На висоті тисячі метрів над Новим світом мовчазно ширили два з’єднаних острови. Але це були не лише острови. Один з них був зроблений повністю із льоду, інший — зі щільних і товстих ниток. Ці острови належали двом братам, наймолодшим з Ґотійських воєначальників — Тошіро і Лаббоку. Однак тепер брати були на своїх островах, а не на Землі. Вони прибули сюди, щоб допомогти в битві але на жаль запізнилися. Перед ними з’явився лише зруйнований острів, який залишив імператор.
- Знаєш, Тоші, це ти в усьому винен, — розчаровано вимовив Лаббок, озираючись поле бою.
- Про що ти взагалі говориш? Як це може бути моєю провиною? - Роздратований. Він так і хотів прикінчити брата, щоб його постійно підколювати.
- Твій острів завжди сповільнює мій, і через це ми пропустили цей бій. Уявіть собі, як радісно було б воювати з Кайдо — Лаббок похитав головою і шкодував за тим, що втратив таку можливість.
Тошіро вихопив меч і намагався вдарити Лаббока по шиї, але той мало ухилився.
- Твій острів — це мій Острів, ідіот. Моя швидкість - це твоя швидкість. Наші острови буквально не можуть сповільнити один одного, — Тошіро прибрав меч в ножни і глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїтись.
- Я не знаю! Може, твоя тупа голова таємно сповільнює нас! - Сказав Леббок, повільно відступаючи від брата.
- Якщо і є хтось тупоголовий, то це ти! — Тіло Тошіро почало виточувати холодну ауру, і земля під ним покрилася іншим.
- Якщо хочеш щось почати, то припини базікати і йди до мене! - Лаббок сердито подивився на брата.
- Це не має сенсу, тому що ти ніколи не затикаєшся! - Тіло Тошіро почало повільно перетворюватися на лід.
- Хлопці! Не треба битися через мене, я вже тут! - Він почув чуттєвий, але жахливий голос. За спиною Леббока з'явився Хісока. Вираз обличчя обох братів швидко змінився з гніву на абсолютний жах.
- ЦЕ ХІСОКА! БІГИ, МАТИ ТВОЮ! - Лаббок рвався до брата, а Тошіро застиг на місці, в його голові пронеслися спогади, сповнені жаху.
- Хлопці, поверніться сюди! Я не кусаюся, — Хілока злегка нахилив голову, дивлячись на Тошіро.
- Те ж саме ти сказав минулого разу, виродок! - Лаббок, проходячи повз Тошіро і помічаючи, що він все ще стоїть з відкритими очима. - Ідіот! Прокинься! - Він гримнув брата по щоці.
Тошіро прокинувся від свого трансу.
- З-дякую, - пробурмотів він і вже збирався бігти, але інший голос зупинив їх.
- Будь ласка, заспокойтеся разом з Кеншем і Вешем. У Бьякуї був спокійний вираз обличчя, Кенші посміхався, як завжди, і його невинна усмішка могла заспокоїти навіть ворогів. Веш же широко посміхався.
- Хисока, припини використовувати свій [створитель реаліті-шоу] на своїх союзників, — сказав Бьякуя, маючи на увазі ліве око Хішоккі, який сяяв яскраво-фіолетовим світлом.
- Просто трохи невинної забави, — Хісока закрив очі, і коли його ліве око знову відкрився, він повернувся в нормальний стан.
- ТАК ПОШЕВ ТИ, Хисока! Мені майже шкода цього маленького воєначальника, якого ти обвів навколо пальця. Я не можу собі уявити, що він переживає, — Лаббок здригнувся, подумавши про це.
- О, з ним все гаразд. Мені подобається думати, що я цілком співчутливий і щедрий бос, — Хісока підмигнув Лаббоку та садистично посміхнувся. Тошіро і Лаббок відчували нудоту, а по шкірі повзли мурашки.
- Як ти можеш бути співчутливим? - Лаббок підбіг, щоб сховатися за Б'якуєю, і крикнув: — Це Чисоке!
- Я не думаю, що знаменитий масовий вбивця має право говорити про співчуття — саркастично вимовив Гісока.
- Досить, ви двоє! Нам потрібно обговорити важливі речі, так що давайте припинимо це безглузде піддержування — Бьякуя говорив наказовим тоном, чого він навчився, спостерігаючи за Амелл.
- То що ж це за важлива справа, заради якої ми всі тут зібралися? - Тошіро запитав. Він і Лаббок поняття не мали, що тут будуть інші командири. Вони хотіли воювати з Кайдо, а не брати участь у зборі.
— Падіння теперішнього світу і будівництво нового, — серйозно сказав Б’якуй.