- Чортові акрамантули. - Тихо шипів я, впевнено крокуючи по темних коридорах Хогвортса. Таться і ховатися по темних кутах, як це зазвичай роблять студенти, я не збирався. Мої методи більш ніж достатньо для того, щоб втекти від приводів і живих картин. Я майже не боявся зустріти професорів у коридорах. Як би там не вважали особливо обдаровані студенти, але професорам потрібен відпочинок. Після другої години ночі їх майже неможливо знайти в коридорах.
Ну а зараз був вже четвертий годині ночі. Я шукав здобичі не тільки через полювання, але й затягнувся. Так що покинути вітальню було теж не сказати щоб легко. Спочатку треба було приспати своїх сусідів по кімнаті, чекати поки у самій вітальні нікого не залишиться, а потім ще півгодини возитися з ті, щоб пройти через сигналізацію Снейпа, не потрвоживши і не знищивши ту. Муторно загалом.
Добре хоч живуть зі мною не дуже то й вправні чарівники. Про моїх сквайрів я взагалі не хочу нічого говорити, а ось Блейз Забіні хоч і був близький до розуміння "відклика", але не більше того. Цей материн синок не намагався вивчати щось більше за шкільну програму, а також силою волі, що могла б перешкодити моїм чарам, похвалитися не міг. Загалом так, з сусідами мені не довелося паруватися зовсім. Вони просят до самого ранку, так і не помітивши моєї відсутності, якщо я, звичайно, сам не запізнююсь.
І така можливість існує. Мій оригінальний план і так вже відійшов від найкращого з варіантів. Я надто довго возився з полюванням. Та і павутина акрамантулів, якось не входила у мої плани. Я міг би швидко варити зілля, якщо б видалялася із одягу та взуття. Павутину цих членистоногих тварей навіть будиночки не відмирають, а втрачати один з комплектів одягу я не дуже те і хочу, хоча в мене є ще шість запасних ... Я дістався сил з боку Тома, це точно.
- Цікаво! - Перейшов на парсентанг я, озираючись знайомий туалет, де і був створений перший хрестраж Тома. За останні півстоліття той не дуже змінився. Аура привида не в рахунок, Міртл загинула через мою помилку, хоча я досі не розумію, навіщо було скликати з неї примару... Загалом так, те, що прохід в таємну кімнату тепер охороняє привид я знав і без всяких там перевірок. А ось інше...
Не знаю, який розумний чоловік вирішив варити перевертне зілля в жіночому туалеті, але повинен визнати, що виходить у того непогано. Поки що зілля загрожує вийти хоча й не найвищої якості, але і працювати то повинно, що, враховуючи атмосферу, дуже непогано... А ще я починаю підозрювати, хто це і так було зрозуміло, і навіщо намагався підірвати мій котел на сьогодні зілля. Ну, тепер хоча б зрозуміло навіщо Поттер зі своєю компашкою вирішили пограбувати Снейпа. Не зрозуміло тільки, чому він дозволив це зробити так демонстровано проігнорувавши їх. Отримав інструкції від керівництва?
Не важливо! Головне, що я тепер отримав нехай і невеликий, але привід шантажувати золоте трио ... Хоча ні, тільки Грейнджер. Варіт зілля, мабуть, саме вона. І не зробить нічого Поттеру чи Уїзлі за подібну проробку, а ось маглокровка може і отримає важливе покарання. Впевнений, що дівчинка й сама це зрозуміє, так що знахідка дійсно цінна.
Шкода, але думати про це мені зараз не варто. Вхід у таємну кімнату вже зовсім близько, і трансфігурація в моїх кишенях тягне на себе все більше магії. Вже дуже скоро павуки, які мене вбили, ризикують повернутися в самих себе... І так, я вирішив скористатися саме цим входом в таємну кімнату саме через його швидкість. Всі інші, хоч і є більш зручними, ніж цей лаз васіліска, але й приховані ті в рази краще. Так само з захисною системою там доведеться повозитися, навіть дар зміївста може лише полегшити вхід, а не стати гарантованим ключем. А часу на все це у мене немає!
- Відкрийся! - Приказав я, застосовуючи язик змій і накладаючи на себе чари полегшення ваги. Подальший шлях я уявляв собі просто чудово, а отже і приготування до «политу» почав заздалегідь. Все ж, лазити василіска не дуже зручно і без додаткових чарів тут просто необхідно.
- І чому я не здивований. - Вдихнув я, помічаючи за відкритими дверима сліди недавньої присутності людини. Хтось зовсім недавно використовував цей вхід, швидше за все навіть не підозрюючи про інші шляхи, що ведуть до Тайної кімнати. Та і василіск проникав в замок саме через цей вхід... Ну, про що те подібним я і підозрював. Якщо згадати лише місця нападів, відповідь стає очевидною.
Окинувши зайві думки в сторону, я зосередився на підтримці чар, крокуючи прямо у тунель, що веде різко вниз. Досить небезпечний спуск... Завдяки тому, що чари полегшують купу з чарами, вони можуть навіть різко впасти у пуск. У моєму ж випадку, мені навіть не потрібно було напружуватися.
Тунель був широкий, але знайшовши пиляний камінь ногами, я досить впевнено ковзав по тому, майже не збавлюючи швидкості падіння і твердо рухаючись вниз. Мені треба було йти, і таємна кімната була на рівні дна Чорного озера, що вже дуже глибоко.
- Ха. - Смерло у мене дихання, коштувало мені тільки вилетіти з тунелю. Дуже затемне повітря мене зустріли в «парадній» частині Тайної кімнати. А втім, легкий запах розкладання додавав не надто приємні відчуття. Добре хоч приземлився я на камінь, а не на одну з купок кісток, що були розкидані по всьому приміщенням.
Радіє тільки те, що в наступному тунелі прямісінько до самої кімнати було чистіше. Я не хотів марнувати часу на подолання цілих гірок зі сміттям. Тратить сили на ще одну трансфігурацію було б просто нерозумно. Вже дуже скоро мені можуть знадобитися ці найбільш сили в боротьбі з королем змій.
Я впевнений, що зможу підкорити змія без бою. Я і жертва для змія затягнув лише своє душевне щастя. Якщо цей невідомий спадкоємець, гадаю, не тільки Слізерін, але ще й Поттерів, вже встиг підкорити змія, буде дуже складно збити чари чимось звичайним. У такому випадку переговори будуть просто неможливими.
Хоча я знаю Поттера, але не дуже дивуюся, якщо змія зовсім не підкорялася, а просто « домагався » з ним. Власне, саме через таку можливість я і вирішив витратити свої сили та час на жертву жертви-обеда для змія. Минулого разу, Тому вдалося підкорити змія так легко через його вдячність за вжен ... Дивної подяки, але чого ще очікувати від напіврозумного змія. Навіть те, що Том не почав відразу ж атакувати Тома вже можна вважати вдячним.
- Думки в сторону! - Сам собі наказав я, зауважуючи ворота, що приховують за собою саму Таємну кімнату. Все, далі відтягувати цей момент вже просто не можна. Я вже відчуваю стару ауру змія, а з язика сам собою слітає ключ-пароль від воріт. Кров буквально кипить від ретельно стримуєних емоцій, а я нарешті готовий.
Готовий до всього. І до битви, і до розмови та підкорення ... Ось тільки до смерті я не готовий. Але взагалі неможливо до неї підготуватися, а значить можна і забути на деякий час.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda