Сховавши себе максимуму, закрившись трансфігурованим каменем і чарами приховування, я з подивом дивився на розплідника Слазара Слізеріна. Вибухове закляття могло розбудити змія, а тушки кавунів принесли йому добру приманку. На прихованому мене той навіть уваги не звернув, хоча й міг щось помітити. Ховатися від магічного вищого класу небезпечно, як це може здаватися.
Хоча зараз я не був упевнений у небезпеці короля змії. Нехай зовні він майже ніяк не змінився з нашої останньої зустрічі, ну хіба що став трохи більше за останні п'ятдесят років, але ось всередині... Без належного сканування я не міг зрозуміти, що саме з васильським, але магія змія відчувалася якось неправильно.
Якщо колись я відчував його магію як дикий потік крижаної води, що виливається в навколишній світ бурхливим водоспадом. Тепер ж магія змія більше походила на сотні тонких струмків річкової води, все така сама холодна, але навіть близько не настільки сильна і могутня. І, здається, я навіть розумію звідки такі великі зміни в моєму старому значенні. Зміни в ментальній сфері змія я, як махінальний маг, відчував просто відмінно.
Мого василіска дійсно підкорили. При тому підкорили дуже грамотно, він зараз є мало не фамільяром іншого мага. При тому раніше я думав, що це взагалі неможливо. Раніше василіск був фамільяром Слазара, а тому і підкоритися на всі сто комусь іншому просто не міг. Але невідомий маг зміг встановити зв’язок між змієм і його фамільяром.
Загалом так, розраховувати на те, що змія зможе повернути собі, вже не доводиться. Але ось з'ясувати, хто ж мені так підгадув просто необхідно. Так само й спосіб підкорення такого трансцендентного монстра повинен з'ясувати. Я був би не проти підкорити якогось дракона, в легендах говоритися, що ці тварюки, при правильному дресируванні можуть ділитися своєю магією з господарем... Правда, останній дракон-Фамільяр був аж біля самого Мерліна, але і я далеко не рядовий чарівник ...
Власне, з цією метою я і відправив в василіска чергу з двох десятків скануючих заклинань. Далось мені це важко, все ж це тіло ще не звикло до серйозних магічних занять, так і деякі заклинання я ще ніколи як слід відпрацювати в цьому житті. Але врешті-решт все, ніби як вийшло. Нехай перші закляття проковтнулися аурою стародавнього монстра, але наступні вже наздогнали свою ціль.
В мою голову вдарив потік інформації. За лічені секунди я дізнався майже все про цього змія. Звичайно, я не зміг зрозуміти всю цю інформацію відразу. Мало того, що скануючі закляття протипоказані використовувати одне за одним, це небезпечно для розуму, та і очевидні проблеми з сортуванням виникають, так ще й василіск однак звернув на мене увагу.
А розбиратися з кашою в голові і одночасно ухилятися від тисячолітнього короля змій — перебір навіть для мене. І це на мене ще його погляд не працював, хоча точніше буде сказати, що взагалі не працює. Частини невидимості не дозволили змієві зосередитись на мені, нехай він і знав моє зразкове місце. Мені так і не вдалося повністю приховати теплове випромінювання свого тіла.
Добре, до битви я готовий. Правда, вбивати змія не збираюся. Нехай той і представляє для мене серйозну загрозу, але ось чарівник, що зміг підкорити василіску був куди небезпечнішим для нас. Та й не зміг би я так просто вбити короля змії. Так, я маю багато сил. Чари, здатні пробити захист василіска, я теж знаю. У теорії я можу досить легко упокоити цього монстра... Але на практиці все набагато складніше. Мало того, що занадто складні чари все ще потребують досить багато часу для своєї касти, та й не використовував я їх раніше. Не в цьому житті.
Додайте до цього небезпеку самого василіска, що і без будь-якого погляду здатний втопити мене в ядді-кислота, затиснути грубою силою своєї магії або просто розчавити, і ситуація стає взагалі сумна. Справді дієвого способу прикінчити змія у мене зараз немає. Тут потрібна підготовка.
