Це переклад з англійської гугломпереводу, корейського. Можливі неточності, тому буду потім коректувати. До речі, виявилося що деякі імена були перекладені неправильно, так що тепер Екліпс -> Ікліс
✔
Цікавість значно зросла.
Але я все одно, без будь-яких жалю, попрямувала до виходу.
- Ну що ж, продуктивній вам роботи.
Це позначило мій борг. Я вже майже бачила, як повернуся в свою кімнату і намалюю пару хрестиків у своєму списку любовних цілей.
Але тоді, коли я втішалася такими мріями, двері відчинилися.
Хлоп-. Відчинена дверцята була знову безжалісно зачинено.
- ...Хах?
Мене змутила кінцівка, нависши над моєю головою, коли я знову дернула дверну ручку.
Чоловік, який підійшов до мене, несподівано витягнув руку і заблокував вихід.
Я поспішно обернулася і буквально носом заткнулась у кролячу маску.
Раптом він опинився у пастці великого тіла.
-Леди.
У вухах продзвонив низький, глибокий голос. Недбалість знеохочувала.
- Ч-що? Ви хочете сказати мені щось ще?
Запитала, трохи запившись.
- ....Я б хотів повернутися до теми вашої турботи про дітей сьогодні.
- Добре. Я увійшла туди, куди не слід було ...
- Я не люблю залишатися в боргу.
З цими словами він повільно схилився наді мною. Відстань між нашими масками зменшилась ще сильніше.
'Це ти мені так, погрозами, рот затикаєш?'
У горлі встав ком. Навіть без цього тиску, я б все одно мовчала в ганчірочку, тому що знаю, що нічого хорошого мені з цього не буде.
Я ледве потиснула плечима і спробувала обминути його й підібратися ближче до дверей.
- Мені, начебто як, дійсно нічого не потрібно.?
Якщо тільки піти, не озираючись.
Після моїх репліків Вінтер на мить замовк.
- ... Я володію магією.
- ...
- Вона здатна на те, що звичайній людині недоступне.
Я не могла читати між рядками, тому що була занадто зайнята.
'Мене не можуть вбити звичайні люди, але він - може".
Тоді я не знала, що відповісти на нову загрозу.
- Якщо вам знадобиться допомога, будь ласка, звертайся в будь-який час.
І в цей момент. За спиною Вінтера спалахнуло біле системне вікно.
<СИСТЕМА> Схований квест [Раса розкрити таємницю чаклуна!] завершено.Тайна оселі чарівника в безпеці.
Нагорода: [1 поміч чари].
Хочете забрати нагороду?
[Так.\ Ні.)
- Ха.
Я отримала надзвичайну нагороду — істеричний сміх.
Страх, болісні почуття і складні рішення, через які я пройшов донечку.
Мені, яка біжить з надією більше ніколи його не зустріти, видають нагороду, хіба це не смішно?
- ......Мені дійсно дали це.
- Да?
Те, що він не хотів говорити з собою, було для нього чимось новим.
Похивши головою, я взяла себе в руки і м’яко відштовхнула його. Цей жест був призначений не для того, щоб вирватися на волю, а лише щоб натякнути звільнити прохід.
Незважаючи на його недавню діяльність, він став дуже покірним.
Потім, вдаючи, що відригую руку від нього, який пройшов крізь системне вікно і опинився прямо позаду прямокутника, кликала на [Так]
- Приходьте ще, якщо вам що-небудь знадобиться.
Я мусила прийняти чудовий подарунок системи. Оскільки на карту поставлено моє життя, мені потрібно буде добре подумати про те, де його використовувати.
- І не подумаю.
Звичайно, все це не мало статися.
<СИСТЕМА> Отримано [1 допомога чаклуна]. Щоб використовувати, крикніть: {Допоможіть}.
Проглянувши останнє системне вікно, я повернулася і широко відчинила двері.
Коли я нарешті вийшла з агентства у Вінтері, сонячне проміння вже було охарактеризоване алею алимом; почало темніти.
- Ха, здуріти....
Я спустилася сходами на крилах дуже сумною.
- Що ж робити леді, забуваючи викликати карету....
Перебуваючи в стані бездіяльності, я пропустила це. Те, що не можу скористатися послугою телепорту, як це було на початку, щоб повернутися назад.
"Вернутися і попросити про допомогу?"
Оглянувшись на щільно засуджені двері, я подумала.
Але швидко відігнала сомінья геть.
Я з великим переконанням кажу, що не потребую його допомоги, а через хвилину заходжу знову і прошу викликати візку... Наскільки це буде небезпечно?
Сьогодні я вже витрачала всі свої моральні сили, так що ще більшого сорому просто не витримаю.
'Ха.... Коли я повернуся? Потрібно встигнути до того, як герцог закінчиться робочий день.'
Перш за все, я оглянула околиці.
На щастя, в кінці переулку спалахували яскраві вогні на вулицях.
Фестиваль ще не закінчився, і до моїх вух лунав гучний шум.
'Спочатку піду по центральній вулиці. А там вже якось зловлю карету і поїду.'
Я радію, що цей перевулок не був таким довгим і звивистим як той, в якому були ми з Іклісом.
На сусідніх вулицях нескінченною веренею простягалися фестивні крамниці, які я відвідувала разом з відрисками герцога.
Після успішного перетину маленького перевулку я знайшла багатолюдну площу.
Мені потрібно було зловити карету, але про який карете може йти мова, якщо в цьому натовпі навіть яблуку ніде впасти?
Я двічі прочісувалась крізь людей, робила коло і поверталася туди, звідки починала.
Але потім. Мені на очі випадково потрапила знайома орнаментчаста форма.
- Будь ласка, покажіть ваше посвідчення.
Пара лицарів у срібних мундирах, що неподалік, зупинили перехожим для допиту.
- Євнух, навіщо тобі моє посвідчення особи?
- Нам наказали розправитися з злочинцями, які ховаються у столиці під час фестивальної вистави. Ще питання?
- Ч-що...
У лицарів з цією людиною виникли невеликі труднощі.
'Мені добре знайома ця уніформа.'
Я задумалася над цим, а потім розкрила очі.
'Ах! Це ж екіпування Еккартів!"
Знову подивившись по сторонах, я вешталась з вугіллям, що лицарі герцога ходили двома групами на рівних одна від одної відстань.
'Чому тут лицарі? Бути не може, вони вже помітили мою пропажу і шукають мене....?'
Я відчувала, як затремтіли мої коліна.
Це було великою проблемою. По суті, Дерік очолював і вів за собою лицарів родини.
А значить, він може бути поруч.
'Якщо втечеш, і тебе зловлять, відправишся на той світло.'
Минулого разу вони повірили, що я не розумію що творю, але зараз біг формально ще не провалився.
Я озирнулася, щоб побачити підлеглого Деріка. Мені треба було додому.
Але в той момент.
- У чому справа?
З боку лицарів почувся голос.
- Пане, ви тут!
Рицарі з усіх позицій вітали когось.
Я ніколи не дивилася на нього з чистим сумлінням.
Чорне волосся. Емблема роду Еккарт, що сяє на мундирі з срібними візерунками, розвівається чорним плащем.
Це був Дерік.
Він був дуже близько, і моє серце шалено билося в грудях від думки, що я можу померти.
На щастя, моє обличчя було заховане за капюшоном балахону і маскою.
'Ти, швидше за все, не дізнаєшся маску.'
Відтоді минуло вже тиждень.
Дерік, який палає ненавистю до мене, не настільки уважний, щоб запам’ятовувати мої речі.
Навколо були люди, і він ще мене не знайшов.
Я трохи заплакала від страху. А потім подумала, що було б непогано злитися з натовпом.
'Вирішено, піду до цієї кучки!'
До мене підходила група людей у масках.
Треба поглянути, перевірити, чим там займається Дерік.
Він слухав промову свого підлеглого, але раптом різко підняв голову.
Коли я дивилася прямо в його сторону.
Від несподіванки, я автоматично відступила.
У цей момент наші очі зустрілися.
Вираз його обличчя почав повільно змінюватися, наче він збирався щось запитати.
- Ты....
'Це була помилка.'
Я відвернулася, до того, як він мене повністю дізнався, і рвався назад у провулок.
Але перевулок закінчувався тупим будиночком, у тому числі і агентство Вінтера.
Якщо Дерік поженеться за мною, мене неминуче зловлять.
Не плачучи, я піднялася сходами ґанку. І.
Ах!
- Допоможіть!
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert