Мусин захитався, коли раптово втративши другу руку. Сан Мін опустив спис вниз і подивився на нього. Мусин, закотивши очі, кричав, що було могутності. Можливо, це порівняння було прирівняно до того, що він втратив обидві руки.
— А-а!
Біль був нестерпний. Усвідомлення того, що у нього немає обох рук, зводило його з розуму.
— Мусин! — Викинула Воль Ху, піднявшись на ноги, оповита клубом пилу.
Оскільки він був людиною, його рука не могла відновитися. Так і магії, здатної на таке, не існувало. Можливо, навіть Тереза не може відновити кінцівки.
« Мені завжди легко, — пробурмотів темний дух. — І кожна людина має свої межі, бо вона представляє собою сукупність душі й тіла. І будь він хоч тричі сильний духом, жодна магія чи свята сила не допоможуть відновити тіло."
Сан Мін знав про це. Тому він не міг допомогти і Скарлет з оком, Пек Соґо та Чорному Дракону з руками, а Ллойдові з ногою. Те саме можна сказати про Мусіна. Хоч би якою гарною була Ци, він все ще залишався людиною. Він також не мав права йти на дорогу бойової душі. Перед смертю король Копій зміг піти в інший світ, але Мусіну це недоступно.
Підійшовши до Мусіна, Сун Мін дещо зрозумів. Він зрозумів, що відчував, дивлячись на нього: це була його власна злість і бажання помститися. Коли Сун Мін загнав душу Дженіелли в кулю, а Джемні помиловал, він перейняв емоції Володаря Крові. Коли ми зустрілися з золотим драконом Гомеруасом, на нього вплинули спогади про смерть Ходже Кейсерода.
Але тепер все було зовсім по - іншому. Спогади Ян Іль Чона... Він не мав жодного впливу. Мусин убив його вчителя, але Сан Мін не відчував його люті. Вона була його власною, тому що відчувала лють не від Ян Іль Чона.
Зрозумівши це, Сан Мін подумав про те, що це дуже незвично і дивно. Дивно, що Ян Іль Чон не відчував злості до вбивчого його Мусіну. Сон Міну було б спокійніше, якби вчитель злився на нього. Отримавши таке міркування, він подивився на Мусіна.
Він розумів спогади Ян Іль Чона. Останнє почуття, яке він відчув до Мусіна - жалість. Сан Мін розумів, чому він її випробував. Раніше їх цілі збігалися, але потім Ян Іль Чон пішов дуже далеко, а Мусин загальмував у своєму розвитку.
Ось звідки взялася жалість. Він розумів, що Мусин не зможе прийти в інший світ, якщо помре. Ян Іль Чон міг його вбити, але не зробив цього. Насправді, йому навіть хотілося, щоб Мусин прийшов до нього, але це було неможливо.
Сун Мін прищурився і подивився на Мусіна.
- Як ти!. — кричав Мусин, плюючись слиною. - Як ти посмів!.
Його голос тремтів. У нього нічого не залишилося, але він не розгубив гордості. При цьому він все ж відчував себе паршиво і думав, що краще б вже він помер десять років тому від рук Ян Іль Чона. Йому не доведеться тоді переживати все це сьогодні.
- Хоч ти і монстр, який має таку силу та кінець... Святий дух тебе...
- Ти справді так вважаєш? — запитав Сан Мін у відповідь на брмотування Мусина.
Той здригнувся.
- Я використовую силу нелюдей, ти і сам про це сказав. Але чи ти думаєш, що мої сили стануть передумовою кінця?
- Твої сили виходять за всі рамки...
- Ти справді так вважаєш? — Ще раз запитав Сан Мін.
Мусин замовк. Він би хотів не думати про це. Відповідь була знайдена вже давно. Десять років напружених тренувань, глибокі думки та самозадоволення і врешті-решт бої. Він знав, що не може порівнятися з людиною, яка має владу над людьми і хто отримав неймовірну силу до кінця. Мусин не був ідіотом. Якщо ви не будете дивитися прямо на відповідь, то все стає ясно. Він знав, що Сун Мін також має Ці, яка досягла успіху.
— Я...
Шукаючи відповідь, він зневірився. Святий дух відібрав сили Ян Іль Чона і Мусин міг убити його. Значить, далеко пішов саме він.
« Але чи я справді вбив його? »
Через пережитого хаосу він вже не був ні в чому впевнений. Чим більше він думав про те, що сталося в той час, тим більше ненавидів себе і розчарувався. Нічого не змінилося.
Мусин подивився на Сан - Міна слабким поглядом, а потім вмиг постарів і зрештою знеболювався. На майже що чисте обличчя з'явилися зморшки. Дихати стало важко, кожен вдих ставав все довшим.
— Знаю... — Видав на кілька десятиліть Мусин.
Ні, це навіть більше був не Мусин. Він знав про свої обмеження, зневірився через те, що не зміг стати кращим, розумів, ніби просто сховався за маскою впевненості. У результаті він став простим старим чоловіком.
— Сили Иль Чона, сили нелюдя... Провісник кінця... Я знаю, що я не помер тоді... тому що так захотів Іль Чон.
- Вчитель поважав тебе.
- І це мучить мене ще більше, ха-ха... — Він відповів: « Мусін з вагою у голосі » і розсміявся.
Він все ще дивився на болячу ліву руку. Мусин поморощився і застонав.
— Чому я не маю достатньо сил?. - Його голос похолодив від розпачу. — Я ніколи не думав, що мені бракує навичок. Та і я старався, у мене була місія... Я хотів врятувати світ.
Він знав. Мусин, який намагався зупинити кінець, був щирим.
- Але чому ж я не зміг просунутися вперед...
Сун Мін не пояснив йому цього. Він дістав свої спогади і занурив їх у світну кулю. Мусин нерозумно дивився на те, що наближається до нього. Як тільки вона досягла мети, Мусин задрижав. Буквально за один момент він все зрозумів. Він зморщився, а очі потекли криваві сльози.
— Ха... Ха-ха-хо! Ах-ха-хо! - Він розсміявся як божевільний.
Сан Мін спокійно спостерігав за ним.
— Все це була брехня. Я... ах-ха, мене обдурили! Чому я не подумав про це, ну чому?
У нього були сумніви, але вони так і залишилися на рівні сумнівів. Він ніколи не намагався перевірити їх.
Це все хитрощі святого духу?
Мусин здригнувся, потім знову розсміявся і подивився на Сан Міна.
— Да... Тепер я зрозумів, — він почав йти. — Це я був лихом, що може призвести до кінця.
Тіло Мусина пропало. Сун Мін бачив його переміщення, але не став зупиняти. Він повільно озирнувся назад. Мусин вдарив ногою по голові наближається Воль Ху.
— Я был так глуп...
Дівчина впала на землю. Вона не могла подумати, що Мусин буде причиною її смерті. Чоловік подивився на землю Воль Ху і розвернувся. На його заплаканій крові обличчі з'явилася усмішка і він розсміявся.
— Я багато зробив... Іль Чоном також.
Сан Мін не відповідав. Мусин перестав сміятися і підняв погляд в небо, а через якийсь час сказав:
- Я не можу піти. Не можу йти на шлях бойової душі... — Тихо додав він. — Я не маю на це права, та й сумління б мені не допустила. Король Копій... Так, він зміг піти. Якщо ви зустрінетесь з ним, то передай йому, що мені шкода. І, звичайно ж, іль Чону теж.
— Добре, — кивнув Сун Мін.
Мусин зітхнув і закрив тремтячі очі.
- Я можу дещо попросити?
— Кажи.
- Дозволь мені вчинити самогубство.
Сун Мін не очікував такого прохання. Він округлив очі і запитав:
— Зачем?
Мені соромно... Та і я б хотів забрати своє безглузде життя власними руками.
Вислухавши його, Сун Мін злегка кивнув. Таке він міг дозволити йому зробити.
— А-ах... — Мусин тихо застонав і почав піднімати сили.
Він пустив по своїх венах Нейгун. З міцно закритих очей, вушок, носа та рота полилася чорна кров. Мусин сильно похитнувся і почав падати.
« Я був дурним» — посміхнувся Мусин сам над собою.
Він згадав те, що відбувалося в минулому і, перш ніж доторкнутися землі, Мусин на якусь мить занурився у спогади про минуле.
Коли він вперше познайомився з Ці. Коли зустрів Ян Іль Чона і Комо Сона. Коли був захоплений і вивчав Ці. Коли зустрів медіума. З цього моменту все змінилося. Він почув про кінець і зробив нову мету: врятувати світ разом з медіумом. Вона познайомила його з Воль Ху, зібрала шестеро найсильніших, заснувала Чон Ве Чон...
"А..."
Це був Мусин. Він жив заради того, щоб зупинити кінець. До сьогодні він не дозволяв собі думати, що може помилятися. Ні, він усе життя заперечував можливість того, що він може помилятися.
"Як же безглуздо..." - в кінці подумав Мусин.
Його життя було обманом. Святий дух використовував його, Мусин був лише маріонеткою. Він збирався припинити, але зрештою виявилося, що саме святий дух і бажає кінця.
Мусин розсміявся. Наблизившись до землі, він закрив очі. Оскільки він був надто високо, то напевно помре, коли впаде. Але він не мав жодного захисту.
Сон Мін подивився на тіло сплячого Мусина і відчув смуток. Хоча цього разу на нього і впливали почуття Ян Іль Чона, проте його емоції були невід’ємною частиною. Вчитель поважав Мусіна, і Сан Мін відчував те ж саме.
Він легко помахнув рукою в бік тіла Мусіна і темні язики полум'я охопили його. Сон Мін думав про те, щоб поглинути його, але він не хотів робити це знову. У нього в голові і без того занадто великий потік спогадів. Крім того, він не потребував Ці Мусіна.
Військові з жахом дивилися на Сан Міна. Вони вважали, що він убив людей, які хотіли зупинити кінець Мусіна та Воль Ху. Сан Мін звик до непорозумінь. Та і у нього були справи важливіші, ніж намагатися пояснити їм щось.
З тіла Воль Ху лився біле світло.
"М-м..." - почувся болючий стогін темного духу.
Світло святого духу рухалося в напрямку Сун Міна.