Завдання директора спонукало мене знову звернути увагу на компанію Поттера. Якщо раніше я стежив за тим тільки краєм очі, коли з’являлися на зборах його клубу, то зараз мені потрібно було мати повне уявлення про справи і плани хлопця. Хоча я не пропустила б нагоди підготуватись до певних проблем, але й шанс на них усуватися. Звичайно, директор наполягав на тому, щоб я сам і наодинці простежив за хлопцем, але після недовгих роздумів я вирішив створити для себе невелику « приховану охорону».
Щоб все це організувати, потрібно не тільки найняти потрібних людей, але й визначитися з «місцем зустрічі» всіх зацікавлених сторін. Сам директор так і не дав мені конкретної відповіді на мої запитання, мовляв він ще й сам не до кінця розібрався в подіях. Що було відвертою брехнею і досить великою підставою, через яку я в багатьох випадках не хотів братися за таке завдання. Мда, очікування підлянки з боку свого як би союзника зовсім не додавало мені настрою...
Але я в будь-якому випадку вже не збирався відступати. Контракт з директором був заключений, і я знав, на що підписувався. Тому і скаржитися мені не на кого, залишається лише стежити за ситуаціями та вчасно зреагувати. Для цього я змусив Герміону та Джіні пильно стежити за ситуацією... Я навіть подарував молодший Уїзлі схожий на комплект артефактів, що й досі носить Герміона.
Звичайно, читати думки і пам’ять двох дівчат — це нелегка справа. Але за всі роки життя в Хогвортсі я вже дійсно звик до такого стану. І мій рівень навичок в ментальній магії рас протягом усіх цих років, і досі зростає, через що я зараз не відчуваю особливих труднощів з подібною навантаження. До того ж, це в будь-якому випадку куди краще, ніж витрачати свій час на Поттера і його компанію. В якій, до речі, занадто багато Уїзлі, що не додає мені оптимізму.
Та й взагалі, мені є на що витрачати свій час, через які я був готовий трохи збільшити навантаження на своє розум, замість отримавши більш повну інформацію про те, що відбувається... А також доступ до розуму Джіні, що теж було зайвим. Все ж дівчинка не може сказати, що заслуговує на довіру. Навпаки, ця відверта бабака може дати дійсно кого завгодно... І що найсмішніше, та навіть не буде усвідомлювати власного зраду, вважаючи свої дії нормою.
Так що, деякий поводок для цієї сучки в будь-якому випадку був необхідний. А те, що я своїм подарунком тільки зміцнив впевненість рудої дівчинки бути саме зі мною - лише приємний побічний ефект. Крім того, ця і так мало не харчувала від щастя, коли я через Герміону подарував цю цілу коробку зовсім не дешевого зілля, що допоможе покращити й без того гарні зовнішні дані молодшої Візлі. І тут, можна сказати, я дуже точно вгадал з подарунком, оскільки саме дорогий косметики найбільше і не вистачало дівчинці.
Та, наскільки я встиг дізнатися з її ж розуму, реально мріяла про деякі зелені речі, що я його подарував після першого разу... А ще я дізнався про цілу купку комплексів дівчинки на рахунок бідності її сім'ї та її особистої убогості. На чому я безумовно в майбутньому ще не раз і не два зумію зіграти. І все ж, з такими задатками дівчинка дійсно легко буде обернутися проти її же сім'ї. Та і так іноді сривається на своїх братів через бідність їх сім'ї ... В основному таке трапляється, коду вони не можуть задовольнити численні мадриньки дійсно улюбленої сестри.
Якщо так подумати, то я можу навіть сказати, що рятую Поттера від такої нареченої... Хоча той все одно поки що не дуже те і зацікавлений в дівчат. Мабуть, розбите серце Чжоу все ще впливає на пари, що навіть забавно. Вед сама китаянка вже давно забула про свого невдоволеного висміювання, все себе віддаючи своїй новій ролі вірній служниці і помічниці підле мене.
