Кожні кілька секунд спалахували яскраві спалахи камер. Перед ними стояла гарна тендітна дівчина з довгим чорним волоссям.
Чудово! Це чудово вийшло. — Коли фотограф наклеїв фотоапаратом, то не знімала його широкої ухмилки.
Звірорай!
І ось останній клацання затвору, фотограф підняв голову.
- Чудово. Чудово спрацьовано.
Найстарша кузина Ю Джин Хо і його найкраща подруга Ю Су Ген посміхнулася та поклонилася керівнику:
Дякую за ваші зусилля!
- І тобі теж, міс Су Ген.
Завдяки товариськості Ю Су Ген, всі фотосесії в яких вона брала участь завжди супроводжувалися веселим сміхом.
Всі доходили навіть до того, що навіть ті фотографи, які раніше не хотіли з нею працювати через її імідж дочки фінансиста, починали шукати можливості провести більше фотосесії з ним, попрацювавши з ними хоча б раз.
Дякую.
— Дякую за теперішню роботу, — доброзичливо подякувала фотографові та іншим працівникам Ю Су Ген перед тим як побігти до координатора, який також був її менеджером.
— Тітонька, Джин Хі мені не дзвонила?
Координатор в хвилюванні похитала головою.
Ю Су Ген намагалася додзвонитися до себе вже чотири рази. Губки дівчини ображали бантиком від того, що її зусилля досі не отримали додатка.
“ Вона ще з вчорашнього дня мала бути в країні, тому я не можу зв’язатися з нею? ” — сказала Ю Су Ген.
У неї була фотографія, яка тривала всю ніч. І коли їй прийшов дзвінок від кузини, Ю Су Ген вже дрімала. Хто б міг подумати, що всього один пропущений телефонний дзвінок призведе до таких проблем?
Відтоді від кузини не було чути жодного слова.
« З нею щось сталося? — паніка подумала дівчина.
Ні, такого не могло бути. Ю Су Ген похитала головою.
Ця дівчина була ніким іншим, як Ю Джин Хі, найстаршою дочкою Ю Мен Хана, власника найбільшої корпорації Південної Кореї. Шанси того, що з нею щось станеться були приблизно такими ж, як і у мисливця S-ранга увійти в підземні тільки для того щоб зустріти жахливу смерть.
— Тітонька, дайте мені мій телефон на секунду, будь ласка, і Ю Су Ген взяла його назад.
Вона думала, що їй варто знову спробувати удачі. Телефон, наче прочитавши її думки, раптово почав вібрувати. Обличчя дівчини відразу ж розплилося в усмішку.
“ Це Джін Хі? ” — захвилювалася оптимістична думка.
Але дівчинка знову надулася, побачивши, хто дзвонить.
[Ідіот]
“... ” Ю Су Ген натиснула на кнопку відповіді і роздратованим голосом сказала:
— Алло?
— Сестрёнка! — На жаль, це був Ю Джин Хо. Ю Су Ген знала, що цей хлопець називав її сестрою тільки тоді, коли йому щось було потрібно. Вона зітхнула і запитала:
— Ти часом, не знаєш де зараз Джин Хі?
— Сестра? А що з нею? Стривай, вона в Кореї?
“... ” Хіба цього хлопця не вигнали з власного дому після того, як він відмовився виконувати наказ батька стати головою гільдії Ю Джін? І навіть зараз цей її кузен виявився безполезний.
— Нет, не бери в голову. Отже, навіщо ти дзвониш? - Він дзвонив не для того, щоб покликати її на випивку, як минулого разу. Тоді з трубки пролунав досить жвавий голос Ю Джин Хо:
- Сестрёнка, не хочеш вступити в нашу гільдію?
Чому б він так раптом? На м’якій гладкій і рівному чолі Ю Су Ген з'явилася тоненька закладка. Вона роздумувала над цими словами.
— Вашу гільдію? « Дівчина була настільки обшахрована, що мусила перепитати.
— Не думаєш, що замість того, щоб бути втягнутим у гільдію мого батька і виступати як громадського глашатая, було б краще просто ввести своє ім'я до списку членів нашої Гільдії та робити все, чого забажаєш?
... І таким був дуже незарядна відповідь, яку вона отримала.
Голос Ю Су Ген ставав все тихіше від її зростаючого підозри.
- І навіщо вам взагалі потрібне моє ім'я?
- Розумієш, нам все ще не вистачає одного обов'язкового члена для заснування гільдії.
ти пропонуєш мені вступити в гільдію, яка ще не була створена?
— Ага! — З награною навивністю відповів Ю Джин Хо.
Ю Су Ген відчула, як у неї поволі починається головний біль. Вона задумалась над тим, у що тільки повірив ця дитина, щоб стати настільки оптимістичним.
“ Але ні, крім усього цього — ким би міг бути хтось інший? »
Ти ж не говориш це тому, що якась мутна особа тебе на це підбила, так?
Та хто б захотів заснувати гільдію разом з мисливцем Д-ранга з нікчемним досвідом полювання, крім аферистів? Але її сподівання повністю відрізнялися від того, чого вона сподівалася.
— Пфф, — на іншому кінці пролунав тихий сміх. Потім хлопець розслабленим голосом додав:
— Чи ти вважаєш, що це “мутна особистість?"
- Гаразд, хто це?
— Пфф.
— Я вешаю трубку.
— Ааа! Стривай, стривай! — Її рука, яка вже рухалася до кнопки закінчення виклику зупинилася, коли розпачливий голос задзвонив у трубці. Ю Су Ген посміхнулася і поклала телефон назад до вуха.
— Даю тобі три секунди, щоб сказати. Три, два...
— Сон Джин Ву!
“... Сон Джін Ву? ” — Ю Су Ген мало не виліз з орбіт, коли вона почула це несподіване для неї ім’я. - Тобто, той самий мисливець Сон Джин Ву?
— Угум.
- У сенсі той самий мисливець, який сам розвалив прес-конференцію Рі Мін Сона і раптово зник?
Здається, ти трохи не той дивуєшся?
- Ти серйозно кажеш, що це він? - Незалежно від того, що б не відповів Ю Джин Хо, в очах Ю Су Ген Сон Джін Ву назавжди залишиться тим мисливцем S-ранга, який наступив на горло гордості цього пихатого потвора Рі Мін Сона.
Як же вона ожила тоді? Дуже сильно.
— Фуфуфа! — Якщо те, що говорив Ю Джин Хо, було правдою, тоді не важко зрозуміти причини його безмежної впевненості.
"Ну, Джин Хо іноді любить трясати повітря, але він не з тих, хто буде брехати, так що...--" подумала Ю Су Ген із секунди або дві перш ніж знову запитати у свого кузена:
- Ми можемо зустрітися і поговорити?
Звісно! Чому б тобі не заглянути в наш офіс? Братан сказав, що він пізніше теж прибуде.
— Яка адреса? — І Ю Су Ген схопила липку нотатку і швидко напала адреса. Вона з усіх сил дотримувалася свого бурхливого нетерпеливості і відповіла:
— Я уже еду.
- Побачимося, сестричка!