Від мого крику діти зачинилися роти.
Перш ніж хтось з них встиг щось сказати, я швидко додала:
- Хто я, і хто ви, хлопці, зараз не важливо. Важливо те, що ви, діти, намагаєтеся зламати цю безцінну реліквію!
- ...
- Хлопці, у вас немає кілок і молотків? Ваш вчитель наказав вам розбивати цей лід саме так?
Я питала з правдивої цікавості, але діти опустили голови і прийняли мої слова за вимову. А потім вони пробурмотували:
- Насправді, пан дав нам це перед тим як пішов....
Дитина показав шило і молоток, достатньо маленькі, щоб він міг їх використовувати.
Побачивши це, інші діти також дістали свої інструменти.
- Лід занадто товстий і твердій, щоб його можна було ними розбити!
- І він зачарований, так що через кілька хвилин пробите місце повертається в початковий стан!
- Я думав, що ми швидко впораємося з
Цим, адже можемо використовувати магію як пана господаря...
Діти розповідали про свої сумні речі. Я надихнула їх руку.
- Дайте мені.
Я підійшла до величезного блоку з шилом і молотком в руках.
Малюки заінтриговано пішли за мною.
'Дійсно.'
Зколова ділянка льоду знову почала винаходити попередній вид.
Я спостерігала за процесом.
Додивившись до кінця, я зрозуміла, що регенерація мала межі. Сліди пошкодження не зникли повністю.
'У мене може вийти, якщо зробити все правильно".
Я запитала дитину в масці лева:
- У вас є гаряча вода?
- Так! Ми можемо створити магію!
- Ви можете трохи полити їй біля краю, не торкаючись його? Тому що реліквія може пошкодити.
Діти з усіх сил закидали і відправляли свої чарівні палички на лід.
- Води Фісон*!
(П.Б.: Фісон, або Пішон у Біблії перша з чотирьох річок, що витікали з Едему.
З палиці застроївся кип’яток.
Через секунду.
- А тепер перестаньте. Чекайте моєї команди і літь знову, коли я скажу.
- Добре!
Я перестала пояснювати їм, що вони зробили не так, і натомість допомогла.
Через гарячу воду поверхня льоду трохи підтаяла.
Я поставила шило на лід і забила його, намагаючись не потрапити по шкатулці.
Треск-. У айсбергі навколо плитки з’явилася довга тріщина.
Через кілька ударів біля щілини я відколола шматок льоду.
Частина ящика знову стала видною.
Більше нічого не роблячи, я споглядала її. Все було так, як я і думала.
Лід відновився набагато повільніше ніж минулого разу, хоча урон був нанесений тієї ж області.
- .....Є тільки один спосіб розбити лід, не пошкодивши реліквію.
- Який?
- Юліарний метод.
Пояснювала я дітям, чиї очі сяяли.
- Я кажу, нам потрібно не чарувати, а повільно клювати і плавити його самим.
- Ннґх...
Діти були розчаровані. Вони, мабуть, вірили, що зможуть зламати лід без особливих зусиль.
- Але місце, яке вже колись було скронено і відновлене, регенерує повільніше, ніж раніше.
- Тоді ми повинні продовжувати розбивати ту ж саму область, вірно?
- Так, все вірно.
Я кивнула.
- Я битиму лід разом з Левіною маскою, а інші продовжуватимуть колоти в тому ж районі після нас. Ладно?
- Ладно!
Я відчула, що від цих думок я відчуваю владу.
Я також була взолочена через те, що розбиралася і була хороша у цьому виді діяльності.
Ми з дітьми почали працювати над льодом.
Чесно кажучи, хоча я почала багато чого знати з книжок про це, але ніколи не бачила такої людини.
"Думала, буду займатися цим, коли поступлю до університету поки не набридне...."
Я дуже посміхнулась.
Я не знала, що робитиму те, чого хотіла у своєму житті.
- А тепер... Забий цю частину. Не лишай його гострим кінцем на ящику. Якщо ти так зробиш, воно її подряпає.
- Я хочу спробувати!
- Я теж!
Діти, яких я вважала нерозсудливими, були обережнішими й акуратнішими в моїй роботі.
Не уявляю, скільки після цього пройшло часу.
Шкатулка була наполовину у льоду, коли і я, і діти вже валилися з ніг від втоми.
Я думала, що на підлозі буде бардак через всю цю воду, але було також чисто, як і раніше.
Тому що від магії лід танув не так вже й легко.
- Ах, моя спина....
Я встала після довгого перебування у сидячому положенні.
Здається, дітям теж було боляче, оскільки вони жалібно стихали, різна затіснені частини тіл.