Ну та не суть, моральні травми Поттера мене зараз в будь-якому випадку мало хвилюють. Мене більше цікавлять його подальші дії і можлива інформація отримана Поттером від не зовсім адекватного Тома. Недавно про нього стало відомо як про місце свого теперішнього розташування — менор Лестрейнджі, що хоча не славився своїми розмірами чи розкішною обстановкою, але був достатньо зручним і захищеним місцем для бази Воландеморта.
Досить цінна інформація, отримана саме Поттером, навіть якщо я не зможу зараз хоч якось її використовувати. Перші лізти в сьогоднішню осель Темного лорда я точно не збираюся, та і безглуздо це зараз. Тому я все одно навряд чи зможу хоч якось зашкодити, тим більше що особисто точно до нього не полезу, ну а послаблювати його прибічників у великому безглузде заняття. Вся ця орава чарівників і темних тварюок все одно розіб'ється, як тільки сам Том впаде.
Тож, у цій ситуації мені дійсно краще сидіти на попі рівно, нарощувати силу, створювати шляхи відступу і готується до можливої підлянки від Дамбльдора. В іншому ж я розраховую позбавитися від Тома руками Дамбльдора, після чого дочекаюся смерті старого від прокляття. У мене є у мене, звичайно, і можливості боротьби з Томом в разі провалу директора, але всі вони в будь-якому випадку не мають на увазі моєї особистої участі в всій цій заварці. Я спробую схилити лідерів інших країн до думки, що правління Воландеморта - це також і їхня проблема. Ну, а там вони вже як-небудь зуміють попоїсти вищого лича...
Хоча останнім часом у мене з’являються думки особисто помірятись силою Воландеморта. І я ось чесно не знаю, це на мене так родовий дар до бойової магії впливає, або це я сам після всіх своїх тренувань починаю відчувати деяку спрагу ... Бажання використовувати всі свої сили і здібності. Ось тільки в повсякденному житті вагомих причин для подібного у мене як би і немає. Я не буду ж огненим смерчем або Адським полум'ям чай собі підігрівати... А використовувати те ж пекельне полум'я мені ой як хочеться. Не просто так я кілька тижнів до ряду випалював все повітря в Таємній кімнаті, навчаючись контролювати дану магію.
Та й взагалі, моє марнославство і его вимагають чогось цього. Все ж я вже занадто втомився ховатися за масками, приховувати свою силу і будувати з себе незрозумілих кого. Так, у мене в розпорядженні все ще немає сили, якою я міг би заткнути дійсно будь-якого свого потенційного ворога, але вже наявна сила потребує виходу... Особливо це стало болісно після останнього нападу Дамбльдора на мене.
Так, у той момент я дійсно ледве зміг себе стримати від різких дій, чудово розуміючи, що боротися з цим старим на його же території - це самогубство... Але навіть це розуміння не допомагає заспокоїтись до кінця. Я й досі від самої думки про недавнє приниження, коли я був змушений « спростити» напад Дамбльдора, пристрасно бажаю повернутися назад у часі і показати старому свою силу та навички в магії.
Правда, поки що я заспокою себе, влаштовуючи благородний погром у Тайній кімнаті і на максимум викладаючись на своїх тренуваннях... Питання лише в тому, наскільки мене взагалі вистачить. Весь цей негатив має властивість накопичуватися і простий секс з дівчатами вже давно не допомагає мені повністю від нього позбутися... Звідси і вилазять ці абсурдні ідеї втрутитися у бій Тома та Дамбльдора, якою обов'язково станеться вже скоро.
Та й думка добити директора, після того як він буде ослаблений битвою з Томом здається мені до болю звабливою. І мені до певної міри навіть плювати на те, що після такої події мене точно постараються упечнити в Азкабан, як пособника Темного лорда... Я не можу зробити з такими бажаннями. У даний момент вони вже стали частиною мене, а змінити свою особистість - головне табу ментальні магії...
Залишається лише сподівається, що в вирішальний момент я все ж не зірвуся... Ну і тренувати ментальну магію. Вона все ж непогано допомагає мені з самоконтролем.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda