Хіба не говорять, що після дощу земля твердне?
Зазвичай люди стають ближчими, коли миряться після великої сварки. Тоді стосунки між молодими людьми, які будувалися пізніше і прагненням досягти успіху, стають міцнішими та більш міцними, ніж могли б розповісти будь - яке повір’я.
— Раз, два! Раз, два! Поки ранковий туман ще густо покривав спортивний майданчик, всі учасники команди енергійно дружили і завзято вважали це вголос.
— Эй, Джин Ву! Як щодо такого? Таке потягнеш?
Перед тим як хтось помітив, Джін Ву вже було дозволено бігти поруч з капітаном команди Чо Тае Вуд. І він у своїй розслабленій манері відповів.
— Да, потяну!
- Дуже добре! Раз, два! Раз, два! — Чо Тае Вун трохи прискорився і крикнув, — наша мета - підкорити всю країну!
Наша мета - ...?
Решта атлетів майже несвідомо повторювали за капітаном. Але вони швидко зрозуміли, що їхній клич змінився. І вони почали питати свого лідера, - Ей, капітане! Я думав, що нашою метою була повна перемога на регіональних змаганнях?
— Хм! Надто дріб'язкова мета для нашого нового аса! Ще раз! Наша мета - підкорити всю країну!
— Покорити всю країну!
— Всю країну!
Капітан кинув погляд на Ву Сана І, який втік за ним.
— Эй, Сан И, ты що, плачеш?
— Н-нет, капитан!
— Не здавайся, ас другого року! Хоч найкращий бігун команди і змінив своє ставлення до нас, як же ми можемо нагодувати країну без твоєї допомоги!
— Я... Я докладу всю силу, капітане!
— Дуже добре! Покорити всю країну!
— Всю країну! Всю країну!
- Покорити країну! Всю країну!
Поки члени команди, чиї ентузіазмом било через край, втекли по спортивному майданчику. З них почав синити тільки Янг Гіл. Бідний хлопчик пішов слідом за Джин Ву і ненавмисно теж вступив у команду.
Хааа хаая гааa
Джін Ву, який біг попереду, почув важке і преривисте дихання Янґ Ґіла та про себе цокнув язиком. Він хотів трохи зміцнити цього хлопчика. Саме тому він погодився на ідею прийняти ще одну людину в гурток по легкому атлетиці, але таке ...
... Коли хтось зверне увагу на це, було лише питанням часу. Але знову ж таки, дати Янґ Ґілу втекти в таку атмосферу, коли бойовий дух старшокласників досяг небачених висот, було б непросто.
Не маючи вибору, Джін Ву випустив зовсім трохи мани і відправив її за себе. Як пух одуванчик, підхоплений вітром, цей згусток мани плавно ширяв у повітрі і незабаром увійшов всередину Янґ Ґіла через ніс та рот.
- ...?
Ефектами мани Джін Ву було миттєво відновлення витривалості, так само як тимчасове збільшення сили м'язів, швидкості реакції, гнучкості, швидкістю відновлення і тому подібне...
Простіше кажучи, це був удобоварим подарунковий набір баффів, наповнений його бажанням допомогти другу.
Оскільки це був подарунок безпосередньо від Теневого Володаря, який в іншому світі був буквально богом, ефекти цих баффів були неймовірними.
— Ээ? Аа? Ааа? — Очі Янґ Ґіла розкривалися все ширше й глибше, коли він надихнув цей набір усили.
"Що відбувається? Моє тіло, воно ... Воно починає горіти?!"
На ногах хлопчика, який з силою відштовхувався від землі, вернулися вени.
*топ топ
І один за іншим старшокласники, які втікали попереду Янґ Ґіла, почали просуватися позаду і тоді...
— Оох, оох! — Янг Ґіла, забігши на землю, почався сонний загін.
"Н-ні, почекайте хвилинку..."
Чо Та Вун був миттєво вражений забігом Янґ Ґіла, який викрадав усіх. І капітан голосно крикнув з ентузіазмом.
- Погляньте на це бойове мислення нашого новачка! Як ми можемо, ті хто називає себе старшими, залишатися такими лугими живими, коли все йде так?
— Неможливо!
— Однозначно ні!
— І погнали за новачком з усіх сил! Побігли!
- Зробимо це!
— Погнали!
Джін Ву навіть трохи заволав, а не передав Янґ Ґілу надто багато енергії, але це хвилювання тривало недовго.
І того дня спортивний майданчик знову носився яскраві вогні команди атлетів.
Виймаючи свої обов'язки по супроводженню нових учнів до шкільних воріт, вчитель Пак Ґі Сол прозвучу "Отрутний Змій" здалеку дивився на команду атлетів, яка проводила свою ранкову треніровку.
