажання з тобою розмовляти.
- Л-леді....
- Що? Ви хочете, що б я публічно придушила вас як того хлопця на полігоні минулого разу? - Усміхнулася я.
Безсумнівно, Пенелопа могла вбити не моргнувши і оком. Рыцарь, ошарашенний моїми словами, перелякано відійшов в сторонку.
Хоча інші на мить завагалися, коли побачили мій поганий дух, вони мудро вирішили відступити.
Подивившись на розвертаючу коробку з речами, я сердито втупилась у палац.
Який в цей час обійшов мене і стукав у кімнату Ікліса.
- Ікліс.
- ...
- Це я, дворецький. Нам потрібно поговорити. Не міг би ти відкрити двері?
Тук-, Стук-.
Дворецький кілька разів постукав у двері, але відповіді не було.
Коли нічого не сталося навіть після кількох ударів, палац з розгубленим обличчям повернувся до мене:
- Я думаю, він всередині.... Мені принести ключ, леді?
Я швидко задумалась над цим і похитала головою.
'Ох, це досить муторно.'
Однак якщо людина в лісі тоді дійсно була Іклісом, це могло стати катастрофою.
Минувши палац, я пройшла до зачинених дверей. Потім підняла руку і легонька постукала.
Тук-, Стук-.
- Це я, Ікліс.
- ....
- Будь ласка, відчини мені двері.
Незважаючи на те, що я просила особисто, за дверима все ще не чулося ніякого шевіння. Після короткої паузи я знову заговорила:
- Я тут, тому що хвилююся за тебе. Ти хочеш, щоб я пішла?
Якщо цього разу відповіді не буде, я справді піду. Тому що якщо я вкрадуся до нього без запрошення, то ризикую втратити інтерес.
Коли я вичекала трохи, то повернулася у зворотний шлях. У цей момент. Скрип-.
З боку дешевих дверців пролунав тихий звук.
Двері, яка, здавалося, ніколи не відкриється, повільно відчинилися.
Всередині кімнати було темно навіть серед білого дня. Очевидно, штори були щільно затримані.
Я знову повернулася до палацу.
- Відведи цих покидьків до мого старшого брата на звільнення.
- Але як я можу залишити вас одну? - Нахмурився палаций.
Його слова зрозуміли: хоч би яким низьким був стан раба, як дворик могла залишатися в чоловічому гуртожитку сама?
- Не варто турбуватися, я ненадовго.
- Тоді я чекатиму вас біля входу, після того як ви виконаєте ваше доручення.
- Добре. Дякую.
З легким кивком палацкий вклонився мені і поспішив спуститися вниз.
Як тільки він зник з виду, я штовхнула двері. Та зі скрипом іржавих петель широко розкрилася.
Коли я зайшла в кімнату, то підтвердила свою догадку - штори. Але вони виявилися старими і проїденими благаю, тому через дірки в них просочувався сонячне світло.
Завдяки цьому можна було легко розглянути ситуацію.
Я затрималася біля порога на кілька секунд, щоб дати очам звикнути до темряви.
У кімнаті були лише два ліжка і столик між ними.
Це дозволило мені знайти надутого головного героя.
Ікліс, - тихо прошепотіла я, крокнувши вглиб кімнати. Кокон з ковдри на ліжку біля вікна шевельнувся.
Підійшовши до нього, я зав’язалася.
Навколо ліжка, на якій він згорнувся, і на столі і напів були розкидані квіти. Напевно, через їх невеселості, в кімнаті витали одночасно квітковий аромат і затхлий запах.
Я сіла на край ліжка, намагаючись уникати трави.
Потім м’яко заговорила з Іклісом, положивши руки на піднесеному ліжку ком:
- Не хочеш показати своїй господині обличчя?
- ...
Не отримавши відповіді, я занепокоїлася. Після чого обережно погладила ковдру.
- Ти захворів?
- .......
- Ікліс.
Він ще більше закутався в покривало. Нічого іншого не сталося.
- Ти пропустив тренування тому що захворів? Тобі не було кому повідомити про свою хворобу?
Коли я встала зі свого місця, повернувшись до дверей.
- Ні... не може бути. Я покличу доктора, почекай хвилину.
Мене зупинило слабке натягнення підохоти моєї спідниці.
Оглянувшись на ліжко, я помітила, що його рука вислизнула з-під ковдри і міцно стиснула мою спідницю.
- Не... не йдіть.
- ...
- Просто залишіться зі мною, пані, - розносився бурчання з-під ковдри. Він наче щось сховав від мене.
'Хіба його голос був коли-небудь таким слабким?'
Коли я подивилась на свою спідницю, то знову сіла на ліжко.
Нехай я і передумала йти, він все одно не відпускав мене.
Я знову простягнула руку до нього, але цього разу я доторкнулась не ковдри, а тильної сторони непошкодженої покривалом кінцівки.
Щоб перевірити температуру Ікліса.
<СИСТЕМА>
Хочете перевірити зацікавлення [Ікліс] ?
[8 Мільйонів Золота] \ [200 Репутації]
Як тільки я доторкнулася до його руки, з'явилося біле квадратне вікно.
Хоча я не проти перевірити інтерес, все ще закривав ковдру над його головою.
На щастя, його рука не була гарячою, а значить від температури він не страждав.
- Чому ти не вийшов практикуватися? Я хвилювалася, - тихо вимовила я через те, що ігровий персонаж виглядав не дуже щасливим.
Я отримала відповідь відразу, це було добре.
- Ви впевнені, що турбуєтеся про мене?
Але навіть найменший натяк на оптимізм у ньому був відсутній. Це вже було погано.
- Хіба ви не за звичкою намагаєтеся мене заспокоїти?
Від його різкого тону я широко розплющила очі. Намагаючись якось виправдатися, я ніжно погладила його по руці.
- Якби я не турбувалася, то не прийшла б сюди особисто, Ікліс.
- Того дня.
- ....
- Ви не прийшли до мене, навіть коли помітили.
Я вгадала.
Це він був тоді в лісі.
Роздумуючи про те, що могло образити Ікліса, я вибачилась:
- Я не змогла прийти відразу, тому що мені потрібно було ще дещо зробити.
- ...
- Ти шукав мене?
Почувши його відповідь, я зрозуміла, через що він надінувся.
'Щасливіше за все, він засмучений через те, що я зустрілася з крон-принцем.'
Це було неминуче, адже я зараз була в любовному симуляторі і Ікліса ще на 86 відсотків зацікавлена. А значить, він безумовно прив'язався до мене.
"Прив'язався, так....?"
Раптом я відчув, що мене щось здивувало.
Мушу визнати, що я ніколи не задумувалась над тим, які почуття він має до мене. Мене турбували тільки швидке зростання інтересу.
'Так темно-червоний колір означає прив'язаність?"
Я подумала, що на надто довгий період часу пішла в себе, і поспішно сказала:
- Я б прийшла раніше, якби знала, що так вийде.
Мій голос був солодким як мед.
Адже мені потрібно було заспокоїти цю похмуру дитину.
- Я хотів поставити коробку в кімнату, але не зміг, - раптом пробурмотів Ікліс.
- Що...?
Я зрозуміла, про що він говорить відразу після того як здивовано перепитала.
Коробка була дуже великою, оскільки в ній поміщалися кілька об’ємних комплектів зимового одягу. У такій маленькій чашці ніде поставити її.
- Мені подобаються всі подарунки пані.
- ...
- Я хотів подякувати вам, однак....
Ікліс трохи затинався.
Він нерозбірливо щось пробував і замовк. Потім повільно потягнув ковдру з себе.
На тьмяному світі, який просочується крізь стародавню завісу, з’явилось кумедне бліде обличчя.
У той же час він витягнув руку, яку ховав під ковдрою,
- ....Це все, що я можу вам подарувати, пані.
Протягуючи мені пожвавше вінок з квітів, які затіяли пелюстки.
- Ах....
Я впізнала ці квіти.
Білі польові квіти, які побачили ми з Іклісом у скляній оранжері кілька днів тому, коли ховалися від легкого дощу.
Піднявши голову, я глянула на повністю відкрите обличчя Ікліса. У цей момент зупинилося.
Я не могла повірити в побачене.
І неймовірно здавався зовсім не квітковий вінок, який Ікліс збирався подарувати мені.
- Хто він?
- ...
- Що він дав вам, щоб викликати у вас таку чітку посмішку?
А його почервонілі і мокрі від сліз очі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert