Сон Мін помітив легкі рухи крил Осли. Її оточували яскраві світлячки світла, більше схожі на мерехтливі світляки. Фея махнула рукою, і світло окутал Сан Міна.
Маски, які робила Осла, можуть досконало придушувати силу нелюдяних людей. Але це не обмежувало їхньої діяльності. Навіть коли маску одягав Ян Іль Чон, жодна з його сил не могла пробити захист.
Завдяки Ослі та масці, яку вона виготовила, навіть поглинучи чорним серцем силу Ян Іль Чон Сон Мін зменшить можливість появи приступів нелюдськості.
« Хочеться і не на все сто відсотків» — попередив Ходжу.
Сун Мін і сам про це пам’ятав, та й Осла впродовж багатьох періодів пригадувала, що не можна захищати цілу блоку життя. Маска - це лише профілактика, і Сан Міну все ще потрібно шукати інші способи контролю над величезною силою. Тимчасове блокування має свої межі, і як тільки вона впаде, він просто не витримає напливу сил, якщо не встигне знайти спосіб контролю.
Сун Мін простягнув руку до червоної сфери, що виникла з грудей Ян Іль Чона. Піднесений Ослой варіант куди краще, ніж відкинути людяність, забути, що таке мораль, і особисто вирвати серце вчителя, спробувавши його кров на смак.
Він розумів слова Осли про важливість методу досягнення мети. Якби він вирішив діяти не так, як запропонувала фея, то відчув би огиду до себе.
Сан Мін обхопив сили Ян Іль Чона двома руками. Зміни не відбудуться негайно, він зіткнувся з цим, коли пожирав серце дракона. У його руках була надто сильна сила, щоб протистояти йому.
Чорне серце було влаштовано так, що йому потрібен був час на прийняття сил. І це стало найважливішою різницею між ним та Айною, яка теж мала чорне серце. Але коли процес звикання закінчиться, він може відкрити нові можливості.
Ян Іль Чон ніколи не говорив про це: чорне серце Сун Міна досягло межі. Будучи у світі свідомості, він зміг домогтися небачених для себе висот, а переконуючи Чорний Грім зробив ще кілька кроків вперед.
Але на цьому все. Ходжу був з цим згоден, а Ян Іль Чон продовжував попереджати, що стати ще сильніше для Сун Міна буде складно. Щоб досягти неймовірних висот, потрібно бути геніальним і докласти чимало зусиль та здобути визнання долі.
Але хоч би якими геніальними ти був, одними лише зусиллями у тебе не вийде. Навіть маючи і те, й інше, але не мавши прихильності долі, теж нічого не вийде. Тому навіть геніальні люди не можуть досягти більшого, ніж межа вищості. Коли вони досягають цього рівня, то мусять робити низку виборів.
У Сан Міна є шанс отримати силу Ян Іль Чона, який досяг вершини. У нього не було вибору для розвитку, але ось параметр прийшла до нього в руки. Навіть якщо він не отримає всю силу миттєво, то просто шансу достатньо. Далі все буде залежати від самого Сун Міна.
Він глибоко зітхнув і притягнув до себе червону кулю. Процес майже не відрізнявся від того, коли він поглинає серце дракона. Він не відчував смаку, але всередині стався вибух. Тіло окутала сильний біль, наче внутрішні органи розривалися і він з тяжкою працею видохнув. Він чудово знав, що повинен робити.
Сон Мін сів і почав позу лотоса вивчати силу, яка виконується. Це була величезна тиранічна сила, яка руйнувала все, що їй потрапляло на шляху. Йому здавалося, що вени горять і розриваються зсередини.
У нього ніяк не вдавалося приборкати силу Ян Іль Чона. Сун Міну здавалося, що всередині нього зустрілися дві стіни, і це руйнувало один одного по черзі.
Потім він почув дзвін у вухах. Мерзенний скрип, ніби хтось провів нігті по металевій поверхні.
« Йде» — сказав Ходже.
Сила нелюдя почала рух. Вона піднімалася зсередини, змушуючи Сан Міна встати. Він піднявся з пози лотоса. Сила людей, яка в небі дала силу нелюдяну, зупинила захист Ослої, що оточувала ліс. Сила нелюдя розлетілася по сторонах і розійшлась, ставши темно-фіолетовим світлом.
— Боже!. — Побачивши Скарлет, що відбувається, вона відчула жахливу силу, від якої пробігли мурашки по тілу.
Осла нахмурилась. Вона піднялася вище, розправивши крила. Вона злегка розставила руки і, поквапивши ними, почала ще більше впливати на потоки сили.
Сун Мін також зосередився на силі. Зірвана енергія вийшла з-під контролю, і на підсвідомому рівні почала виявлятися нелюдськість.
Хоча метод був досить специфічним, за словами Сун Мін зараз почерпнув свого вчителя. Для нього ця дія багато чого означала. Сан Мін захопив чорним серцем, його тіло змінювалося в бік нелюдя, через вибух потоку сил він перебував у небезпеці і при цьому пожер багатовлашного вчителя. Це дало йому шанс на ще більшу близькість до монстра, але при цьому залишитися людиною.
Осла взяла під повітря силу нелюдя, а Сун Мін стиснув зуби і намагався приборкати монстра всередині себе. Видно гострі зуби, а за ними і обличчя монстра. Це був сам Сан Мін.
« Ти не можеш вийти! Я повинен зробити це сам!" - закричав він глибоко в душі.
"Ха-ха..."
Він знову почув сміх дитини у себе в голові.
« Хто це, чорт візьми? Ні, почекайте, я знаю... Голос інший, та й вік не той, але це мій власний сміх!"
Ослівна сила поступово увійшла в тіло Сун Міна. Сміх більше не звучав, а міць Ян Іль Чона не розривала його тіло зсередини. Прийшла біль. Свідомість повернулась, а всі знання про Чорний Гром осіли в його голові. Точніше, це були спогади Ян Іль Чона. Завдяки їм Сун Мін перейняв і його Ці. Знання вчителя намертво віддрукувалися в нього у свідомості.
Але це ще не кінець. Осла зібрала руки, а потім направила їх на Сан Міна. Прозора захисна оболонка окутала тіло хлопця. Як тільки це сталося, на його обличчі з’явився спокій.
Знання про Чорного Грому, верхівка, яку досяг Ян Іль Чон, будучи людиною. Суть Ци. Сан Мін перейняв усе, що замовляв і хотів передати йому в останньому листі.
Коли Сан Мін відкрив очі, настала ніч.
Він повільно піднявся. Завдяки Ослі та її блокуванню сила неохоплюючої людини не вийшла з-під контролю. Сан Мін оглянув своє тіло. Його внутрішня сила помітно зросла, але не було інших змін. Так само, як і коли він спалював серце дракона: зміни не відбулися миттєво, адже тіло просто не виходило з навантаженої на нього вантажем.
Сан Мін знав, що так буде, але цього достатньо. Він задовольнявся тим, що у нього з'явилась можливість до розвитку. Ян Іль Чон був готовий навіть в останні хвилини життя показати Санміну, куди він мусить рухатись.
- Куди пішов вчитель?.
- Цього я й сама не знаю. Місце, куди він попрямував, знаходиться не в цьому світі, я не маю доступу і не можу втручатися у події, що відбуваються там. Це трансцендентна область, шлях, по якому йдуть ті, хто піднялися вище всіх в цьому світі, але при цьому хочуть розвиватись.
Сун Міна тихенько слухав слова Осли. Трансцендентна область, шлях... Ходжу теж міг піти по ньому, але не зробив цього, тому що довелося б кинути Сан Міна. Він і сам розумів, що коли захоче, то в будь-який момент зможе стати на цю дорогу.
"Але поки що не можна"
Він не міг зараз залишити Сан Міна і піти.
- Що ви збираєтеся робити? — тихо запитала Ехва.
Почувши питання, Сан Мін опустив очі на тіло Ян Іль Чона і відповів:
- Вчитель хотів поховати його тут.
- А що буде... З Самарнем?
— Я не дотягую його до рівня, — похитав головою.
Як і написав у заповіті Ян Іль Чон, Сун Мін не може повести таку велику організацію, як Самарєн. Він і сам про це знав. Також він розумів, що для нього буде важко підтримувати фракцію в тому стані, де вона є зараз або використовувати її членів у своїх цілях.
- Спочатку розберемося з тілом, а потім подумаю.
Хоч би що ви робили, можуть з’явитися незадоволені.
- Я не буду змушувати нікого нічого робити. Не хочуть і не треба. Зі смертю Ян Іль Чона Самарян перестане бути щитом. Але для цього буде недостатньо сил.
Ніхто точно не знав, які зміни принесе смерть голови. Мусин, можливо, повернеться і спробує знищити Самарян. Ян Іль Чон, напевно, думав про це, але вибір довірив Сан Міну.
- Він сказав, що ми не повинні втручатися в справи Самарян.
— Но...
- За заповітом.
Ехва почервоніла і закрила очі, щоб не видати своє здивування. Вона опустила голову і проговорила:
- Ми можемо допомогти... — Вона продовжувала тремтячим голосом. - Відряд, включаючи мене, може допомогти... Ми всі пам'ятаємо про добрі стосунки Ян Іль Чона, і кожен з нас відіграє свою роль у керуванні Самаряном. Я знаю, що нам не вистачає сил і немає нікого, хто б зміг піднятися до межі вищості. Але у нас є інформація, і ми добре ...
— Ні, все гаразд. Сун Мін перебив її. - Вчитель турбувався нами, про що розповів через заповіт і через що поплатився життям. Ехва, Ваш загін... Ви віддані Ян Іль Чону. У такому разі, давайте зробимо як він того хотів. Я наполягаю.
Сон Мін говорив тихо, але в його голосі чулася залізна впевненість, що їй не можна було протистояти. Ехва більше нічого не говорила, і просто опустила голову. Сон Мін згадав про те, що́ він знав про Чорну Грому і на короткий час задумався.
« Я не могла повністю запечатати цю жінку, але вона ніколи мене не підштовхнула. В будь-який момент вона може вийти з-під контролю".
Якщо це станеться найближчим часом, то Сан Мін не впорається з нею.
"Приплив теж не відбувся".
Ян Іль Чон казав, що найбільша різниця у їх рівніх полягає саме в повторному припливі. Він сказав, що все тіло наповнює Нейгун і розвертає будь-яку Ци виходить в разі швидше. І він довів це під час битви з Мусином. Той теж був неймовірно сильним, але до рівня Ян Іль Чона все ж не торкався.
- Що думаєш робити?
— А ты, Скарлет? — відповів Сан Мін питанням на питання.
- Я піду з тобою.
Бути поруч зі мною набагато небезпечніше, ніж бути наодинці.
— Просто я думаю, що тобі буде самотньо, — пояснила Скарлет, розсміявшись.
— Тиждень... — Сан Мін підняв пустий погляд на небо. - Знадобиться приблизно тиждень. Цікаво, які чутки зрештою поповзуть світом? Думаю, нам варто поспостерігати, що відбуватиметься на півдні. Подивитися, що зробить Мусін... і дізнатися, про те що стало з Чорним Драконом та Королем Копій.
А головне...
— Розібратися з думками, — пробурмотів Сун Мін, наданувши на віскі. — Забагато сталося. Моя голова ось-ось вибухне.