Сказала, що мені нічого не потрібно, але не пройшло і п'яти хвилин з мого відходу, як я вже запитаю нагороду за виконаний квіст.
- Ох, чорт....
- .......
Зсередини мене зустріли холодне мовчання.
Дивно, але Вінтер ніби до сих пір стояв перед дверима, у якої зупинив мене.
Зіниці великих ультрамаріново-синих очей розширилися і, здавалося, поглинули всю веселку.
Я раділа, що на мені була маска, і жаліла що зробила її, - моя думка змінювалася так само швидко, як напрям флюгера в шторм.
- ..... закрийте двері відразу, як увійдете.
Вінтер, здивований тим, що я побачив, швидко відійшов геть.
- Кхм, о-відлично.
'Чорт, який сором.'
Я поспішно заговорила двері, кашляючи від наближення збентеженості.
Перед цим, я з тіні дверного проема кинула погляд на перевулок, що потопає в темряві, але Дерика там не було.
'Ушел?'
Це було не дуже добре. Все закінчиться, якщо він повернеться в особняку і підтвердить, що мене немає у кімнаті.
- Вибачте, що так раптово зміню слова, але послуга, яку ви мені обіцяли, ще в силі?
- Звичайно.
- У якості цієї послуги, я б хотіла, щоб ви відвезли мене на Хемілтон-стріт прямо зараз.
Я сказала все це, не дихайте. І важко обмірковуючи, як потрапити в особняку раніше, ніж Дерік.
Ти ж чарівник, який-небудь спосіб це зробити просто зобов'язаний існувати.
- Якщо на Хемілтон-стріт....
Здається, він думав про вулицю, про яку я говорила.
'Там, поруч....'
Вона знаходилась у кварталі від герцога Еккарта.
Це вже розкрило мою особистість, так що було б набагато простіше, будь ласка я доставити мене у свою кімнату.
Але я вирішила просто прикидатися, що нічого не знаю. Я навіть не збиралася зустрічатися з ним знову після сьогоднішнього дня.
- Повезення складно зловити, на фестивалі занадто багато людей.
Я пробурмотила запоздале виправдання.
- Хіба з вами немає супроводжуючих?
Очі в прорізах маску кролика були заплямовані серйозно.
Я згадала про свого єдиного охоронця, який залишив мене в особняку.
Ні, не збираюся використовувати Ікліса для таких речей.
'Я вже вклалася в нього, так що більше не можу ставитися до цього, як дитина.'
Потиснувши плечима, я сказала щось зовсім інше.
- ....У леді повинен бути принаймні один секрет.
Підозріння в його очах зникла. Схоже, Вінтера влаштував мою відповідь.
Він знову дістав свій жезл. А потім звернувся до мене:
- Не могли б ви позичити мені свою руку?
Як і очікувалося, для переміщення він збирався використовувати магію.
"Слава богу.'
Я відчула велике полегшення і з радістю подала йому руку. А він раптово стиснув її.
У цей момент. Перед моїми очима з'явилося біле системне вікно.
<СИСТЕМА> Ви використали 1 [Помога чаклуна].
<СИСТЕМА> Перейти до локації [Хемілтон-стріт].
- Ви можете відчути невелике запаморочення.
Після його привітного голосу мене осліпила біла пожежа.
***
Коли я знову відкрила очі, ми стояли в пустелі біля вулиці.
Завдяки магії, переміщення зайняло лише одну мить.
'Прекрасно, ми точно вже випередили Деріка.'
Я винна через свої егоїстичні мотиви і раптом помітила щось дивне.
Це магічне переміщення, здається....
'Оно схоже на системну телепортацію, чи не так?'
Коли я схилила голову від відчуття смутного дежавію.
- Ви вже можете відпустити.
Вінтер раптом заговорив зі мною.
- А? Що...
- Мою руку, яку ви тримаєте.
Його слова привернули за собою рефлекторний погляд.
Туди, де моя рука стискала пальці чоловіка.
- Угх!
Я зітхнула і зікинула свою кінцівку, що стримувала його.
'Що? Коли я встигла так міцно вчепитися?'
Побачивши його руку, негайно підібрану, я відчула жаль за це непорозуміння.
Але врешті-решт, віддячила йому всім серцем.
- Дякую за допомогу.
Вінтер скромно похитав головою:
- Ні, я щасливий повернути борг леді.
- Довірливі відносини, безумовно, були відновлені.
Я трохи розсміялася, коли хотіла звільнитися від боргів. Якщо подивитися, хіба він не має титула, названий маркисом?
Те, що він може так сильно принизитися, відповідало налаштуванню "монстра-волшебника", в деякому сенсі.
У відповідь на жарт він кинув на мене дивний погляд.
- То ви знову нас відвідали?
- ....Ну.
Я подивилася на нього з посмішкою.
- Не знаю, чи побачимося ми знову.
Але все ж таки пройшов прохолодний нічний вітерець.
Ми двоє, які носять маски і приховують свої особистості, пильно дивилися одні на одних.
'Ти не в курсі, що мені відомо, хто ти.'
Краще було до самого кінця прикидатися нічого необізнаної. Ми обидва скоро знайдемо Івонну.
І будемо зберігати страшні таємниці один одного.
- Прощайте.
Я відвернулася відразу після того, як попрощалася з ним, низько схилившись. Я збиралася піти з вулиці.
- Якщо після доставки тих речей, що леді просила передати.
Але голос Вінтера, приведений вітром, змусив мене затриматися.
- Якщо отримувач відмовиться їх приймати.
- ....
- Чи можу я повернути їх вам?
Я повністю зупинилася і на мить оглянулась на нього. Людина в масці кролика, яка стоїть далеко у темній алеї, якось спричиняв мені ознако.
- Ні.
Не можна було зрозуміти, який у нього був вираз обличчя під маскою. Тільки.
[Интерес 15%]
Дивовижно, але зацікавлення зросло навіть попри відмову.
***
Після того як я розставалась з Вінтером, я пішла вздовж вулиці прямо в особняку герцога.
Якщо бути точніше, до високої стіни, що оточувала його.
'Я майже впевнена, що він був десь тут ...'
Відкривши очі, якнайширше я уважно вивчала стіну. Викала лаз.
Стіна була дуже широка, тому в темряві було важко відрізнити саму стіну і прохід. Важко було навіть сказати, чи був взагалі цей лаз.
Від думки, що Дерік міг скоро повернутися, одяг провіщав холодний піт.
- Знайшла!
Я нарешті змогла знайти прохід.
І поспішає перед ним. Лаз був такий вузький, що мені довелося лягти на землю.
У той момент, коли я збиралася згорнутися і просунути в нього голову.
Тудх, Тулк-. Раптом, разом з важкими кроками.
- Пенелопа Еккарт.
У мене за спиною пролунав крижаний голос.
- Так і думав, це була ти.
Я замерла, притиснувшись до землі.
'Будь ласка.'
За дуже короткий час я сказала всім богам, які можуть бути можливими, відмовляючись приймати дійсність.
'Будь ласка, нехай це буде слуховою галюцинацією.'
Але в цій довбаній грі не було жодного бога.
- Вставай зараз же.
Від скрипу його зубів, я підстрибнула на місці.
Зулі очі, які пильно дивились на мене, сяяли яскравіше ніж [Інтерес 13%].
Оскільки я була неймовірною, то втратила весь свій словниковий запас.
- К-як...
- Ти єдина дівчина, яка буде ходити в цій безглуздій масці. Я просто не міг не дізнатися її.
Дерік відповів насмішком, відразу зрозумівши, що я намагаюся запитати.
'Та ви знущаєтеся!'
Я палала гнівом, але мовчки схилила голову.
Тому що над його чорним волоссям небезпечно сяяв індикатор.
- Навіщо. Навіщо ти це робиш?
Дерік, нахмурившись, намагався змусити мене відповісти:
- Скажи мені.
- ...
- Я дозволив тобі піти на фестиваль пізньої ночі. Хотів додати тобі владу в будинку і тому дозволив привести до особняка цього цуценя, раба.
- .......
- Але навіщо, чорт візьми, ти знову це робиш?
Під "цім" він мав на увазі "сбігти без супроводу".
На жаль, навіть якщо він намагався змусити мене відповісти, мені нічого було сказати.
- ....Я шкодую.
Я повторювала слова вибачень, як папуга.
Це було несправедливо, але що зробити. Не могла ж я сказати правду, - що роблю все це, щоб знайти спосіб виживати з вами.
- Я прийму будь-яке покарання, яке ви мені дасте. Молодий пане.
- Покарання, покарання, кара.
Але тепер цей метод на Деріці більше не працював: його обличчя раптово скривилося, як від огиди.
Єдине, що ти мені відповідаєш кожного разу - це просиш покарати.
- Це....
- Ти так хочеш бути покараною?
Мені стало ніяково від нервового погляду Деріка.
'Хто в світі може хотіти, щоб його покарали?'
Звичайно, я теж не хотіла отримати покарання.
Але перш ніж я встиг спростувати цю ідею, він схопив мене за руку.
- Йди за мною.
- Е, е-е....
І мене, безпомічну, поволокли за собою.
'Давай вже! Що за покарання ти, чорт візьми, придумав?'
Я була налякана його аурою поганого хлопця.
Ніколи б не подумала, що буду так близько контактувати з людиною, яка дуже ненавиділа Пенелопу.
- ...... Куди ви прямуєте?
- ...
- Молодий пане.
Важко подивившись на голову Деріка, я почала ставити запитання. Але відповіді не було.
'Ха. Чому сьогодні такий поганий день?
І що я повинна робити зараз? Прийміть його ноги і благайте?
Мене дуже турбувало цей непередбачений розвиток подій.
'Не може бути. Навіть якщо він несправжній брат, він же не приріже мене як крон-принц тільки через те, що я трохи відійшла від дому?'
Я відчайдушно намагалася думати в позитивному напрямку, але потім випадково подумала про щось жахливе.
'....Звичайно. Ти не збираєшся мене різати. Ти вб'єш мене, не використовуючи меча, вірно?
Наприклад, відвезе мене в особняку і розкриє спеціальним "сландістам" герцога всі мої грішки.
Щоб вони прикрасили і розповіли кожному про мої помилки, навіть дрібних.
Особливо герцогу, який удочерив Пенелопу.
У них було добре це робити, коли я вибирала неправильну відповідь в грі.
'Хах. Ну і нехай, роби що хочеш.'
Я швидко здалася.
Це в будь-якому випадку нічого не змінить.
Насправді, я звикла до таких ситуацій, оскільки не раз стикалася з ними у своєму житті.
На відміну від Пенелопи, яка не могла б стримати своєї злості і врешті - решт спалахнула б.
Я забила все і покірно пішла туди, куди мене вів Дерік.
Як і очікувалося, він йшов до парадних воріт особняка.
Примушувачі, що стояли біля щільно закритих залізних воріть, отримали честь — славу.
Раніше я вважала, що він потягне мене в особняку.
- Э-э....?
Але Дерік просто пройшов повз залізні брами.
'Куди він, чорт візьми, йде?'
Я широко розплющеними очима втупилася на його потилицю.
Нещодавно в мене знову почалася тривога.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert