Амелл сидів у своєму кабінеті, а Сільвія влаштувалась на краю його столу, посміхаючись лагідно і ніжно.
- Ти впевнений, що не хочеш зустрітися з Робін? Я знаю, що вона зайнята якоюсь надсекретною і небезпечною місією, але хіба вона не заслуговує знати, чи ти повернувся? - Сильвія поклала руку на руки Амелла, яка лежала на столі.
- Я не хочу ставити під загрозу її місію. І я не знаю, як вона відреагує, побачивши мене. Вона може втратити рішучість закінчити те, що почала. Амелл стиснув руку Сильвії трохи міцніше. Робін завжди була його слабким місцем. Почуття вини і розчарування, які він відчував багато років тому, не давали йому знову наблизитися до неї.
- Дай їй шанс, дорогий. Вона вже не та десятирічна дівчинка. Тепер вона сильна і незалежна жінка. Перестань чекати найгіршого і йди до своєї онуки, — Сільвія говорила трохи суворіше тоном.
Амелл зітхнув.
- Ты права. Я дійсно очікував найгіршого, чи не так? - Він мало не розсміявся над своїм ірраціональним страхом.
- Амел встав. - Ти бачила Орландо останнім часом?
Сильвія повільно похитала головою.
- Може, він знайшов гарне місце, щоб побудувати гніздо з Міс Голд. Якщо ти розумієш, про що я, - вона кинула на Амелла свій самий звабливий погляд.
— Так, уявіть собі, що Амелл здригнувся від думки про сотні маленьких Орландо, які літають усюди.
- Ну, тоді я піду, — сказав він, прямуючи до дверей, але перед цим швидко, однак зворушливо поцілував Сильвію.
- Повеселись! - Вона гукала йому, коли він зник з кімнати.
Вийшовши з дому і опинившись на краю острова, Амелл помер із заплющеними очима. Навколо нього стояли пірати, очікуючи наказів або просто спостерігаючи за ним. Адже він був одним з найдивніших і найнебезпечніших людей у світі.
- Геть з дороги, Мінерва! - Одна з членів внутрішнього кола гукала через натовп піратів. - Ти ж знаєш, що це!
Зрештою вона проснулася вперед і опинилася позаду Амелла.
- У чому справа, капітане? У тебе щось на думці? - Вона запитала досить небрим тоном.
Хтось з піратів ззаду прошепотів:
- Так недбало розмовляти з імператором. Як і слід сподіватися від когось із найближчого середовища.
Мінерва, з її гордістю і високим зарозумілістю, пихато усміхнулася, почувши це.
— Я йду на зустріч зі своєю внучкою, — сказав Амелл, все ще не відкривши очей. Він шукав Робін по всьому світу через свій зв'язок зі стихією. Цей вчинок сам по собі довів, наскільки він могутній.
- Дозвольте мені слідувати за вами, капітане. Я не можу відпустити вас одного! - Мінерва сказала це з незвичною для неї відданістю. Можливо, це було доказом того, що вона поважала його владу і авторитет, який він отримав у всьому світі.
- Ти хочеш сказати, що я не можу захистити себе? - Амелу не потрібно було дивитися на неї, щоб зрозуміти, що вона почала нервуватись. Думка про те, що вона щойно образила імператора, не приносила їй радості.
- Ні, зовсім ні, капітан. Я просто думаю, що це повинно бути стандартною процедурою - щоб хтось завжди супроводжував вас, — Мінерва поспішила заспокоїти його, не підозрюючи що він просто дражнить її.
- Ха-ха, я просто шучу, Мінерва. Звичайно, ти можеш йти за мною, але в мене є одне питання: Амель люто посміхнувся. - Ти вмієш плавати?
— Так, у мене немає диявольського фрукта, — відповіла Мінерва шанобливим тоном, хоча таємно його трохи дражнила.
— Добре, — Амелл потягнувся назад, схопив Мінерву за комір і одним плавним рухом кинув її через край острова в море внизу. — Зустрінемося там внизу, — сказав він, помахавши їй рукою з посмішкою.
- Капітане! - Крик Мінерви швидко зник, коли вона пролетіла крізь хмари і попрямувала до океану.
Амель посміхнувся, потім зістрибнув і пірнув за нею.
Мінерва швидко наближалась до поверхні води. Все, що вона могла зробити, це прикрити своє тіло і сподіватися на краще. Але смерть не могла добратися до неї цього дня, бо Амел з’явився під нею на поверхні води. Він зробив простий оберт вказівним пальцем, і Мінерва почала сповільнюватися, поки не виявилася у декількох сантиметрах над водою, дивлячись прямо в очі Амелу.
— Я не знаю, що сказати, — сказала вона крижаним тоном, ніби в її тілі немає життя.
- Ну, ти жива, це точно, — Амелл перетворив воду під ними в лід і кинув туди Мінерву.
- Що це за здатність? Я думала, що тільки Аокіджі має крижаний фрукт. Вона подивилась на Амелла в замішанні.
- Я не їв жодних фруктів. Це не спроможність диявольського плоду, — він махав рукою і крижана платформа рушила вперед.
— Неймовірно, — прошепотіла Мінерва з повагою і благоговінням на Амелла.
- Нам потрібно подолати досить велику відстань, так що затримку. Швидкість зросла, і Мінерве довелося встромити пальці у кригу, щоб не злетіти з нього.