Сту-дук ту-дук
Ґон Хі приклав руку до грудей, яка почала трохи боліти, і гірко посміхнувся, порівнявши себе зі зрілим та здоровим Джіном Ву.
- Це буде складно? — Він запитав Джін Ву, але Гвен Хі відразу похитав головою, — це не буде неможливо.
Звичайно, це не було неможливо, але все ж це було б складно. Так думав Го Гун Хі.
Але якою ж людиною він був? Він був президентом Асоціації мисливців, мисливцем S-ранга, і членом національної асамблеї.
Це було прохання не від когось, а від самого мисливця Сон Джин Ву. Навіть якщо б це було складно, ніщо не могло зупинити Ґо Ґун Хі від його виконання.
І якби цього було достатньо для того, щоб залишити мисливця Сона в Південній Кореї, то краще.
- Залиш це мені.
Джін Ву досить посміхнувся, почувши чітку відповідь Ґо Ґун Хі.
« Добре.--
З одним моментом, який би міг стати джерелом головного болю, тільки що розібралися.
— Дякую вам, — усміхнувся я і висловив свою вдячність Джін Ву.
*скрірррерр
Величезна машина, яка везала двох, зупинилася на певній відстані від входу до лікарні.
- Скоро побачимося, мисливець Сон.
— Звичайно, - після обміну простими прощальними словами Джін Ву вийшов з машини.
Новина про те, що жертв привезли до лікарні, мабуть вже розлетілися, тому що біля входу товпилися репортери.
Машина зупинилася на відстані від входу завдяки Ву Джин Чолю. Можна було не сумніватися, що збільшилося ще більше шуму, якби перед лікарнею зупинилася машина, в якій був президент Асоціації і звідти вийшов Джін Ву.
“ У такі моменти популярність і слава можуть сильно дратувати. — Джін Ву похитав головою, а потім активував « Схвальність », щоб замаскуватись.
***
У кабінеті головуючого компанії « Я — Джін Констракшнішн ».
Головуючий Ю Мен Хан, який спав на незавершеному столі, повільно піднявся.
Сквезіння вікон офісу пробивалося сонячним світлом.
Він відчув, що його повіки стають до неможливого важкими, і, здавалося, він ось-ось провалився в сон.
На дивані, що стояв навпроти його столу, сидів помічник Ю Мен Хана, секретар Кім. У даний момент він дивився прямо на свого боса.
Ю Мен Хан потер обличчя, щоб прогнати залишкову сонливість і сказав: « Здається, що я довго засинав. Скільки я проспав?
Секретар Кім подивився на свій годинник і знову підняв голову:
— Сер, ви спали двадцять три години сорок шість хвилин.
“... ” Ю Мен Хан, який потирав рукою обличчя і різко застиг.
- Я чекав тут, щоб виконати Ваш наказ відвезти Вас до лікарні, якщо Ви не прокинетеся після двадцяти чотирьох годин, сер.
Знову з’явилася ця хвороба? Обличчя Ю Мен Хана застигло.
Він періодично впадав у стан глибокого сну без будь-яких попереджень. З часом йому ставало дедалі важче прокидатися.
Хвороба називалась “Вічний Сон'ю.
Хоч процес і протікав дуже повільно, ця хвороба поволі довела своїх жертв до смерті.
Секретар Кім піднявся і швидко крокнув вперед, вставши перед Ю Мен Ханом.
- Сер, мені потрібно повідомити Вам дві новини.
- Що за новини? « Підтверджуючи своє ім’я “Невтомний ” », Ю Мен Хан вже позбувся усіх проявів хвилювання на обличчі і повернувся до свого звичайного виразу обличчя.
Секретар Кім взяв у руки газету, що лежала на розі величезного столу і обережно поклав перед Ю Мен Ханом.
Ю Мен Хан швидко схопив газету і переглянув її. Головною новиною на першій сторінці була поява Ворт у шкільному будинку десь в Сеулі, яке обійшлося великими жертвами сотень учнів старшої школи.
— Цк, цок... — Ю Мен Хан зморщився, прочитавши моторошну інформацію. - Яка жахлива новина! Потурбуйся про те, щоб наша компанія якось допомогла школі та жертвам.
— Да, сэр. Але, пане голова, це не те.
Ю Мен Хан поклав газету. Секретар Кім злегка вклонився і обережно перегорнув сторінку. Там була інша велика фотографія. — Ось фотографія, яку я хотів показати Вам, сер, — і палець секретаря Кіма зупинився на одній дівчині. — Ось ця жінка... Ви пам'ятаєте, хто вона, сер?
Фото було з лікарні, куди донесли ті жахливі події. Секретар Кім виділив дівчину серед багатьох попечатаних. Вона побігла до лікарні.
І за збігом вона була тією, кого голова Ю Мен Хан все ще чітко пам'ятав.
— Но... как? — Ю Мен Хан ніколи не забував цього обличчя. І він точно бачив до цього фотографію цієї жінки.
Це була не хто інша, як мати мисливця Сон Джин Ву.
- Але я думав, що мати мисливця Сон Джін Ву теж страждала від хвороби Відня? - Він дуже детально вивчив справу мисливця Сон Джин Ву. Чоловік, який, наскільки знав Ю Мен Хан, повинен був бути прикутий до ліжка без будь-якої можливості рухатися, і повністю залежні від систем життєзабезпечення, з цілком здоровим видом ходив по вулицях!
Так ось, про що хотів поговорити з ним секретар Кім! Його рука, що тримає газету, затремтіла.
- Ти можеш дізнатися в подробицях, що сталося?
- Вас зрозумів, сер.
- Дякую.
У відповідь на подяку Ю Мен Хана секретар Кім знову вклонився. Знову поклавши газету на стіл, той тихо сказав:
- Ти сказав, що мені потрібно дізнатися дві новини.
— Да, сэр.
— Тоді в чому друге питання? — Ю Мен Хан підняв голову і подивився секретарку Кіму в очі. І вогник в очах другого був поганим. Це була одна з старих звичок Кіма, який завжди вимовляв добрі новини і в кінці перейшов до поганих.
Секретар Кім трохи замучився, перш ніж сказати собі: « Вчора додому повернулася молода пані.
І так, наче очікуючи цього оголошення...
хопи мене!
Двері в кабінет голови широко відчинилися і всередину убігла красива дівчина інтелігентного виду.
Дочка головуючого Ю Мен Хана Ю Джин Хі побачила, як її батько висихав і на очі почали ридати.
- Як давно з тобою таке твориться, Отче?