У цей момент у вчительську зайшов керівник команди атлетів і застав там присів Пака Ґі Сола.
— А, вчитель Пак! — привітався він.
Заволодівши, що запаморочення знову повернулося до його колеги, керівник команди підбіг до Паку Ґі Солу і допоміг йому встати.
— Вы в порядке? Ви точно впевнені, що вам не потрібно в лікарню?
— Я... Я в порядку, дякую. Просто трохи мутить, от і все...
— Побочено відповів Пак Ґі Сол, перш ніж допитати, - К-кстаті... Чому учень на ім'я Сон Джін Ву біг разом з хлопцями із команди атлетів?
— Ааа... Той? Так його звуть Сон Джин Ву? - Керівник подивився у вікно через плече Пак Ґі Сола і крикно посміхнувся, ніби він не міг в це повірити.
- Схоже, цей новачок просто з'явився нізвідки і сказав, що хоче приєднатися до команди. Діти зазнали його. І, як виявилося, у нього є талант. Тому вони не могли просто його прогнати. І вони, здається, перевіряють його витривалість.
- В-виносливість, говорите?
— Да. Це його вже двадцяте коло. Просто дивитися на нього вже вимотує, так що я пішов першим і прийшов сюди.
Спорт і спортивні гуртки. Не було способу позбавитися від буючого через край енергії молодості кращого, ніж спорт.
І тоді в голові Пака Ґі Сола змішалося кілька думок. Сон Джин Ву, той, кого він передчасно врахував за смутьяну, з усіх сил намагався себе дисциплінувати у спортивний гурток ...
"А можливо, що... Що я мав помилкове уявлення про нього..." - несподівана думка прийшла йому в голову.
Тепер, якщо добре задуматися, то просто не могло бути такого, що хлопчик, який бродить разом з монстрами, існував би насправді.
Учень Сон Джін Ву був просто ще одним занадто звичайним учням. Просто він все ще шукав своє місце всередині навчання і спорту після довгого безцільного блукання по життю.
А тут був вчитель, який був зайнятий думками про те, що він бачить монстрів, привидів і чого-небудь ще від такого звичайного учня ... І справді, репутація "Одовитого Змія" була сильно заплямована цим.
Пак Ґі Сол безропотно посміхнувся і, перестав ховатися, піднявся на ноги.
"Точно... Перш ніж судити, я мушу спершу подивитися на нього. Я впевнений, що це допоможе вирішити всі непорозуміння".
Побачивши, як обличчя Пак Ґі Сола прийняло серйозний вираз перед посміхатися, керівник команди спортсменів стривожено подивився на нього.
- Вчитель Пак...?
— А, нет. Все тепер в порядку. Мене більше не мутить.
— О... Тоді це полегшення.
Пак Ґі Сол успішно переконав керівника піти і повільно обернувся. Тепер він міг бачити хлопчика, вкритий потім. Він старанно біг довкола майданчика, залитий яскравим і теплим весняним світлом.
Як міг хто-небудь вказувати пальцем на такого хлопчика?
Він зосередив свій погляд на Джін Ву, який, обгнавши членів команди атлетів, продовжував бігти рівно і невтомливо.
"Справді, це ранок був..."
На жаль, перш ніж він встиг радіти...
...без будь-якого попередження все поле зору Пакі Сола різко захаращено в чорний. І перед ним з’явилось дивовижне видовище — нескінченно тягнуча вдалевій армії. Він мало не впав від страху, але він змусив себе встояти на ногах і стиснув зуби.
"Це... Це галюцинації. Це не справжнє!!"
І тоді якийсь монстр-муравей, який стояв попереду солдатів, одягнений в чорну броню, подивився прямо на нього і широко розкрив свою пащу.
— Кхаа!
— У-уаа? - Зрештою вчитель Пак Ґі Сол впав на дупу і знепритомнів.
—...
Всередині підпростуття в тіні Джин Ву Ікрид спостерігав за діями Бера. І потім він ткнув колишнього короля мурах ліктем в бік.
— Я ж казав тобі припинити, хіба не так?
- Кхії... Ця людина дійсно може бачити нас, чи що? — Бер почесал висок. І ще до того, як йому міг наказати його володарю, він щільно притиснув голову на землю.
Пізня ніч.
Детектив Ву Джин Чоль і наймолодший детектив відділу зупинилися в їдальні, де подавали гопчан.
Коли в їхній крові виявилося достатньо алкоголю, почали звучати історії, про які досить важко було говорити вдень. У більшості випадків, звичайно, з уст молодого.
- Вибачте, начальнику Ву?
— Мм?
- Ви досі розслідували ту справу про те, що сталося в'язнем?
Що цей хлопець намагався сказати?
Ву Джін Чоль постукав по своєму склянці з випивкою. У його голові вже починала наростати біль. На жаль, зовсім не помічаючи бажання свого старшого, молодий детектив продовжив свої запити.
— Того дня... Ви дійсно щось побачили, так?
- В який день? - Я спробував зобразити дурня Ву Джин Чоль.
Але молодий детектив тільки посміхнувся і відповів.
- Еей, начальнику... Ви ж вже знаєте, так? Я говорю про той день, коли підозрюваний зник безвісти. Ви дійсно нічого не бачили в той день?
У цього хлопця була ця звичка застати людей зненацька, коли вони найменше того очікували.
"Ну, це хороший талант для детектива." - Ву Джин Чоль згадав свої власні дні в якості новачка і, злегка посміхнувшись, відповів, — І що якщо так?
— Правда? - Раніше молодий детектив здавався дуже п'яним, але його очі різко забили і навіть вуха помітно наздрилися.
Це не було великим здивуванням, враховуючи, що цей хлопець все одно за віком був ближче до студента, ніж до повноправного члена суспільства. Мабуть, тому він і приєднався до групи підрозділів розслідування особливих злочинів національної поліції. Ця робота була найпочеснішою, але найбільш оплачуваною.
Може, це було те, що він пристойно випив або ж може просто хотів скористатися цією можливістю вилити душу... Але Ву Джін Чоль говорив про речі, які він ніколи б не задумався в звичайний час.
— Мурахи... Мурашки-монстры.
*глуп
З того місця, де він сидів, було чутно, як молодий детектив нервово згладить.
- Навіть я не можу сказати, що бачив тоді. У будь-якому випадку, ці штуки дуже походили на мурах.
- Мурашки-монстри, так? Ви хочете сказати, що вийшли гігантські комахи на кшталт мурашок? - молодий детектив не зводив з нього очей.
— Нет, не то. Ну, це були мурашки, але...
І в той момент, коли Ву Джин Чоль договорив до цього місця, якась людина, непереконливо похитується, наче б він хватіл лисицю, зупинився близько них. І він звернувся до них.
— Э-эти мурахи-монстри - це монстри з головами мурашок, але с тілами схожими на людські?
Двоє детективів, Ву Джин Чоль і його підчинений, дружно підняли голови і поглянули в сторону володаря цього голосу.