Його окутала буря емоцій. Мусин загарчав і закрив руками. Видавалося, що він просто робить хаотичні рухи, але вкладав у кожну свою дію велику кількість сил. Якщо б Сун Міна зачепив його, то міг би стати смертельним, але не дотягнувся до противника. Сан Мін був швидший і сильніший за нього. Зрештою Мусин і його уста пішли кров. Сан Мін напав ззаду, але коли Мусин обернувся, то хлопця там вже не було.
« Як... Як він може бути настільки швидким?»
Його свідомість продовжувалась, коли він пам’ятав десять років історії про нічні кошмари. У результаті нічого не змінилося. Він замкнувся на десять років і присвятив весь свій час тренуванням, але єдиний спосіб втекти — це те саме. Він вже було забув про нічну відсутню руку, але вона знову дала про себе знати. Мусин перекинувся назад, і грунт під ним тріснула.
— Мусин! — Закричала Воль Ху, яка спостерігає за тим, що відбувається.
Вона дійсно щиро вірила в Мусину і поважала його. Але побачивши, як він впав на землю, вона не могла зробити нічого, крім як просто закричати.
- Ти монстр!
Воль Ху відштовхнулася від землі. Її очі засвітилися і в них не було нічого, крім злоби. Сун Мін дивився на скорочену дистанцію між ними. Воль Ху зараз була в тілі дочки голови ельфів Стародавнього лісу, вбитих ним, але не відчувався, ніби вона хоче помститися за смерть свого батька. Від Левіасси нічого не залишилося, і її тіло повністю захопило Воль Ху. Було смішно чути те, що він назвала Сан Міна монстром. Якщо так подивитися, то чи не монстр вона сама?
Через піднятий Воль Ху вітру простір навколо похололо. Температура опускалася все нижче, настільки, що з рота пішов пар. Сун Міна, що пронизує до кісток холодну обволоку. Отримавши такий удар, він зашевели списом і його дій було достатньо. Він вклав у спис, як правило, більше сил. Сун Мін розігнав вітер і проклав шлях до Воль Ху. Та жахнулася, коли вона розплющила очі.
— Воль Ху! — закричала Мусин.
Він піднявся на ноги, цілуючись в спину Сан Міна. Як тільки він готовий був атакувати, хлопець в мить пропав, і напад Мусіна попрямувала на Воль Ху.
— Агорх!
З її рота полилася кров. Мусин в шокі округив очі. Ставший блискавкою Сун Мін замахнувся списом в спину Мусина. Той, звичайно, був ошараний, але все ж залишався в здоровому розумі. Він перехопив спис і направив його в голову ворога. Сон Мін посміхнувся і помахнув вільною рукою. Мусина відкинула назад. Він, стиснувши зуби, зробив кувирок в повітрі і піднявся вгору. Воль Ху, яка відкачалася за цей час, знову кинулась на Сан Міна ззаду. Звичайно, він помітив її рухи. Він тихо вимовив одне з заклинань драконячої магії. Воль Ху відразу відчула небезпеку. Вона збиралася напасти на Сун Міна, але розкрита магія драконів забрала у неї свободу вибору.
Коп'є Сан Міна прокололо її тіло. Зі спини, через груди, утворилась велика діра, і дівчина почала падати.
— А-а! - Він закричав, спостерігаючи за її падінням.
Ось чому не можна допускати це. Як за десять років нікчемний учень Ян Іль Чона міг стати настільки сильнішим? Адже для них обох минуло десять років. Воль Ху дивилася на Мусіна помутнілим поглядом. Нерозумні атаки, які він робив, не могли навіть торкнутися противника.
Сон Мін знову став блискавкою і швидко відніс усі атаки Мусіна. Воль Ху не розуміла того, що відбувається. Її молодша сестра, медіум, сказала, що якщо вони з Мусином об'єднаються, то неодмінно зможуть зупинити Примарного Копеносця, який є причиною кінця. Це не тільки сказала медіумам, але й дізналася про це від святого духа.
Чому? Чому такий сильний Мусин був слабким? Чи це не так? Так не піде. Воль Ху, яка витіснила кров'ю, поклала руку на живіт і піднялася на ноги.
— О, святий дух... — верещала вона.
Якщо Примарний Коп’єносець є однією з причин кінця, то святий дух обов’язково відповість. Так само, як це було десять років тому, коли він дав їй сили для вбивства Ян Іль Чона.
Будь ласка...
Вона нічого не чула. Десять років тому, коли Воль Ху звертався до нього, він відповів, дав їй непіддатливу силу і забрав сили у Ян Іл Чона. Якщо Примарний Коп’єносець є причиною кінця, то той самий дух відповість їй. Воль Ху дістала еліксир і полила їм рану, продовжуючи кликати святого духу. Її бормотування чув і Сан Мін. Ще десять років тому на рівнині з’явилася подія, яка постійно вдивлялася у нього. Те, що він бачив і відчував, були спогадами Ян Іль Чона, переплетені з його власними.
Сан Мін дивився на Мусина, що опускається. Він не вірив у те, що відбувається, і тому виховував сухі губи. Сан Мін добре бачив Мусин, в якому стані. Він навіть не міг дивитися йому в очі.