Незважаючи на свої почуття, виявилось, що учень Сон Джін Ву без жодних проблем звикав до життя в команді.
Чорт, та навіть директор ні з того, ані з цього раптом подякував вчителя Пака.
"Ось я чув від керівника команди атлетів, що ви завжди доглядаєте за учнем Соном Джін Ву.
— А, это... Ну, більш-менш...
— Чи ж проблема в тому, що дитина починає поводитись стриманіше? З вами, вчитель Пак, я дійсно можу вдихнути вільно.
— О, э...
Єдине, що робив Пак Ґі Сол - це дивився на Сона Джін Ву до посиніння або до втрати свідомості. Він настільки злякався, що охоче поміняв би місцями ту рослину в горщику, яку тоді поливав директор. Це сталося цього ранку.
Пак Ґі Сол відчув гіркоту десь всередині себе. Він порівняв високі сподівання директора зі своєю жалюгідною ситуацією. Адже він не міг навіть поглянути учня Сону Джін Ву в очі.
І тому... Через ці обставини він в результаті надерся до чортів і виплеснув все більше, що було на душі, парі людей, яких він раніше ніколи у житті не бачив.
"І навіщо мені взагалі це зробити?" - згадуючи події того вечора, Паку Ґі Солу захотів рвати волосся на своїй голові.
Кілька днів тому в одній їдальні, де він зупинився просто від свого хвилювання...
— Е-ці мурашки-мостри - це монстри з головами мурашок, але тіла, схожі на людські??" Це його слова до незнайомих чоловіків.
Двоє чоловіків, сповнені цікавості, перемістили свої погляди в бік Пака Ґі Сола. Це допомогло йому швидко протверезитися.
— А... Що я несу ... Мені дуже шкода, вибачте. Схоже, що я дуже п'яний. Будь ласка, не звертайте на мене уваги і продовжуйте, - Пак Гі Сол ввічливо вклонився і розвернувся. Він хотів повернутися на своє місце, але тоді Ву Джин Чоль і дійсно звернувся до нього та зупинив.
- Вибачте.
Шкільний вчитель повернув своє почервоніле від випитого обличчя. І побачив, що Ву Джин Чоль піднявся зі свого місця, щоб посунути до їх столу ще один стілець.
- Ця історія про монстра-мурав'я... Можете розповісти мені про це детальніше? - звернувся до Пак Ґі Солу.
Де ще можна було б безстрашно розповідати історію про вчителя, який бачив дивні речі, дивлячись на учня?
Після того, як ви потрапили до психіатричної лікарні? І які ж батьки доручили б своїх дітей вчителю, котрий регулярно вів би їх у психіатричну лікарню?
Пак Ґі Сол спокійно страждав, не маючи сил розповісти комусь про побачене. Але тепер, коли йому дали шанс, він був абсолютно чистий, як і сльози, які з'явилися в його очах.
- Бачите, я такий чоловік, який навчає своїх учнів за допомогою харизми. Харизму, знаєте? То куди ж я можу піти і поговорити про ці речі?
Все ж він почувався трохи краще. Ніби з його плечей впав вантаж, коли він зміг сказати те, що хотів. Разом з цим він мав час оглянутись. Хоч те, що він говорив, і було схоже на безглуздий жарт, які сиділи поруч з ним два детективів з серйозні особи слухали його розповідь. У цей момент Паку Ґі Солу стало дуже цікаво, що ж було тією причиною.
- До речі... Чому два детективів поліції на зразок вас обговорюють речі типу монстрів в такому місці?
Ву Джін Чоль переглянулася з молодшим детективом, перш ніж пояснити свою ситуацію. Звичайно, крім моменту, що він дійсно бачив цих монстрів.
- І ось так керівництво наказало нам розібратися в цій справі. Але, знаєте, дуже важко знайти тут хоча б одну зачіпку. І саме зараз я б не відмовився вхопитися за будь-яку соломинку, якщо це може нам допомогти - з цими словами Ву Джин Чоль дістав свою візитну картку і вручив її Пакі Ґі Солу, і продовжив: ось тому я би й хотів якось пізніше зазирнути до вашої школи. Але чи це влаштує вас?
— Аа, звичайно. Звичайно, ми ж повинні допомогти в поліцейському розслідування. Ви можете зайти до нас в будь-який час.
І ось так цей досвід з випивкою закінчився дуже дружелюбно, але тепер ...
З того часу минуло деякий час, і трохи про це поміркувавши, Пак Гі Сол не міг подумати, а чи не зробив він наївним ще гірше цю ситуацію.