***
Через те, що Жан Ву був відомий лише сам, він пішов до старшої школи, яка була на певній відстані від його дому. І, природно, він нікого не знав у своєму класі.
« Ну... це було очевидно.»
Він розглядав обличчя інших дітей, не відчуваючи сорому з приводу цього. На його обличчі повільно розповзалася ухмілля.
Він уже багато років проминув, коли його серце почало шалено битися від того, що йому доведеться ділити клас з дітьми, яких він не знав.
Будь тут останній він, він почав би вітатися з іншими, хоча і відчував б дику незручність ... Але зараз? Його така перспектива здебільшого просто дражнила, так що він навіть не думав про це.
Поки інші діти вивчали однокласників, щоб зрозуміти що, Джін Ву просто дістав книжку, яку приніс з дому, і відкрив її.
Можливо, так довго, проведене між вимірюваннями, де він навіть не чув звуків, якось змінило його. Можливо, тому він знову мав задоволення від читання книжки в спокійному оточенні.
Крім того, незважаючи на те що вони нібито були його однокласниками, у них була різниця в віці кілька десятиліть. І про що йому взагалі говорити з іншими дітьми?
І правда, в цій ситуації краще мовчки провести час з хорошою книжками.
Але потім, коли він зібрався провести трохи часу з самим собою, хтось підійшов до нього і почав розмову.
— Эмм... Ти випадково не ...?
Голос звучав трохи непевно. Джін Ву підняв голову до власника цього голосу.
Учень злегка здригнувся, коли їх погляди зустрілися. Але коли він дізнався обличчя Джин Ву, то набрався мужності.
- Т-ти Джин Ву зі середньої школи 20... Сон Джин Ву, так?
Ким може бути ця дитина? Джін Ву злегка прищурився.
« Хмм. Він здається мені знайомим ...."
Але вони не були друзями, бо він не міг відразу згадати ім’я цього хлопця або те, чим займалися разом. Він спробував покопатися у своїх спогадах, але потім ...
- Емм, я...
Для нього ця ситуація була звичайною, але зрештою хлопець зі слабоватою впевненістю представився і навіть не думав про це.
— Я О Янг Джил... Ми вчилися в одному класі на першому курсі середньої школи.
—...А!
Почувши ім'я, Джин Ву згадав.
Він був не ким іншим, як хлопчиком, який дивився на групу дітей, які збираються піти в інтернет кафе, заздрісним поглядом. Хлопчик з короткою стрижкою виріс і став старшокласником.
Його обличчя виражало подив з радістю навпіл. Джін Ву простягнув руку, щоб привітатися.
- Ей, радий тебе бачити, Янг Гіл.
— Эмм...
Здавалося, що рукостискання все ще було чужим жестом для хлопчика, тільки в літньому житті. Очевидно, що О Янґ Ґіл спочатку вагався про те, як йому робити далі, але зрештою він обережно потиснув руку з сором’язливим виразом обличчя.
- Д-да, я теж...
Коли вони потиснули руки, Джін Ву відчув велике полегшення. І правда, будь-яка дитина відчуватиме полегшення, якщо знайде знайоме обличчя або навіть друга при вступі до нової школи і нового класу.
Джін Ву тепло посміхнувся, так що його друг, з яким вони давно не бачилися, тепер міг відчувати себе спокійно. І треба сказати це було дуже ефективно, тому що Янґ Ґіл став трохи балакучим, ніж раніше.
- Ти живеш неподалік? Моя сім’я переїхала в цей район.
Але розмови не вийшло. У Джин Ву не було вибору, крім як припинити його, тому що поруч з'явився один роздратований фактор, який перешкоджав насолодитися такою несподіванкою зустріччю в повній мірі.
— Погоди.
Джін Ву повернув голову. У цей момент його та Янґ Ґіла оточило четверо дітей, які не виглядали покладистими, як би там не було.
-Ей ти, хлопче. Ти типу хтось крутий, так? У тебе навіть є рукавичка? - хулігани вказували на ліву руку Джін Ву і хіхікали між собою.
Тим часом обличчя Янґ Ґіла стало похмурим від нападів цих ідіотів.
« Він повинен бути чоловіком, але він занадто сором'язливий...» — подумав Джін Ву про свого нового друга.
Джін Ву трохи засмутився через вираз обличчя його приятеля і перевернув погляд на чотирьох хуліганів, що оточували його.
З погляду їхніх облич і бліків він міг сказати лише те, що вони нічого не варті, як чоловіки.
Можливо, четверо з них не закінчили одну й ту ж середню школу. Але вони вже деякий час виявляли себе як хулігани і врешті-решт познайомилися. Опинившись в одному класі, вони подивилися на обличчя своїх однокласників і дійшли згоди. Їхні плани були лише перешкодою для захоплення цього класу.
Отже, вони встали тут, щоб трохи підштовхнути цю потенційну перешкоду і подивитися, що станеться. Інші діти в класі були налякані і не могли навіть подивитися на цих чотирьох дітей. Але, на думку Джін Ву, який без перерви бився майже тридцять років, ці четверо були...
Дуже чарівно.
Квартет, не задумуючись про наслідки цього, продовжив дротяти Джін Ву, який мовчав.
— Эй, эй. Чому ти не знімаєш цю рукавичку? Я теж хочу її проілюструвати.
- До речі, чому ти одягнув рукавичку тільки на одну руку? Може у тебе на руці теж є Дракон Темного Пламені?
— Эх, эХ, ее-! Моя рука! Темне полум'я моєї руки виривається назовні!
— Ахаха!
Мабуть це була іскромна жарт, тому що четверта з них вибухнула бурхливим сміхом. Побачивши їхню реакцію, Джін Ву посміхнувся.
Коли він зробив це, погляди чотирьох хуліганів змінилися.
- О, ти думаєш це смішно?
— Серйозно, цей виродок затикає вуха лайном або що? Ми сказали йому зняти чортову рукавичку, але він нас ігнорує?
- Що? Що там? У тебе там татуювання або щось ще?
У наступний момент.
Зі своєї тіні Джін Ву почув вкрай схвильований крик Бера.
[О мой король! Дайте мені дозвіл, щоб я міг відірвати голови і ноги цих придурків і переконатися в тому, що вони більше ніколи не будуть вас принижувати!]
« Я не дозволяю тобі.»
[Н-но!]
"Перестань".
Джін Ву зробив вимову Беру. І, перш ніж гнів мурашки-солдата розпалився ще більше, він зняв рукавичку і показав хуліганам свою руку. Тепер усі вони могли побачити жахливий шрам від опіка від долоні і до зап'ястя.
—...
—...
Квартет хуліганів втратив дар мови від шрама, який мав на увазі досить серйозну історію навіть на перший погляд. Але потім вони намагалися якось виправдати себе.
ми просто дуріли, не сприймай це серйозно.
— Э-эй, дядю. Надень рукавичку. Мені потім кошмари будуть снитися через це.
— Вау...
Мабуть, зрозумівши, що цього достатньо, квартет відірвався. Джін Ву нічого не сказав і надів рукавичку тепер можна потоптати по п'ятій тіні на підлозі, яке гналося за тим, що йде квартет.
"Що ти хотів зробити з ними після того, як спіймаєш?"
[К-кієхк-!]
Бер був вкрай розлючений дітьми, які наважилися образити його пана, але Джін Ву зрештою успішно зупинив розгніваного мурашка-солдата. А потім він знову підняв голову.
Це ж добре?
Він уже вбив усіх ворогів, які обнажили свої клинки між вимірюваннями. Вороги, які погрожували йому в підземеллі, також залишили його живим.
Однак тепер він був у Сеулі (Кессіанська Республіка). Тут не було Ворта і монстрів, а відповідно причин для занепокоєння. Це було місце, наповнене мирною і повсякденною рутиною.
Джін Ву повною мірою насолоджувався миром, за який він боровся своїми руками. Тому така провокація була не чим іншим, як дрібницею, з якою слід посміятися, а потім і зовсім забути про неї.
І ось чому...
« Я впевнений, що все на краще.»
Джін Ву переглянув погляд на спини квартета.
Коли він зробив це, хулігани, які йдуть в кінець класу запхнулися про щось невидиме і закарбувалися обличчя у підлогу.
Бах, хрячись!
Бер, притиснутий ногою Джін Ву, спостерігав, як хлопчики незграбно падають і знову ошелезно перейняв погляд на свого пана.
[Емм... О мій король...?
« Я зробив це для сміху. Знаєш, я вмію сміятися. "
Якщо є почуття гумору, значить все в порядку.
Джін Ву тихо посміхнувся і сів на своє місце, побачивши розгублене обличчя вчительки. Жінка щойно увійшла в клас і помітила, як четверо її учнів падають на підлогу обличчям вниз.
З цього моменту його шкільне життя почалося вдруге.