Динь-дон
Від учнів початкової школи, які знаходили материнські обійми куди приємніші ніж їхні класи до сивизованих на порозі пенсії вчителів...
... Всі були раді звуку шкільного дзвінка, який оповіщав про кінець уроків. Цей дзвінок, який може оживити практично кожного, хто його почує, з шумом рознісся по всій школі.
Більшість дітей у класі прийняли екстазі. Здавалося, ніби вони були готові злетіти.
У той час Джін Ву, який сидів серед них, з безтурботним обличчям зустрів кінець свого навчального дня.
- Не запізнюйтесь додому через те, що хочете поспілкуватися з вашими новими друзями, яких ви сьогодні завели. Всі зрозуміли? — давала настанова вчителька.
— Дааа! — Голосно звучав символічна відповідь, наполовину складена з озорих голосів хлопців і половини високих голосів дівчат.
Клас миттєво спорожнів, оскільки вже денному розкладі прийшов до кінця.
Джін Ву цілеспрямовано не поспішає збирати свою сумку. Він помітив, що до Янґ Ґіла повільно і обережно наближався.
"...?" - Джін Ву перервався, коли О Янг Ґіл обережно запитав у нього, — Ее ... Я буду йти в сторону "Гігамарта", а тобі у який бік?"
"А, походу, він хоче подружитися." - на обличчі Джин Ву з'явилася помітна розслаблена усмішка, — маленька послуга в молодому віці може ось так стати початком відносин, хм?"
Джин Ву ще якийсь час посміхався, перш ніж закинути.
- Ну, так, мені в той же бік, але спершу я маю дещо зробити.
— О... — Янґ Ґіл був розчарований, а Джін Ву легонько поплескав його по плечу і досить посміхнувся, — пішли.
Невдовзі вони обоє залишили шкільний будинок.
- Що? Кружок легкими атлетики? — Здивований голосом, запитав Янґ Ґіл, а Джін Ву спокійно кивнув йому у відповідь, — Ага.
Джін Ву вибрав цю школу, яка була досить далеко від свого дому, замість тих, які були поблизу, тільки тому, що лише у неї був департамент легкої атлетики.
Янґ Ґіл міг тільки неважливо нахилити голову набік, коли Джін Ву відповів, що з цього дня він вступає у кружечок легкої атлетики.
"Хіба Джін Ву був у минулому хорошим бігуном?" - йому пригадалося, як він деякий час блукав разом з Джин Вуд майже місяць або близько того.
Єдиний спогад цьому хлопцю, який приходив до голови, був те, як він весело грав у ту гру. Але він не міг ніяк
Нагадує Джін Ву робити щось особливе під час фізичних вправ чи заклинань.
Ні, Янґ Ґілу тільки згадував, що Джин Ву майже все робив у своєму неквапливому ритмі.
"Але ж у чашці легенько атлетики в старшій школі повинні бути тільки талановиті учні...?" - хлопчик раптово залежав від Джін Ву.
І невдовзі він виявив, що несвідомо погнався за своїм другом. У цей час Джін Ву пересок спортивний майданчик і підійшов до групи розслаблених там у кутку атлетів.
— Мм...? — Невдовзі їхню увагу переключилося на пару нових.
Спочатку вони думали, що ці двоє пройдуть повз них або змінять напрямок. Але їхні припущення не підтвердилися. Старшокласник-атлет з найбільшими статурами зробив крок вперед і "привітував" цю пару.
- І чого ви вдвох хочете?
Джін Ву швидко приміряв атмосферу членів своєї сім’ї і з усмішкою відповів.
- Я б хотів приєднатися до чашку легкої атлетики.
Зцілений старшокласник, капітан команди Чо Тае Вун почав перекладати погляд Джіна Ву на хлопчика з досить презирливим виглядом.
- Ви хочете вступити в гурток?
— Да.
— Оба?
Джін Ву обернувся, але Янґ Ґіл швидко замотав головою.
- Ні, тільки я.
Коли вони побачили, як мордашка Джін Ву постійно посміхається, то зацікавились і зібралися навколо новобранців.
- Що тут відбувається? У нас є охочі приєднатися?
— Хоча я вперше бачу, що новачок так підходив і хотів вступити в команду.
— Він же не жартує, так?
Чо Тае Вун почухав макушку і сміявся поглядом Джин Ву, перш ніж знову запитати.
- Ти учень-атлет?
— Нет.
- Гаразд, був досвід змагання з бігу в середній школі?
Звичайно, Джин Ву мав великий досвід бігу з усього простору між вимірюваннями, щоб вбити Повелителів. Але це було не те, що він міг назвати своїми роками у середній школі або змаганнями з бігу. Так що він міг тільки з кривою покачати головою.
— Нет, не было.
Старшекласники з гуртка по атлетику вже були готові прийняти цього ентузіаста-новічка, поки він не дав останню відповідь. Але тепер їхні обличчя стали похмурими.
Новачок, який ніколи не змагався в змаганні, хотів вступити до кузів легкої атлетики, що складався виключно з учнів-атлетів?
Чи цей хлопець був надто легковажним атлетикою?
Один із старшокласників, обдарований коротким терпінням, різко заключився у розмову.
- Ти ж ніколи не бігав раніше, так навіщо ти хочеш в команду?
Відповідь Джин Ву була досить проста.
- Є хтось, кого б я хотів зустріти під час змагань з легкої атлетики.
Вона все ще була в підкласі середньої школи. Але без сумніву, вона мала достатньо талантів для участі в регіональних змаганнях.
Ну, вона ж була чудовим бігуном. Просто вона мусила відмовитися від цієї мрії після того, як вона стала високорівним мисливцем, так?
Якщо б учні і старші, а також студенти брали участь у змаганнях, то чи ж він не натрапив би на неї природним чином?
Джін Ву прикинув, що замість того, щоб примусово зближатися з нею і якимось чином увійти в її життя, це могло б бути найкращим підходом для них обох.
Але судячи з висловів старшокласників, здавалося, що вони кілька не поділяли його ходу думок.
— Смогу по легкой атлетиці...? - вираз обличчя хлопця з коротким терпінням, Джона Гу Сіка, стало кам'яним.
Навіть якщо хтось дивився на змагання з бігу зневажливо, все ж була якась межа, яку не слід було переходити.