— Я ж сказав тобі піти, — вигукнув Пек Му Сон, важко видихнувши.
На його слова королева вампірів Дженіелла лише посміхнулася своєю шикарною усмішкою і, не слухаючись бажання чоловіка, нікуди не пішла.
Навпаки, вона підійшла до Пек Му Сону, покаяючи підолами кімоно.
« Милий », — проморозила жінка, подивившись на Пек Му Сона, в очах якого читалися бажання вбивати.
Навіть зі рукою Пек Му Сон перевершив багатьох майстрів, які подолали трансцендентність.
Якби на місці Ві Джі Хюн був будь-який інший майстер трансцендентності, то Пек Му Сон з легкістю зміг би здолати його.
Але зараз перед Пек Му Соном був ще один монстр, нечистий, що проживав у цьому божевільному світі сотні років.
Серед нечистості виділяються вампіри, а серед васпирів їх королева Дженіелла.
— Життя в страшних стражданнях від болю у неіснуючій руці і нищівної поразки. Чи це взагалі означає життя? Ви мешкаєте на землі, яка колись була об’єднана легіоном крові, від якого зараз не залишилось жодного сліду. А віддані підлеглі просто зникли, почавши соромитися свого зламаного стану.
Пек Му Сон не відповідав, і Дженіелла підійшла ще ближче до мовчкиго Пек Мові.
- Мені ж ти більше подобаєшся зараз, ніж за правління.
Ха-ха!
Пек Му Сон розсміявся, почувши шепіт Дженіелли. Він доторкнувся до порожнього лівого рукаву правою рукою.
- Легіон крові? Диявол Крові? У результаті я опинився не більше, ніж маріонеткою. Хоча я пам'ятаю все, що було в той час, але пишатися тут точно нічим.
— Марионеткою, говориш?
— Я помиляюсь? Ти дійсно монстр.
У голосі чулися каяття і затаяна злоба. Пек Му Сон опустив руку і підняв пляшку з алкоголем.
Виривши з рота пробку, він вистелив гіркий напій, наче вип’яв воду.
— Коли легіон був сильний, а я ще був дияволом Крові... Я навіть не чув про існування такого монстра як ти.
- Це тому що я не люблю показуватися.
- Ти залишила мене в спокої. Але варто було б тобі тільки захотіти, як я відразу ж став би твоїм підлеглим. Саме тому я і назвав себе маріонеткою. Хтось зверху смикався за нитки, а я, не знаючи цього, думав, що сам зі всім відмінно справляється.
Пек Му Сон зробив ще один ковток.
Дженіелла посміхнулася, спостерігаючи за Пек Му Соном.
Всі безбожні колись були людьми, але проживши якийсь час у якості монстрів вони обов'язково стають божевільними.
Королева вампірів Дженіелла не виняток. Вона відчувала любов по відношенню до зломленого образу Пек Му Сона.
- Краще тобі подумати про своє здоров'я.
Дженіелла впритул підійшла до Пек Му Сону і підняла руку.
Вона схопилася за пляшку, і Пек Му Сон, часто кліпаючи, відпустив її.
Через секунду його рука проколола груди Дженіелли.
Жінка не чинила опору. Опустивши погляд на руку чоловіка, вона мила посміхалася.
- Ти задоволений?
— Монстр...
Його блискавична атака без сумніву була смертельною.
Пек Му Сон вклав ще силу в руку, що виходить з спини Дженіелли. Схопивши рукою серце жінки, він здав його настільки, що воно підірвалося.
- Досить постійно пити. Ти навіть не їси як слід. Наскільки б ви не мали сили голодувати, то зовсім загубить ваше здоров’я.
Вона схопилася за руку Пек Му Сона і повільно витягла її.
Дихання в її грудях відразу затягнулося. Усміхаючись, Дженіелла поклала руки Пек Му Сону на плечі.
- Хочеш помститися? — Прошепотіла вона як сам Диявол на вухо чоловікові.
Плечі Pack Му Сона затремтіли. Він вже не вперше чув таку спокусливу пропозицію.
Дженіелла щодня приходить до нього, вимовляє ту саму спокусливу фразу.
- Ти стаєш слабшим тільки тому що ти сам цього захотів. Ти ж сам про це знаєш, чи не так? Ти не зможеш здолати Малого Диявола тільки власними силами.
Пек Му Сон не відповів. Він знав про це краще, ніж будь-хто інший.
Монстр, з яким він зустрівся два роки тому, знаходився за межею розумного.
До зустрічі з нею Пек Му Сон не почувався жалюгідно, адже він ще змалку чув слова про свою геніальність.
Але маленький Диявол відрізнявся від інших. Два роки тому Пек Му Сон відчув це під час їхньої першої битви.
Вони були на різних рівнях. Вона справжній геній.
Геній зі здібностями, що знаходяться на межі абсурдності, якими вона просто зустрінеться з іншим чином, могла опустити його на дно.
Саме на цьому "дні" і застряг Пек Му Сон.
Помста... Він думав про це постійно. Навіть зараз.
Як би він не напивався, щоденні кошмари не змінювалися.
Як би він не злився, він розумів, що не зможе протистояти такому монстру. Навіть уві сні все закінчувалося програшом Пек Му Сона.
Тому що на підсвідомому рівні він вже здався.
- Твоя відрізана рука знову відросте, якщо ти станеш вампіром.
Руки Дженіелли зі ковзали по спині чоловіка. Її пальці піднялися по спині і зупинилися на плечах.
— Твоя слабкість - це людська слабість. Якщо ти станеш вампіром... Обмеження зникнуть. Пек Му Сон, ти мені подобаєшся. Якщо ти станеш вампіром, обіцяю, я зроблю тебе сильнішим, ніж маленький диявол.
— Не хочу, — відповів Пек Му Сон.
Дженіелла знову розсміялася.
Вона щодня говорила Пек Му Сону стати вампіром.
І кожного разу він відмовляв, але вона знала різницю між тим, як він відмовився в перший раз і зараз.
Коли він побачить « день », то відразу відмовиться від усього, що має.
« Мені це подобається".
Дженіелла відчула вогонь всередині і посміхнулася.
Їй подобалося дивитися на те, як люди відмовляються стати вампірами. Їй подобалося спостерігати за їхньою внутрішньою боротьбою, яка веде до краху. Але в результаті вони відразу кидають все і відмовляються від людяності. Весь цей процес розважав жінку.
Їй подобалося це відчуття, коли зрештою вони прийняли остаточне рішення.
« І не більше» — подумала Дженіелла і клинула мовою у вуха Пек Му Сона. — Дальше не интересно.
Кілька років тому був у неї один старий.
Начебто його звали Примарним мечем. Вона доклала багато зусиль, щоб перетворити його в вампіра... Але як тільки це сталося, вона втратила інтерес до нього.
Тому вона залишила його.
Це було в її стилі. Вона любила свої « іграшки», поки вони були в її руках.
Але як тільки вони перестають розважати її, жінка втрачає інтерес і відпускає їх.
« Але тоді настрій погіршився».
Очі Дженіелли звузилися.
Хоч жінка і говорить, що « іграшки» набридають їй, вона не дуже задоволена тим, як з рук « грудки » поламали. А винуватець, кажуть, йде в Травіа.
« Погляньмо, що він собою представляє»
Її зачепив ще й той факт, що це турбувало Джу Вона.
***"Ха про Мун".
Возка досягла мети. Сон Мін, який сидів всередині неї, шукав інформацію про цю фракції.
Ха Мун — одна з найвідоміших фракцій світу, що дорівнює відкритих Землям.
Якщо відкриті Землі використовують жебраків як око та вух, то Ха Про Мун використовує працівників.
Візники, кісен*, кишеньковики. Вони широко використовували професії, які зневажали інші.
(Сміх)П.п: Кісен — це дівчина, робота якої полягає в прислуговуванні і розвагах гостей танцями, співі на святах та інших оказіях).
Відкриті Землі входили до складу 9 фракцій, але не Ха О Мун. Вона швидше належала до приватних фракцій.
Невідомо, чи цей візник ставився до Ха О Мун. Це було лише здогадкою.
Візник використовував Ці і приховував свої вміння, що підозріло.
Тому Сун Мін не прийняв його пропозицію сісти в візку звичайним жестом доброї волі.
Тут, у траві, де змішана всяка нечистота, неможливо дізнатися справжніх спонук людей.
- Ми на місці.
Повозка зупинилася. Центр оточувала досить висока стіна, не така як зовнішня, але все ж.
Спочатку в центрі Травіа жила знати і вищий клас, ну або ті, хто принаймні мав добробут вище середнього.
На цій північній землі різниця між бідними і багатими, тими, хто мав все й нічого, була величезною.
Бідні люди жили в небезпеці поза центральними стінами, багаті всередині.
Але це теж у минулому.
Два роки тому все змінилося: багатство вимірялося не грошима, а силою.
Раніше навіть насилля можна було зупинити грошима, але не тепер.
Звичайно, сила не вирішує всього, але самих грошей вже недостатньо.
Тепер центр став заселений тими, хто мав силу: нечистеь, монстри, чорні магі, вбивці.
- Мій будинок безпечніший за готель.
— Не турбуйтеся, все в порядке.
Сун Мін сльозы з возки. Центральні ворота були відкриті.
Охоронця не було і тут. Але на відміну від зовнішніх воріт, ці не були зруйновані.
— Що ж... як хочете. Дивіться, не помріть, — сказав він.
Він на возі заїхав всередину. Сон Мін подивився, як він зник з поля зору, і попрямував до воріт.
Коли він зібрався перетнути ворота, пролунав голос:
— Зачем жаль?
Сан Мін не здивувався і оглянувся по сторонах. На стелі виднілася чиясь тінь.
Це була глибока Техніка Укриття, яку не вловило навіть шосте відчуття Сун Міна.
— Хто ти?
— Хм...
Не його питання захований чоловік задрижав. Він зняв покриття і з'явився перед Сон Міном.
"Вампір" — пробурмотів Ходжу.
На Сон Міна дивилися два криваві очі, а шкіра чоловіка була біла, наче сніг.
Сан Мін кинув на нього погляд і перепитав:
— Хто ти?
— А ты догады...
- Ти не збираєшся відповідати?
- Ти теж мені не відповів. Не переходь межі. Я просто запитав, тому що бачу тебе вперше, - сказав вампір і зробив крок назад.
Сан Мін не думав про його слова.
У траві живе королева вампірів Дженіелла.
Не можна дізнатися, чи цей чоловік слухався її, але й питати про це не варто було.
— Тоді можна просто увійти?
— Звичайно, — відповів вампір і потиснув плечима.
Сказавши це, він дивно подивився на чоловіка.
- Ти ж не вампир?
— Нет.
— Тоді перевертень? Але ти не пахнеш псиною.
— Просто людина.
— Ха-ха-хо! - Сун Міна вампір сказав сміх. - Ти мабуть не знаєш. Ти почуваєшся якось дивно: незрозуміла людина ти або брудна.
- Не розумію, про що ти.
Вампір ще раз розсміявся і зник у тіні.
Сан Мін подивився на місце, де стояв вампір, і, знову продовжив шлях, увійшов в центр.
« Примарний меч не говорив мені нічого про дивну ауру. Тоді це..."
Сан Мін зітхнув. Що Джу Вон, що цей вампір - всі вони говорили про нелюдської аурі, але чорне серце тут ні до чого.
- Це через тебе?
"Може це через силу, яку ти позичив у підземелля. Адже коли людина бере на себе таку силу, аура повинна змінитися. Необізнана людина може прийняти тебе за нечистоту".
« Це мене дратує, — каже Сун Мін.
Ходжу захихикав.
« Було дуже легко думати. Не варто було брати на себе таку силу. Вважай це платою за використання непідходящої тобі сили."
— Чорт, — відповів Сун Мін.
Він до цих пір не повністю довіряв Ходже. Незважаючи на те, що він вижив завдяки йому, його ставлення і брак любові лише заплутували Сун Міна.
« Гаразд, пішли вперед», — як ні в чому не було командував йому Ходжу.
Сан Мін все ще злився.
— Вперед.
Він ненавидів сміх Ходже.