Святий дух не міг допомогти, бо на відміну від Ян Іль Чона, який слідував за течією долі, Сан Мін був поза її владою. Це означає, що святий дух не міг відібрати його сили, як це було з Ян Іль Чоном або Ходжу.
"Але Воль Ху сили дати він може"
Саме тоді, коли Сун Мін подумав про це, у небі з'явилося біле світло і два промені світла попрямували до Мусіну та Воль Ху.
— О-ох! — Вона вигукнула і підірвалася.
Її рани і втому відразу зникли. Вона відчула, як її тіло розлітає енергія та енергію. Мусін, який отримав силу так само, здивовано подивився на своє тіло.
— Це...
— Це відповідь святого духу! - Викрикнула Воль Ху.
Почувши таку відповідь, Мусин тільки зміцнив свою віру і додав впевненості. Так, він думав, що нічого не зможе зробити, але перед ним знаходиться навіть не Ян Іль Чон, а всього лише його учень. І сила, яку він зараз використовує, отримана не звідки-небудь, а від нелюдей. Мусин думав про це вголос, і Сан Мін, почувши це, кивнув, сказавши, що частково він правий.
- Ні, ти дійсно правий.
Сон Мін був готовий визнати свою помилку, але його самовпевненість не постраждала. Він став настільки сильним через темні сили і причину кінця. Насправді Сан Мін був жительом. Але його Ці належить Ян Іль Чону.
Воль Ху, яка отримала допомогу святого духу, обійшла Мусіна. Сан Мін відчував, що вони обидва постараються зупинити його. Він був спокійний, в ньому не було ні злості, ні ненависті. Сан Мін озирнувся навколо. З розкритими почуттями він міг зрозуміти, що відбувається, навіть з заплющеними очима. Рухи Мусина і Воль Ху... Це було дуже повільно.
Він зробив крок вперед. Здавалося, що рухається вперед він не тілом, а душею. У цей момент темрява здригнулася. Сун Мін вперше побачив довгий шлях перед його очима. Він чув про нього від темного духу.
Шлях бойової душі. Місце, куди приходять безсмертні душі, досягнувши вищого становища. Мир, який пов’язаний не з тілом, а зі душею.
Сон Мін опустив очі на свої ноги, вони стояли прямо перед входом до іншої дороги. Він міг прокинутися туди просто зараз, і тому повинен був лише захотіти. Сан Мін підняв погляд і подивився вперед. Там він бачив старого друга. Не озираючись до цього моменту, Ходжу завмер. Він повернув голову і подивився на Сан Міна, зауваживши його посмішку. Як він бачив Блуджу, так і той бачив його. За ним Сан Мін бачив інші знайомі образи. Хлопець, сам того не помітив, прикусив нижню губу. Ян Іль Чон був без маски. На його холодній обличчі з’явилася усмішка, адресована Сан Міну. Через такого погляду він сам не помітив, як поклав руку на серце.
Там був і Король Копій. Він не дивився на Сан Міна. Напевно він відчував його присутність, але він не обертався і продовжував йти вперед. Нічого не змінилося.
Сун Мін посміхнувся і схилив голову перед учителем та Годжу. Все, що він має, він отримав від них. Він зустрівся з ними, а потім проводив у цей світ... і завдяки їм Сан Мін зараз живий. Не піднімаючи голови, він відступив назад. Рано.
Він міг хоч зараз піти по цьому шляху, але час ще не прийшов. Йому потрібно дотримуватися обіцянки, яку дав Ходже. Спочатку він повинен насолодитися життям і зробити все, що не встиг. І поки йому відомо, як це - веселощі, він не може йти цим шляхом.
Коли Сун Мін відійшов назад, дорога зникла. Але він цього ніколи не забуде. Ті, хто йому важливий, чекають його.
« Як далеко я зможу зайти? »
Він стільки отримав від інших людей, так на що він тепер здатний?
« Чи я поводжуся безглуздо? »
Чи може він просто жаліється?
« Що?»
Це не означає, що час минає. Поки Сун Мін дивився на шлях бойової душі, Мусин і Воль Ху продовжували наближатися до нього. Мусин дивився на засмерлу Сан Міна, а на обличчі були написані всі його емоції.
Мусин зморщився.
Він зібрав її в правій руці, притягнув її до себе і приготувався до атаки.
— Хм...
Сан Мін розкрив очі. Він все ще перебував в іншому тимчасовому просторі, але відчував силу Мусина.
— Справді, — тихо пробурмотів він, створюючи безформний спис.
Світло вибухнув і час прийшов в норму. Воль Ху, яка впала під град блискавки, закричала і поп’ялася назад. У результаті її відкинуло до стін фортеці, вдрукувавши у землю. Мусин залишився стояти. Він не встиг скористатися силою, скупченою в руці, і вона просто вибухнула.
— А...
Мусин нічого не відчував. Він опустив тремтячий погляд на руку. Такого не може бути, він нічого не бачив і не міг відреагувати, але ... Правої руки не було. Її, наче не відірвали навіть, її там ніби і не було з самого початку - ніякої крові, ніякого болю.
— А-а!
Але Мусин закричав.
Замість правої руки було місце, де мала бути ліва рука.