— Вот же!.
Голова Дженіелла доторкнулася білого снігу, а кров огортала білий покрив у червоний колір. Сан Мін не бачив сам момент, коли Ян Іль Чон відсёк її голову, але факт залишався фактом - вона впала з плечей Дженіелли. Хлопець злякався і закричав:
- Що ви робите?
Можна було обійтися і без цього. Досить було дотримуватися плану, в якому вони просто збиралися зустрітися з нею. Залишалося тільки поговорити з нею, і все було б вирішено.
Ян Іль Чон не розумів, чому Сан Мін піднімає шуміху.
- Я б теж хотів спитати.
- Але чому...
- Ти довіряєш їй?
Почувши запитання вчителя Сун Мін відразу замовк.
— У ній нічого немає, крім жорстокості. Вона п'є людську кров вже сотні леї, і ти можеш довіряти їй?
Сон Мін згадав усі моменти, пов'язані з Дженіеллою. Тепер він добре знав, що нічого не відбувається випадково. Хоч би як там було, під час їхніх зібрань Дженіелла ніколи не погрожувала Сан - Міну. Мабуть, це було не її рішення, а велінням долі, але і сама Дженіелла, спираючись на її інтереси та смаки, була зацікавлена у парі.
Він був знайомий зі страшним монстром, але ніколи не думав, що може померти від її рук.
— Я не вірю їй, — продовжив Іль Чон.
Вчитель поводився як завжди, але Сун Мін добре знав, що він перерізав їй горло не тільки тому що не може їй довіряти.
— Ха... — Несподівано пролунав сміх. — Ха-ха-хо! Ха-ха-хо!
Хоча голова Дженіелли була відрізана, вона не померла. А кров, між тим, все стікала по одязі вниз. Колишня одинока голова на землі продовжувала хохотіти.
- Бачив?
Сміх зупинився. Голова стала пилюкою і зникла. Кров зі снігу піднялася в повітря, створюючи легкий вихор. Червоний дим сформував голову, і вона повернулася на плечі Дженіелли. Вона тремтила горло, звідки тільки що вниз впала голова.
— Здається, не бачив.
— Бачив, — байдуже відповів Іль Чон, дивлячись на голову королеви вампірів.
Дженіелла, не стримуючи сміх, сказала:
- Майбутнє, яке я бачила не точно і в ньому багато змінних. Якщо щось змінити, то зміниться і майбутнє. Я бачу тільки те, що заплановано.
- Ти знала, що я нападу. Так чому не увернулась?
— А навіщо? - Вона дуже посміхнулась. - Ти володієш надзвичайною силою, але навіть ти не здатний вбити мене.
- Хочеш посперечатися?
— Нет. Я не хочу битися з тобою. Не знаю, як би все склалося, зустрітися ми кілька сотень років тому, але зараз хтось з нас напевно помре під час бою. А я не хочу вбивати тебе, але ще більше не хотіла померти сама.
Ця відповідь розсмішив Іль Чона. Він забрав руки за спину і продовжив:
- Я не буду битися з тобою. Але як я й сказав, я не вірю тобі.
— Можеш не боятися.
— Мені все одно. Але зроби одне - поклянися, що не чіпеш тих, з ким я прийшов.
— Легко. Я ні за що не налагоджу людей, які прийшли з тобою. Вона поклялася.
« Але чи є сенс для таких монстрів присяга на мані? » — запитав Сун Мін, але навіть не міг відповісти йому.
Почувши обіцянку Дженіелли, Ян Іль Чон кивнув. Але через те, що тягли воза коні загинули, вони не могли їхати далі.
- Вибачте за це.
Дженіелла підняла руки, направила їх вперед і з них поливалися криваві краплі. Вони повільно перетікали в роти мертвих коней і їхні тіла задрижали. Через деякий час вони стали на ноги, але не повернулися до життя. Вони стали зомбі за допомогою крові королеви вампірів.
- Тепер ніяких проблем немає, так що можете відправлятися. Хоча Джу Вон знає, що ви тут, але краще не затримайтеся. Ви ж не хочете зіпсувати йому настрій?
Коли Сан Мін збирався сісти в візку, у його голові пролунав голос Дженіелли:
« Що ти таке?»
Він здивувався і обернувся на неї.
« Коли ти збирався приєднатися до загони Кім Джон Хьона, я оглянула тебе, але... Чому я не можу зробити це зараз? "
« Я не зовсім розумію, про що ви говорите?»
« Странно... дуже дивно. Я прожила сотні років, але з таким як ти вперше стикаюся. До цього я могла тебе оглянути, а тепер ні. І раніше тебе не було в моїх видіннях... Так і ти не повинен бути тут. Чому ти тут?"
Майбутнє непевне і залежить від багатьох факторів. Вона бачила те, що було визначено долею. Дженіелла і сама це добре усвідомлювали, але вона все - таки знеохотилась.
« Що ж ти?.»
Це тимчасово. Особливий пункт. Спостерігач. Кінець.
Сун Мін чув про кінець від Авеля, але й досі не знав хто він такий. « Ти це ти», сказав одного разу Ходже, і Сан Мін вирішив з ним погодитися, але питання все ще було занадто багато.
Його роль як спостерігача підійшла до кінця. То ким він стане тепер? Чому Дженіелла не бачить його? Чому його не було в майбутньому, яке вона бачила? Він задумався про все це, як тільки сів у візку.
Коли він тільки дізнався про те, що Дженіелла бачить людей не так як інші, він прибув у Траву на магічному коні, щоб приєднатися до загону нападу на Кім Джон Хёна. Тоді він залишив Ві Джі Хюн і пішов до Харас...
