"Як учень може мати якесь відношення до справи про тих підозрюваних ...?" - зрозумів він.
Особливо хлопець, який був повністю зосереджений на активності в кузні з самого ранку?
Боячись того, що він може знову побачити якісь дивні речі, Пак Ґі Сол не міг довго дивитися в бік Джин Ву. Замість цього він міг тільки кидати на нього косі погляди.
Нарешті, він відреставровано похитав головою. Потім він звернувся до іншого вчителя, який стояв біля шкільних воріт.
— Вчитель Юн, приношу свої вибачення, але минулої ночі я трохи перебрав і всередині мене...
— Ах-хах, ну ладно вам, учитель Пак. Не вибачайся. Будь ласка, повертайтеся всередину і перепочиньте. Я вас прикрою і постою на варті.
— Мм, дякую вам, - і перш ніж піти, Пак Гі Сол кинув ще один швидкий погляд на Джін Ву та втік у шкільний будинок.
І тільки тоді Джін Ву звернув свій погляд на видаленого вчителя. Хоч би що він робив раніше, не виписував того, що бачив у його поглядах.
"..." - останнім часом на нього досить відкрито п'явся один з вчителів.
Він не міг приховати того, що там відбувалося. І з темряви його тіні в його вухах пролунав тихий голос гранд-маршала Беліона.
— Мой повелитель... Хіба не буде легше стерти йому пам’ять і забрати його здібності?
Коли Джін Ву повернувся з простору між вимірюваннями після закінчення війни, з'явився посланець від Володаря і залишив свого роду пораду. У цей момент Джин Ву тільки він вступив на батьківщину, відчуваючи вельми бурхливі почуття від свого повернення,
Посланець сказав, що навіть найменша частка сил Володарів врешті-решт викличе гучну зміну в цьому світі. І тому Джін Ву втікав прямих вторгувань, поки це не було дійсно необхідно.
"Пока що ... Давайте ще трохи поспостерігаємо за ним." - подумки наказав він Белліону.
— Вас зрозумів, мій повелитель.
Джін Ву мовчки подивився на вхід, в якому сховався вчитель Пак Ґі Сол, перш ніж розвернутись і піти.
Члени кухольки по легкій атлетиці, що прямували до кімнати кружляння вперед, махали йому руками.
Ву Джін Чоль кілька разів помічав, що гойдається перед шкільними воротами.
Протягом тижня його дарували немислимим заціпком під час перекусу гопчаним.
З тих пір у його голові перемішалося безліч думок.
Він міг трактувати ту сповідь, як марення божевільного вчителя, який не мав дурної нісенітниці.
Але й тоді, і зараз раптово з'явилася зв"язок між двома, здавалося б, ніяк не пов'язаних між собою справами.
І це могло призвести до розбещення цієї темної павутини, що спочатку здавалося неможливим.
"Подобані, які зустрілися з монстрами, і монстри учнів, яких може бачити тільки один із вчителів..." - Ву Джин Чоль виявив зв'язок між цими абсолютно різними випадками. Це йшло від ледь детектива, чогось, чого не можна було пояснити лігикою.
Але була одна проблема - потрібно було подолати величезний бар'єр. Що саме він повинен сказати цьому горезвісному учневі?
Не міг же він поставити всі на слова того п'яного вчителя і почати допитати цього учня, Сон Джин Ву про монстрів та всяких всячині, так?
А втім, питання про околицю було занадто широким для цього.
"Ви, випадковом, нічого не знаєте про ці тіньові монстри? Що-небудь щодо мурашок, які випрямляються і ходять, як люди?"
Не важливо, як старанно б він не прокручував це у себе в голові, він просто не міг уявити те, що могло пройти добре. Ву Джін Чоль глянув на блокнот, де були записані деталі всього розслідування і протяжно зітхнув.
"Буде чудом, якщо після таких розпитувань мене не вважатимуть за божевільного..." - зрозумів він.
Наприкінці цих довгих роздумів Ву Джін Чоль розгорнувся, щоб піти. Може, він зайде пізніше, вигадуючи інший привід. Але зараз час для цього здавався непідходящим. І так, коли він вже зробив пару кроків в протилежному від школи напрямку, він різко опустив свій погляд, не особливо думаючи про те, що він робить.
*шух
Якби це був не він, відомий серед своїх колег з майстерні, як власник дуже уважних очей, а хто-небудь менш спостережливий, то він би точно пропустив цей невидимий рух на землі.
Без тіні сумніву, він точно помітив, як маленька пляма тіні б'ється від тіни під деревом в бік шкільної стіни.
Він точно це бачив.
По всьому його тілу пробігли мурашки, і він різко розгорнув голову в бік школи.
"Там... Там точно щось є!!" - з подивом зрозумів він.
Тоді твердість Ву Джин Чоля сильно зміцнилася. Йому вже було байдуже, коли люди почнуть вказувати на нього пальцем, називаючи безумцем.
Якби тільки він міг знайти причину свого відчуття втрати, яке продовжувало переслідувати його з давніх часів! Якби тільки він міг точно з'ясувати, чому його розум трохи розслабився після того, як він зустрів цих мурашок-монстрів, то він би, не вагаючись, заплатив будь-яку ціну.
І з рішучим виразом обличчя Ву Джин Чоль пішов до території цієї старшої школи.
У той же час.
Джін Ву крутив ручку пальцями, слухаючи монополію вчителя географії, поки голови багатьох дітей були оповиті дровами.
"Він помітив вартового, якого я тут розмістив?"
Як і очікувалося від колишнього президента асоціації мисливців Ву Джин Чоля. У нього вже не було ніяких спогадів про попереднє життя, але його очі залишилися на місці.
Джін Ву закрив очі і згадав останній образ Ва Джин Чойля, який він бачив.
Те, що він плакав, коли Джін Ву розкрив йому свої плани оголосити війну повелицям самотужки, міцно заселився в його свідомості.
У той же час, коли помер президент Ґо Гун Хі, його голос про помсту також не залишився забутим у пам’яті Джін Ву.
Може, тому?
Хоч цей "візит" і виявився би досить складним для його спроби підтримувати спосіб життя звичайної людини, усмішка не хотіла так просто сходити з губ Джин Ву.
Незабаром пролунав стук у двері кабінету, і після цього пішов цікавий голос вчителя географії.
— Д-детектив?
- Насправді нічого серйозного. Просто мені потрібно задати кілька запитань учневі на ім'я Сон Джін Ву.
— Ооо! — Коли з’явився детектив, діти в дружніх стосунках виступили з подивом і кинули погляд на Джін Ву.
Те, що настало, нарешті прийшло.
Весь цей час очі Джин Ву були закриті. Але потім вони спокійно відкрилися. Разом з ухмилкою, яка ставала все більшою.
У цей момент Ву Джин Чоль увійшов в клас і його погляд відразу ж зустрівся з поглядом одного конкретного учня. Хоч вчитель географії і не уточував, де саме сидить хлопчик, досвідчений детектив з першого погляду зрозумів, Де сидів Джін Ву.
Тудук тудук
Серце Ву Джин Чоля відчайдушно забилося, ніби б збираючись вискочити зі грудей.
Динь-дон
Роздавалися кілька дзвінків, які розповідали про закінчення уроків і потім ще декілька.
Джін Ву вийшов за шкільні ворота разом з іншими членами команди спортсменів.
Йон Ґіль звик до режиму тренування і почав оцінювати радість праці та посту, хоча час від часу отримував своєчасні підсилення Джін Ву.
Поки Йон Ґіль слухався порад старших, Джін Ву йшов з ними на крок позаду і слухав їхні розмови.
Це було, без сумніву, мирне видовище звичайного дня.
Джон Ґу Сік, який стояв попереду, повернув голову в бік Джин Ву і запитав: « А, гаразд. Гей, Джин Ву? Чого це найшло на тих ідіотів раніше? Може нам, як старшим, варто "добренько" поговорити з ними, щоб вони не викинули ніяких дурниць потім?
Джін Ву відреставрованим тоном відповів: « Ні, все нормально.
- Я це говорю не тому, що турбуюся за тебе. Ні, я просто не хочу, щоб раптово з'явилися проблеми, де через цих ідіотів ти не зможеш брати участь в регіональних змаганнях.
Джін Ву посміхнувся: - Не хвилюйся. Я цього не дозволю.
І тоді хтось з'явився ззаду шкільних воріт і звернувся до Джін Ву: - Мисливець Сон Джин Вуд.
У той момент ніби зупинилося. Джін Ву застиг на місці і повільно повернув голову в ту сторону, звідки пролунав цей голос.
Детектив Ву Джин Чоль весь цей час чекав Джін Во.
Останній голос тремтів: « Але як...? »
Отримавши підтвердження з відповіді Джин Ву, очі детектива Ва Джін Чоля почали плакати.
- Як я і думав... Ви - це він.