Коли Джу Вон повернувся до Кві Ран Мун, він відразу попрямував у кімнату.
Він стояв у цілковитій темряві і приклав до себе руку.
Від перетікаючої в нього сили шар завибрував, але через мить вібрація зупинилася.
- Я зустрів Ходже.
Як тільки Джу Вон сказав це, кімната наповнилась вогнем.
Після недовгого мовчання хтось сказав:
— Ходжу? Хіба він не помер 400 років тому?
— Він сказав, що втратив тіло.
Ха-ха! Тіло ...ну звичайно. 400 років тому його звали "Комара Юга". Після поразки йому, мабуть, довелося не солодко. Дивовижно, що він вижив.
— Це й справді шокує, але чому він з'явився тільки зараз, вперше за 400 років?
— До цього часу він не мав фізичної оболонки, — відповів Джу Вон.
Мабуть, ніхто не міг передбачити такої відповіді, чому в кімнаті зависла тиша.
Оскільки пояснювати все з самого початку було б нудно, хлопець підніс руку до своєї голови. Через мить він вийняв спогади з голови і показав їх усім присутнім у кімнаті.
— Ох...
Хтось з подивом видихнув. Джу Вона в кімнаті з’їхалися монстри, які мали відношення до хижаків.
Кожен з них існував так довго, що пам’ятав Кошмар Юґа.
— Він втратив тіло, але зберіг душу. Та і його сила до цих пір при ньому ... Дивовижно. Попри це він не в людях, а у озброєнні.
- Я чув про списносця. Кілька років тому він убив « грузинів» Дженіелли, яку вона навернула.
— Точно, — відповів жіночий голос. « Вона не була для мене дорогою, але те, що він зламав її, розлютило мене.
— Хоч я і не міг припустити, що Ходжу ще живий, але цей списносець... У мене завжди було дивне передчуття. Він точно людина, але щось говорить мені про зворотній.
Джу Вон теж це помітив. Він точно людина, але щось, нехай і їсте відчуває, відрізняло його від звичайних людей.
« Спочатку ми поспостерігаємо, — сказав Джу Вон, відпускаючи Сан Міна.
Він міг вбити Сина Міна на місці, але чи то через темну аури, якою мав хлопець, те чи через раптового появи Ходже, він вирішив, що необхідно пригальмувати.
Джу Вон зібрав монстрів для того, щоб розповісти їм про Ходжу. Але він не збирався відразу ж робити будь-які дії щодо його або списносця.
— Здається, вони йдуть у Травіа.
— Травиа? Що він тут забув? - Я зреагувала жінка на ім'я Дженіеллой.
Навіть серед вампірів вона мала силу, і це була людина, яка навернула Примарного мечника.
— Не намагайся знайти його. Хоча Ходжу немає тіла, він все ще сильний, — застеріг Джу Вон.
На його слова Дженіелла лише розсміялася.
Збір наближався до кінця. Прескан сидів на стільці і глибоко задумався. Той списносець, якого він побачив крізь спогади Джу Вона... Десь він вже бачив це обличчя. Спогади — це лише спогади, і не всі відчули дивну енергію.
Тому він не зрозумів, про які почуття говорив Джу Вон.
— Так. Пам'ятав! — Как встал Прескан.
Він був сповнений гніву і радості одночасно.
— Вор серця!
Здається, це було кілька років тому. На нього напали найманці.
Так, тоді це було не дивно.
Найменники значно вищі за кількість, але не є видатними майстрами.
Звичайно, не всі, але деякі найманці можуть перетворитися на справжніх монстрів.
Однак ті, хто прийшов у підземний підземелля найманці вважали їх мало чим кращими від тарганів.
Тоді все йшло гладко. Йому зустрілася душа з викривленим слідчим-причинним зв'язком, а оскільки господаря підземелля на місці не було, Прескан не відчуваючи якоїсь небезпеки просто досліджував підземні.
"Говорите, він прямує сюди?"
Два серця, що зробив Прескан. Одне в Айне, а друге пропало.
Спочатку він думав, що це розбилося, тому не шукав його.
Дізнавшись про це, він розлютився.
Адже серце, яке він зробив у надії стати чичим, було в грудях у якогось проходця.
Але тепер-то він знав, що серце вкрав найманець з порушеною причинно-спеціалізованим зв'язком.
- Треба його вбити.
Прескан задрожав. Йому було плювати на існування Ходже. Він був сильний 400 років тому, але Прескан тоді ще не народився.
Від тих, що належали до хищників монстрів попереджали його про Блуджу.
- І що з того?
Спочатку Прескан не хотів приєднатися до них, але з’явилися обставини, які змусили його зробити це.
Північ, куди він втік від Ллойда. Травіа, яка кишить монстрами і нечистотою.
Він і уявити не міг, що існує королева вампірів.
Прескан кинувся королеві і насильно став на бік хижаків, але він був готовий вийти при кожній нагоді.
— Тільки спробуй прийти, — проговорив Прескан, стискуючи зуби, яких у нього не було. - Я вирву твоє серце.
***Через місяць після зустрічі з Джу Воном, Сан Мін досяг мети — Травіа.
Його брами та стіни були настільки впізнані і високі, що він помітив їх ще з далекої відстані. Але ближче підійшовши до Сун Мін зрозумів, наскільки помилявся.
Величезні ворота були зруйновані, а поруч з ними розкинулися мертві тіла зі застиглою кров’ю.
— А-а! — Видала звук Рубі, яка сиділа за пазухою у Сун Міна.
Проігнорувавши її, Сун Мін пройшов через браму.
Місто було схоже на руїни. Неявно які функції він виконував, але він точно не був "нормальним".
Брудні волоцюги і розбійники. Вони мигцем дивилися на Сан Міна, але не робили жодних дій.
— Травіа – найкраще місто на півночі.
— Был.
Минуло два роки відтоді, як Ві Джі Хюн відрізала руку Дияволу Крові. За якихось два роки величезне місто Травіа стало притулком для кожної нечистої людини.
По дорозі сюди Сан Мін дізнався багато про це місце.
Він зустрівся з фракцією Кві Ран Мун, а також її намісником Джу Воном і членом хижаків.
У травії також жив монстр, який не в стані зупинити Джу Вону.
« Не наткнися на королеву вампірів, — вже в сойку попереджав Ходжу. — С Джу Воном хоча б відкриється. Незважаючи на те, що він виглядає непробивним і незговірливим, насправді він дуже раціональний."
- Я бачив.
Сан Мін згадав обличчя Джу Вона і погодився.
« Але королева вампірів Дженіелла не така. Вона божевільна. В усіх сенсах цього слова."
— Хіба вона вже не взяла нас на бабусю?
« Можливо. Звичайно, вона ненормальна, але вона не стане нападати поки не вирішить, що робити далі."
— Через тебе?
« Я показав Джу Вону, що навіть втративши тіло. Дженіелла збожеволіла, але вона бере до уваги себе. Що б вона не задумала - тобі це не сподобається".
Він зрозумів, про що штовхав Ходжу. Ні в якому разі не можна виступати проти Дженіелли, що б вона не робила.
« Можливо, вона і є тією обраною з пророцтва» — розсміявся Ходже.
Він не збирався щось робити. Доля, про яку йшлося в пророцтві, наказала йому не бути висковкою і вона обов’язково зустрінеться.
Проблема полягала в тому, що зустріч не може визначити долю чи ні.
— Куди підемо для початку?
— Я збираюся в центр. З допомогою Еріріса я дізнався, що тут ще залишилася якась цивілізація.
Це велике місто наповнене не тільки невдахами. Центр Травіа.
Там усе ще залишалися ознаки розвиненого міста.
Проблема в тому, що він також кишив різними монстрами і нечистотою.
Але по дорозі до центру його ніхто не чіпав. Як тільки Сун Мін повернувся до первісної форми, і не був знайомий з Ці, увійшов у місто, то почав викладати ауру, щоб позбавити непотрібного сміття та розмов. До того ж, в цьому місці живуть лише невдахи да бродяга без будь-яких навичок.
— Сідайте, — сказав хтось. — Дивно бачити людину, яка ходить по вулиці як ніколи. Сідайте в возку.
З ним розмовляв брудний чоловік. Сан Мін подивився тому прямо в очі і відповів:
- Я можу вбити будь-кого, хто притримається до мене.
— Ха! Заспокойтеся. Я просто теж прямую в центр, — відповів чоловік сміючись.
Сун Мін неохоче оглянув його.
Чоловік не виглядав як звичайна людина. Його погляд був брутальним. Сон Мін повільно кивнув головою.
Чоловік просив не таку вже й велику ціну, Сан Мін заплатив і попрямував слідом за ним.
Це була стара візка. Чоловік запрягся.
— Садитесь.
- У вас немає ніяких речей. Навіщо ви прямуєте в центр?
— Є справи, — відповів чоловік і галаслива возка почала рух.
Це не було швидко, тому Сун Мін подумав, що краще б він рухався сам — так вийшло би швидше.
- Навіщо ви прийшли в Травіа?
— Я мушу відповідати?
- Яка ви складна людина. Не хочете - не відповідайте.
На цьому і закінчився діалог. Сун Мін надів капюшон і нахилився. Повозка, яку окутала крижаний вітер, рухалась вперед, але Сун Мін не відчував холоду.
Була причина, чому він сів у візку. Так, використовуючи когось як прикриття, він приводив менше уваги, ніж якби йшов пішки.
До того ж, зима була вже близько. Можливо, з допомогою візника він міг би зустрітися з вибраним.
— Ви вибрали місце проживання?
- Коли приїду, тоді і виберу.
- А як щодо мого дому? Це не палац, але гідний притулок.
- Ні, дякую.
— Гостіниця може бути небезпечною. Там збираються розбійники і бродяга, — розсміявся чоловік.
Сан Мін більше нічого не відповів, і чоловік замовк.
— Такий балакучий, — сказав Рубі тремтівним тоном.
Сан Мін був з нею згоден.
***Хоча в центрі не дув такий сильний вітер, північ залишався північною.
Не дивлячись на мороз біля дороги, стояла жінка в одному кімоно.
Червоне волосся було заколоти довжиною шпилькою, а білий пояс-шарф розвивався на вітру.
« Я пахла алкоголем », — сміялася жінка, що потрапила в неї.
Вона потягла на себе щупальця, що гойдається на вітрі, кінчиками пальців і зачинила її.
Коли вона повернулася, повз її обличчя пролетіла пляшка з-під алкоголю.
Пляшка розбилася об стіну, але жінка ні на секунду не здивувалась.
« Свали », — сказав чоловік, який сидів на брудному ліжку.
Жінка подивилася на його спотворене обличчя і посміхнулася.
- Як тобі? — Вона запитала жінку, піднявши кінці кімоно. - Це одяг іноземців. Хіба вона не прекрасна? Я хотіла показати тобі...
— Я сказал, звали! - Чоловік знову зітхнув.
У повітрі з’явився сильний запах алкоголю. Він був настільки сильний, що жінка могла сп'яніти від одного запаху, але вона лише вдихнула сильніші і розсміялася.
Цей чоловік був диявол Крові Пек Му Сон.
Два роки тому він правив у траві, але маленький диявол Ві Джюн переміг його і втратив легіон.
Тоді це було не просто поразка. Пек Мун Сон втратив ліву руку і став інвалідом.
А жінка...
- Хіба ти не знаєш, що мене так просто не зупинити?
Вона була тією, кого звуть Королевою вампірів.