« А... А що якщо ..." - Сан Мін підняв погляд на Чорного Дракона.
- Я хочу дещо запитати.
— Як раптово, — з’явилося питання на обличчі чоловіка.
Він не міг зрозуміти, що відбувається в голові у Сан Міна. Тому він спочатку попросив мене поставити запитання.
— Ти пам'ятаєш, коли Мусин вирушив на гору Хюджель?
- Точну дату не скажу... але це було коли ми йшли з загін на пошуки Кім Джон Хёна. Тому що тоді Джу Вон постраждав, а після повернення до Мураму я почув про все від медіума.
"Точно".
Сан Мін прикусив нижню губу. Все було пов'язано. У нього з'явилось припущення щодо того, чому Дженіелла спочатку не бачила його у своєму майбутньому.
Тоді він отримував охорону від самої долі. Мабуть, вона захистила Сун Міна і від проникливого погляду королеви вампірів.
Після цього він прийшов у Травіа, щоб приєднатися до групи Кім Джон Хьона, і на цьому закінчилася його роль спостерігача. В минулому житті він помер саме в цей час, і з того моменту було покладено початок кінця. Як тільки це сталося, Сун Мін втратив підтримку долі.
Потім Мусин зустрівся з маленьким Дияволом на горі Хюджель. Він не знав напевно, але мабуть Ві Джі Хюн попрямувала туди, щоб зустрітися з Ма Рьонн.
« Іх зустріч...»
Через це він знову отримав благословення долі? Вона знову почала захищати Сан Міна? Він не знав. Не міг знати, бо Авель не говорив про те, що доля знову покровила Сун Міну. Але хоч би скільки він думав, у нього не виникло інших ідей, тому він вважав, що Дженіелла не бачить його через те, як Ви Джи Хюн зустрілася з Ма Рьонн. Він просто відчував, що правий.
« Я... Ні, ти... Хто ти такий?»
Він згадав Ві Джі Хюн. Вона сказала, що вони ще зустрінуться. Коли вона говорила це, то напевно не думала, що все обернеться таким чином, а Сун Мін думав, ніби вони зустрінуться через кілька місяців до Самарієн. Він не почав зупиняти її, бо кожен з них мав свої справи. А може варто було зупинити?
Але шкодувати вже пізно. Сон Мін зітхнув і підняв голову, зустрівшись поглядом з Ян Іль Чоном. Він, сидячи навпроти, скинув хлопця поглядом з-під маски.
« Ти закінчив? » — запитав вчитель.
Оскільки Сун Мін не думав ні про що секретним, то просто розповів про своє припущення чоловікові, але той розсміявся у відповідь.
"Як для того, хто туго співпереживає, зовсім непогано!"
« Вам не здається, що це вже занадто?»
« Я ж кохана!»
« Так, звичайно.
« Я думаю, ти правий. Зустріч маленького Диявола з Ма Рьонн... вона поклала чомусь початок і вплинула на тебе. Глава гільдії магів сказав, що ти нічого не означаєш, але навіть тоді я думав, він помиляється. В тобі щось є, а Меленький диявол якось пов'язаний з тобою.
Їх перша зустріч з Ві Джи Хюн не була випадковою. До певної міри Сан Мін сам вплинув на неї. Раніше він не зважав на це, але тепер зрозумів, що все не так просто, як здавалося раніше.
« Ми не можемо бути впевнені, що це милість долі."
« Але спосіб перевірити це є»
Хоча недовго, але Сун Мін провів якийсь час у Шаоліні. Саме там він вперше дізнався, що доля взяла його під своє крило і там же вирішив, щоб йому треба було йти на Північ.
"Ти про те, що можна відправитися в Шаолінь?"
"Думаю, варто спробувати."
Почувши це, Ян Іль Чон розсміявся.
« І випробувати на Хан Джин після Та Гу Бон Джін?»
Поки вони вели діалог, возка зупинилася. Перед травою було далеко, але коні, які випивали кров королеви вампірів, перетворилися в нечистоту, і змогли дістатися до будинку Дженіелли швидко й без зстановок. Їм навіть не потрібен був візник, через що весь цей час Ехва сиділа всередині і тремтіла.
— Не турбуйся, — промовив Ян Іль Чон.
Він подивився на схвильовану дівчину і посміхнувся.
- Навіть якщо щось піде не так, то ми не помремо.
Двері вагону відчинилися.
Сан Мін вже вдруге відвідав дім Дженіелли. Великі ворота були наперед відчинені, а за ними був розкішний будинок з рожевим садом.
Першим з воза вийшов Ян Іль Чон і відразу ж зустрівся поглядом зі будинком королеви вампірів. Вона посміхнулася, обнаживши ікла.
— Проходите.
Сон Мін послухався і зайшов у сад, повний рожевих кущів. Раптом він зупинився, а його очі широко відчинилися. Він побачив підвісну в повітрі Анйне, проколоту колючками. Скарлет також її впізнала. Вона ахнула і схопилася за руку Сан Міна.
— Це... це ж та дівчина, так?
— Да...
Коли Айне вперше напала, вона була сильною і йому вдалося врятуватися лише завдяки Скарлет. Тому дівчина, побачивши Айну в такому жалюгідному стані, затремтіла.
- Що вона тут робить?
Очевидно, Ейне почула голос Скарлет і підняла вгору опущену голову. Її жовті очі вчепилися до Сун Міна, а з тіла складалась сильна енергія нелюдя.