Години тикали, напруження наростало. Сенгоку подивився на Ейса і важко зітхнув.
- Час прийшов. Починайте страту!
Двоє чоловіків з довгими клінками піднялися сходами на платформу. За ними спостерігав весь світ через камери, що транслюють цю війну. Білоус, побачивши їх, крикнув своїм людям посилити тиск на десантників. Але воєначальники занадто добре тримали лінію фронту. Білобородий альянс не зміг пробитися.
- Луфі, страта почалася! - Санджі, стоячи за спиною Луффі.
Вони були відрізані від білих піратів, і їх просування тривало повільно. Ніхто з них не володів хакі, тому ні Зоро чи Луффі не могли протистояти віце-адміралу. Віце-адмірал Доберман стояв перед ними, створюючи глухий кут. Вони не могли відштовхнути його, але і він не міг повністю придушити їх.
- Найгірше покоління! Насіння, яке треба знищити доти, доки воно не дозріло.
- У мене немає на тебе часу! - Луфі використав свою другу передачу, наніс потужні удари по Доберману. Але жоден з них не міг пробити його захисту або перевершувати швидкість. Як віце-адмірал, він був навіть сильніший агентів підрозділу CP9.
- Луффі, давай нападемо разом! - Зоро приготував свої три мечі, але Доберман рішуче відніс напад.
Інші члени команди Соломної Шляпи були зайняті своїми боями — силою елітою, або великою кількістю морських піхотинців. Прорватися через лінію оборони виявилося набагато важче, ніж вони очікували.
- Робін, будь обережна! - Санджі з'явився позаду Робін і вдарив ногою морпіха в голову, перш ніж той встиг нанести удар. Вона посміхнулася йому, але піт стікав по її лобі.
- Луффі не може ясно мислити. Ми не виживемо, поки він не заспокоїться, — сказала вона, важко дихаючи.
Рабен не мав такої стійкості, як трио монстри: Зеро, Луффі та Санджі. Ніхто з команд не мав ані їхньої стійкості, ані бойової майстерності. Це був один із тих моментів, коли Робін жаліла, що втекла з уроків дідуся.
- Я знаю, чим далі ми просунемося, тим сильніше будуть вороги. Адмірали все ще охороняють цю платформу. І потім, це Адмірал флоту і дідусь Луффі. Це може бути більше ніж ми можемо знести, — сказав Санджі.
Він ніколи б не кинув команду, але зараз його погляд на ситуацію був далеко не оптимістичним. Вони були по шию в небезпеці.
- Ви не говорите, — втрутився Френкі, обстрілюючи назорними кулями. - Мені дійсно важко повірити, що ми це переживемо.
Він випустив ракетний удар в іншого десантника і продовжив стріляти. Луфі був у великій біді. Він уже зловживав своїми силами, і на його тілі було три глибоких порізи від меча Добермана. Його витривалість швидко виснажувалась через те, що він діяв майже бездумно. Майже не погрожуючи Луфі, він забився в кут і меч Добермана націлив йому прямо у шию.
- Луффі! - Зоро намагався пробитися через армію морських піхотинців, щоб дістатися до свого капітана. Але було вже занадто пізно.
Или нет. Здавалося б, з нізвідки з'явилася напівгола жінка варварського виду і нанесла удар прямо в живіт Доберману, відправивши його ковзати по льоду.
- Ти в порядку, малюк? - Вона запитала.
- Так, дякую! — Луфі відповів і знову кинувся в бій, навіть не запитавши, чому вона йому допомагає.
- Який грубий хлопчик! – сказала вона, озирнувшись на команду Солоного Шляпи.
Доберман, витерівши кров з губ, піднявся з землі. Він з гнівом подивився на жінку:
- Джинраммі, чому ти допомагаєш новачку? - Він закашнувся і встав на тремтячі ноги.
- Наказ боса! Нічого особистого. Ну, трохи особистого, - ігриво відповіла Джінраммі.
Вона кинулася на нього, даючи йому мало часу для захисту. Вдар за удар, вона продовжувала посміхатися.
- Босс? Хто б це міг бути?
- Гадаю, це вище твоєї зарплати!
Ще один промах, і Джінраммі нанесла ще одну чисту удару, знову збивши його на лід.
- Мені дуже не хочеться робити це з тобою, але ти повинен померти зараз.
Вона використала свої хаки і кинулася до нього.
- Не так швидко, леді.
Земля замерзла, а разом з нею і Джінраммі. Аокіджі піднявся з льоду перед Доберманом.
- Тобі знадобилося достатньо часу, щоб дістатися сюди.
Він дивився, як вона досить швидко виходить з крижаного полону. У неї був кислий вираз обличчя.
- Чому ти? Чому це не міг бути Кізару? - Вона тихо скаржилася.
– О... Не задоволені? Я обіцяю, що не розчарую вас!
Аокидзі дозволив, щоб температура довкола себе впала. Він був готовий до бою. Вона явно не була такою. Вона озирнулася на команду Солоного шляпи, а потім на Акокіджі.
- Ах! Так неприємно! Мені не можна з тобою битися, так що поміняйся з Кізару, будь ласка!
Джинраммі повністю збила Акокіджі з пантелику. Він опустив руки і схилив голову набік.
- А? Тобі доведеться допомогти мені тут?
- Тобі не можна битися зі мною?
- Ні, наказ Міледі! Ніхто не може вбити тебе, крім неї.
Слова Джінраммі, здавалося, пояснили ситуацію для Аокіджі. Він зробив крок назад.
- Ні, тільки не вона! Тільки не сьогодні! Цей день дійсно не стає кращим... - Він обережно озирнувся. - Скажи мені, вона тут?
Здавалося, він когось боїться.
- Про це теж не можна говорити, вибач!
Джинраммі почала йти, але перед цим повернула голову і сказала:
- Вона сказала мені привітатися, якщо я коли-небудь зіткнусь з тобою. - Вона посміхнулась і злегка похитала головою. - Вона теж з нетерпінням чекає на тебе.
Вона зупинилася і додала з більшою нервозністю:
- Ця частина була більше від мене, насправді вона цього не говорила. Більше про те, як вона буде катувати тебе і таке інше.
Після цього вона продовжувала свій шлях.
- Адмірале! Це імператор нового покоління, так? Невже ми не зупинимо її? - обережно запитав Доберман.
Він дуже поважав Аокіджі, тому не почав кричати і питати, чому він дозволив їй піти.
- Ні, якщо цей чоловік тут, то все піде наперекосяк. В основному для мене! - Аокіджі поскаржився і пішов, низько опустивши голову.