- Я втомився....
- Я теж....
- Але ми зробили половину!
Закричав одна дитина, дивлячись на реліквію.
- Ты прав!
Я теж подивилася на артефакт і посміхнулася, виявивши, що на ньому не було ні подряпини.
- Хороша робота, хлопці.
- Це все завдяки тіточці!
- Так! Це завдяки тітці, яка показала нам, як це робити!
Діти зібралися навколо мене і забігли в долоні.
'Я ж сказала їм, що я не тіта.'
Я почувалась такою сумною, але також зааплодувала. Це все одно було тільки через маски.
Прямо тоді.
- Ви, хто ви.
Ззаду я почула холодний голос, від якого по шкірі пішли мурашки. Я застигла на місці, склавши долоні разом.
Я зовсім забула про це. Про причину, через яку прийшла сюди.
- Що ви тут робите?
Я обернулася, як робот, якого сто років не змащували.
Не надто далеко від мене стояла людина в білій кроличій масці.
- Я наклав закляття, щоб жодна звичайна людина не могла увійти або навіть просто помітити це місце.
Ультрамаринова-сині очі, що були видно крізь маленькі клацання в масці, були крижане склепіння.
Говорячи це, він одночасно простягав в мою сторону руку.
Мене направили на велику палицю, навіть неподібну до паличок дітей.
- Судячи з твоєї масці, ти маг?
На вершині його палиці почали збиратися біле сяйво. Воно виглядало так, ніби було готове в будь-який момент розчавити ціль.
Сковтнувши, я спробувала щось придумати.
Я ж не могла прямо сказати, що прийшла сюди виконати прихований шлюб.
Що мені робити в такій ситуації?
'Мені потрібно терміново знімати маску? Або просто сказати, хто я?'
Я вагався.
[Интерс 9%]
Тим часом, смужка небезпечно блищала, а потім ...
''Інтерес - 1%'
''Інтерес - 2%'
''Інтерес - 2%'
''Інтерес - 1%'
Через дрібні написи, що раптово почали з’являтися над полоскою, у мене відвисла щелепа.
'Що за? Що це таке?
[Интерес 3%]
'Ні! Ні, будь ласка!'
Його дев'ять-відсотковий інтерес несподівано став падати.
Це було ще не все. Він не збирався зупинятися на трьох відсотках, оскільки літери все ще попереджують про те, що його падіння продовжуватиметься.
Я прикусила свою тремтячу нижню губу.
'Не було ніякого штрафу. Система не повідомляє, що будуть якісь санкції, але чому!'
На щастя, моє обличчя було заховане за маскою.
Якби не це, я б вже рила, дивлячись на полоску інтересу.
Вінтер не зрушився ні на дюйм, очікуючи моєї відповіді.
- Краще відразу починайте пояснювати, як ви сюди потрапили.
- Ч-що....
Від несподіваного падіння інтересу, через який я не проходила з тих пір як опинилася в цьому світі, моя голова спорожніла.
Я не могла придумати, що сказати, через те що була занадто розгублена.
Мої губи рухалися, намагаючись щось сказати, але нічого не виходило.
- Ми її привели!
Діти кинулися вперед і замкнули мене собою.
- Тітонька, здавалося, багато знала про те, як діставати реліквії, тому ми привели її і попросили допомогти!
- Так!
- Ми майже закінчили завдяки тетеньки! Дивіться, пане господаре!
Очі Вінтера розширилися лише на мить, перш ніж він почав читати дітей.
- Хіба я не багато разів повторював вам, що ви, хлопці, повинні приводити сюди сторонніх?
- Тітонька сказала, що вона не чужа, а клієнт!
- І домашнє завдання, яке ви нам дали було дуже складно...
Я не думала, що діти, яких я зустріла всього пару годин тому, будуть так мене прикривати.
Але тепер я не мав часу їм віддячити.
При слові "клієнт" виморожуючий погляд Вінтера змінився.
Кілька разів він перевів очі з мене на реліквію і назад, після чого опустив свій жезл і шанобливо вклонився.
- Я був не навчений з людиною, що допоміг дітям. Прошу вибачення. Зазвичай ніхто сюди не заходить.
Це перший вибачення одного з основних героїв, якщо не вважати невдалі слова Екліпса.
Тут ніхто не просив вибачення у Пенелопи.
Але його вибачення за грубість не принесло мені радості.
Я находила себе жалюгідною, тому що коли я була в захваті від місця проведення розкопок, якого ніколи раніше у своєму житті не бачила, самозабовно розколола лід і через те, що.
Я боялася померти.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert