Голова Сун Міна розкололася від сильного болю, і йому важко було стояти на ногах. Стоячи позаду Чорний Дракон і Скарлет здивовано дивилися на нього. В якийсь момент він просто почав задихатися. Сан Мін не знав, але аура була сильнішою за будь-коли.
Мігреня доповнила біль у грудях, через що серце забилося швидше. Здавалося, ніби воно кудись мчилося, готові пробити ребра і вистрибнути назовні. Він чув якісь звуки, чиїсь голоси, що змішалися один. І серед цих голосів один вибивався - це був сміх дитини.
« Що це?» — дивувався Сун Мін, схопившись за голову.
Десь далеко чувся і голос Ходже. Дитячий сміх ставав все голоснішим, а всі навколо затремтіло і почало падати. Сміх став чіткішим, і Сун Мін зрозумів, що порушується не сад з трояндами, він бачив зовсім інший пейзаж. Він побачив... вогні. Так, він вже бачив їх. Сан Мін присоромився і озирнувся. Це була вулиця Ормура.
— А-а!
У голові хлопця закривали блискавки. Він важко зітхнув. Вулиця Ормура зникла, і він знову опинився в рожевому саду.
Ян Іль Чон схопив хлопця за зап'ястя. Сон Мін відчув тепло, підняв голову і зустрівся з стурбованим поглядом Скарлет. Через зап'ястку вчитель отримував енергію. В голові почувся крик. Це був Ходже.
« Ти прийшов в себе? » — швидко запитав Ходже.
Сила нелюдя готова була вийти з-під контролю, пробиваючи тіло на тремтіння, але Іль Чон стримував її. Скарлет використовувала магію очищення, щоб тримати Сан Міна в свідомості.
- Що... Що це? — тремтячим голосом запитав Сун Мін.
Вона мало поодаль Дженіелла не дивилась на нього. Її погляд спрямувався на Айну. На відміну від Сун Міна, вона була стабільною. Навпаки, незважаючи на біль, вона дивилася на хлопця туманним поглядом.
Різниця. Дженіелли привернула особливу увагу. Від Кім Джон Хёна вона чула про те, що сталося в Ормурі. Вона також знала, що Айне, як і Сан Мін, має чорне серце, а це величезна сила Ормура перейшла їм двом.
Якщо дивитися на ситуацію, знаючи все це, то Пожирач більше нагадує Айну, а Сун Мін. Він володіє силою Дракона, в ньому знаходиться міць Ходже, а його тіло змінюється і стає все більше схожим на нелюдя. Його Ци виняткова, і він піднявся до рівня вищості. У магії він не сильний, але оскільки володіє чорним серцем, то легко може опанувати і заклинання.
Усі ці точки були ідеальними під критерією. Але Дженіелла знала характер Сун Міна. Він має всі ці риси і хоче залишитися людиною. Хоча вона не хотіла цього визнати, але Житель міг опинитися хто завгодно. Насправді, той факт, що Сун Мін був чорним серцем, не робив його автоматично кандидатом на роль Пожирача.
Він виглядав як повна протилежність голодній Айні, яка чинила жорстокі вбивства. Була ще одна причина, чому вона вважала це не Сан Мін: він ніколи не з’являвся у майбутньому. Через це, хоча Сун Мін і нагадував Пожирателька, вона його так не вважала.
"Але..."
Вона дізналася, що в майбутньому, яке вона бачить, можуть бути погрішності.
Дженіелла бачила, що сюди йде Ян Іль Чон разом з Чорним Драконом і Скарлет, але ось Сан Міна не бачила. А в підсумку він тут. Вона бачила лише уривки з майбутнього, але тепер зрозуміла, що вони не завжди точні.
Раніше вона вірила в майбутнє, яке бачила, і діяла згідно зі своїми задумами. Але тепер ця впевненість зникла і, зустрівши Сан Міна там, де його не повинно було бути, її думка про майбутнє дещо змінилося.
Ні, це не змінилося майбутнє. Вона подивилася на Сан Міна. Тепер вона не могла прочитати його своїм поглядом, а тепер не була впевнена в тому, хто він насправді такий.
У цей момент вона почала сумніватися в усьому, що бачила до цього. А що як майбутнє знову виявиться не таким, як вона його бачила? Якщо це повториться ще раз, Дженіелла почуватиметься обманною.
Але хто її обманув?
— Ох, вибух сили нелюдя... — Сказав Ян Іль Чон, відпустивши руку Сан Міна. — Як же це стомлює. Чому це сталося?
— Не... Не знаю...
« З-за резонансу, — вставив Годжу. - Твоя сила нелюдя увійшла в резонанс з силами цієї дівчини."
« Що це означає?»
« Я про те, що сталося в Ормурі. На вас двоє вилилося величезна кількість сили і, мабуть, на неї вона мала зовсім інший вплив. Вона з самого початку відрізнялась від тебе, через що вона не змогла вгамувати силу, та їй це і не потрібно".
Сун Мін подивився на Айну, але цього разу ніяка реакція не відбувалася. Серце все ще швидко билося, але болю не було.
« Ти... Ти це не чув?»
« Про що ти? »
"Я про дитячий сміх".
Сун Мін перевів дихання. Він бачив перед собою пейзажі Ормуру і чув сміх дитини, який, здавалося, чомусь радіє.
« Що це було? Що це був за сміх? "
І чому Ходже нічого не чув?
Сон Мін розповів про те, що сталося з Ян Іл Чону. Той, хто вислухував свого учня, нагмурився.
"Ти справді як цибуля".
« Що?»
"Скільки в тобі шарів?"
- Ви не йдете?
Вони якийсь час простояли на вулиці, але Джініелле набридло чекати їх і їй довелося нагадати про своє існування. Ян Іль Чон потиснув плечима і розвернувся.
Сун Мін в останній раз подивився на Айну і замислився над тим, чому вона знаходиться тут і у такому жалюгідному стані.
— У тебе незвичайний улюбленець.
— Милий, правда?
- Так, але чи не забагато ти її караєш?
— Вона сильна, так що все гаразд, — відповіла Дженіелла, не озираючись назад.
Вона вела своїх гостей у величезній кількості зал, де за обіднім столом могли сісти десятки людей. На великому столі вже розмістили десятки страв.
Але навіть коли люди бачили все це, їхній апетит не пробудився. Все тому що це був будинок королеви вампірів. Червоне вино могло виявитися кров’ю, а рагу зробленого з людяності. Але як це перевірити, не випробувавши?
— Присаживайтесь.
— Ми прийшли не для того, щоб поїсти, — сказав Ян Іл Чон.
Сан Мін, Скарлет і Чорний Дракон не перечили Дженіелле, але з головою Самарянин все було по-іншому. Він мав достатньої сили, яка допоможе йому в випадку чого не померти від рук королеви вампірів.
Дженіелла розсміялася і плескала в долоні.
— Не треба бути таким грубим.
Блощиця стала сигналом, і двері відчинилися. Скарлет здригнулася і оглянулася навколо, а Чорний Дракон та Сун Мін продовжували стояти на місці і дивитися на Дженіеллу. Через відчинені двері в зал почали заходити хлопці і дівчата з абсолютно білою шкірою.
- Це теж твої улюбленці?
— У мене великий дім, тому рук немає.
- Це люди... - Пробурмотів Сан Мін.
Від людей, одягнених у зшитих вручну костюми, не виходила аура вампірів. На чолі столу Дженіелла підняла склянку, наповнену червоною рідиною.
- Я не роблю вампірами кого потрапило. Це неефективно, і їм також потрібно буде щось їсти. І ця відповідальність стане мені на заваді - Дженіелла розсміялася. — Присаживайтесь.
Прислуга точно знала, що повинна робити. Вони розклали столові прилади і акуратно нарізали м’ясо, а потім залишалися позаду гостей та підлили напій Дженіелле, коли вона допіла.
— Це не людяність, не бійтеся. Крові теж немає.
— Я ж сказав, що ми прийшли не для того, щоб поїсти, — повторив Ян Іль Чон.
За його спиною виблискували блискавки і навколо нього була сильна енергія. Вона швидко поширилась по всьому залу, почав тиснути на присутніх. Люстри потріскалися, а пів затрясся. Слуги сіли на тому ж місці, де й стояли.
Тремтячий простір не налякав Дженіеллу. Вона покрутила келих вина і запитала:
- Ви знаєте, що означає відмова від моєї доброти?
- Ти ж не бачила цього в майбутньому, так?
— Я бачила лише кілька фрагментів, щоб зустрітися з тобою... те, як ти перерізав мені горло і те як ми прийшли сюди.
- Так значить ти не знаєш, що станеться далі.
- Думаєш, мене це сильно турбує? Думаєш, ти зможеш сильно змінити майбутнє? Порушиш мій шлях, по якому мені доведеться пройти? - З кожним новим виразом її голосу підвищився. - Ви нічого не зміните. Все те, що ви зараз робите настільки незначне, щоб не міг щось змінити. Ви просто мене розважаєте, - Дженіелла перемістила погляд на Сан Міна. — Зупиніться. Я люблю свій будинок і ціную рожевий сад. Не порушуйте тут марно те, що будувалось століттями.
— Якщо я зруйную твій дім, то ти розізлишся.
- Дженіелла посміхнулася, обнаживши ікла. — Давайте перестанемо шкодити один одному. Я чудово знаю, чому ви прийшли сюди. А ще я знаю, що повинна зробити. Звичайно, вірити мені чи ні - справа ваша.
— Ти просто розповіси про все?
— Думаю да. Я буду говорити правду, але клястися не стану. У мене немає для цього причини.
Дженіелла опустила склянку з вином на стіл.
- По-перше, Чорний Дракон, на Півдні ти помилився. Ні, у тебе просто не було іншого вибору. Жалюгідний напівкровка, ти став маріонеткою Мусіна і Чон Ве Чон.
Дженіелла продовжувала сміятися. Чорний Дракон замовк, а потім перепитав:
— Я помилився?.
— Ти повинен був не зупинити Кім Джон Хьона, а вбити його, - Дженіелла піднесла до губів келих вина, відпила половину і самодовольно продовжувала: — через твою помилку на Півдні з'явився перший знак. Кім Джон Хён став початком кінця.
— Це він несе кінець?. — запитав Сан Мін, і Дженіелла голосно розсміялася.
— Ким Джон Хён-то? — Вона зітхнула і продовжила: « Він лише початок.
Від усмішки на обличчі Дженіелли не залишилось і сліду.