Та й не дуже то я і хочу вбивати короля змій. І тут справи не в якійсь там прихильності, хоча мене до сих пір тріщить від люті через те, що мого звіра вкрали. Натомість це просто розуміння того, що маг, який контролює василіску, мусить бути небезпечним саме змієві. І я підозрюю, що за магом вдалося прив'язати до себе засновника. Змієві було заплутано надто потужними ментальними чарами. На такі зараз майже ніхто не здатний. Ніхто, крім Дамбльдора...
- Помри. - Прошипів змій, відсилаючи в мене струю свого отрути і змушуючи моє тіло покритись мурашками. Це шипіння було надто сильною спрагам крові. Та і струмка отрути-кислота сильно напружувала. Добре, я встиг трансфігурувати кістки на підлозі у достатньо великий сталевий щит, що і прийняв на себе основну частину атаки.
Нехай трансфігурація і злетіла після контакту із магічним отрутою, але перша хвиля атаки щит витримав, зупинивши стру. І нехай кілька крапель цієї гидоти ж полетіли в мою сторону, але від них я вже просто звернувся, рухаючись навіть занадто швидко... Мабуть, мій дар знову дає про себе знати. Тіло Драко точно не в змозі рухатися з такою швидкістю.
- Не дочекаєшся! - Прошипів я у відповідь, створюючи хвилі блакитного полум'я і роздуваючи то вітром. Нехай Том не воював раніше з цим змієм, але ось як протистояти йому знав просто відмінно. І це знання віддали мені разом з хрестражем майбутнього Темного лорда. Єдина проблема - у магії вогню та вітру я був досить слабкий.
Вірш — це рідкісна магія, яка вивчається раніше 20 років. Дуже енергозатратна і складна в поглинанні, та й не потрібна, за фактами, у сучасному реаліях магічного світу. Навіть аврори майже не торкаються цю частину магії, роблячи упор на забійні, але не масові, лучові чари. Не дивно, що Том знав і вмів використовувати лише два десятки природних чар, більшість з яких не могли похвалитися стихіями вітру.
- Промовник! - Ярочно заверещав змій, відсилаючи в мою сторону ще кілька струмень з отрутою, але від них я вже вийшов легкою виштовхуючи своє тіло хвилею вітру. Ну а заодно створюючи ще більше вогню навколо себе і розганяючи той вітряними вибухами. Васильск відмінно бачив теплове випромінювання, а тому і ці спалахи вогню були створені мною скоріше для маскування, ніж для повноцінної атаки.
Я задивлявся на свого ворога, щоб не втратити мене з поля зору і я зможу не тільки атакувати того вибухового закляття, що надзвичайно безочергнули холоднокровного монстра, але поступово відходить до виходу із таємної кімнати. Я не хотів битися на списа, а доведу змія до виснаження. Не думаю, що це взагалі можливо, поки він знаходиться на місці сили типу Хогвортса. Тут, сили змія, як магічні і фізичні, відновлюються навіть швидше, ніж той умудрявся їх витрачати.
Тому й бій затягувати я не збирався, намагаючись якомога швидше покинути Таємну кімнату. Покинути ту без наказу василіск все одно не міг, це одна з найважливіших заборон його власника. Не думаю, що навіть хтось із Дамбльдора зможе зняти цю заборону з змія. До слова, їжа василіску була не потрібна, він повністю магічна тварина. Йому для росту і життя було достатньо тієї магії, що виробляв джерело Хогвортса. Правда, поїсти змій все одно любив...
- Верс АйраФ! - Рябнув я, створюючи свою потужну стихійне заклинання. Могутній вітряний торнадо відразу ж кинувся в бік короля змії, поглинаючи все те полум’я, що я викликав до цього. Так, подібна атака точно зможе відволікти вас від мого втечі. Правда, сили в мене вже видаються і не залишилося.
Незважаючи на всі свої таланти і резерв магії, що більше відповідав якомусь сорокалітньому аврору, я все ж почав втомлюватися. Шахрайка швидко осушувала мої резерви, а постійне чаклунство вже почало погано впливати на мою концентрацію. Ментальних м’язів вже не вистачало, щоб штовхнутися бамбардами та стихійними чарками праворуч і наліво.
Прийшов час звалити. Все одно все необхідне інформацію про змія я вже отримав. Залишилося тільки усвідомити їх і вирішити, що з цим робити. Не подобаються мені мої підозри щодо Дамбльдора. Все, що пов'язане з цим старим, несе в собі небезпеку. Це те, що я встиг зрозуміти напевно.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda