Амелл і Мінерва добралися до Алабасти, де в той момент була Робін. Амелл стояв перед крижаною платформою, склавши руки за спину. На ньому був його звичайний довгий костюм майстра кунг-фу і чорні туфлі. Він носив цей одяг майже завжди, він був удосконалений і, що найважливіше, його легко було вдягати й знімати. Амелл був лінивим, і це влаштовувало його.
Вони ступили на берег острова, і перед ними розкинулась пустеля. Пісок простягався на багато миль, зливаючись із горизонтом. Вони хотіли побудувати Рейнбейс — місто, яке процвітало попри посуху. Саме там була Робін. На цьому ж острові діяв і Крокодайл, воєначальник.
Амелл задумався, як його можливості до вигину і субгіту можуть виявитись у цьому світі. Він був майстром у цьому мистецтві і роздумував, як воно може протистояти силам диявольських плодів. Він думав, що зможе зробити їх непотрібними. Наприклад, якщо тіло Крокодайла складається з піску, а Амелл зможе контролювати його і тому сам крихітка теж може це зробити.
- То тепер нам доведеться йти пішки? Ненавиджу ходити! - Мінерва скаржилася, дивлячись на без крайньої пустелі.
- Звичайно, що ні! На це піде кілька днів, — відповів Амелл змахуючи рукою. Пісок зашевів у їхніх ніг, і невдовзі вони вже мчалися по пустелі на піщаній хвилі з неймовірною швидкістю.
Усередині міста Рейнбейс Амелл і Мінерва блукали вулицями, спостерігаючи за унікальною культурою Алабасти. Вони були одягнені в плащі з капюшонами, які Амелл наполягав на покупки перед входом до міста. Прогулянка з відкритим обличчям могла призвести до катастрофи. У місті було багато людей в капюшонах, так що вони не вирізнялися.
- Це прекрасне місто. Неймовірно, як Крокодайл намагається тримати його на плаву лише за злочинцями — помітила Мінерва. Вона була вуличною умницею і з першого погляду могла визначити, де кожна людина стоїть на соціальній драбині.
– Крокодайл - розумний хлопець. Він знає, як маніпулювати людьми і він чудовий бізнесмен. А з його диявольським плодом на піску ця країна ідеально йому підходить, — відповів Амелл, помітивши вдалечінь сяючі казино, де жив Крокодайл.
— Гадаю, так воно і є, — погодилася Мінерва, надаючи перевагу спостерігати за містом, а не говорити.
Вони мовчки йшли поруч. Амелл використовував спостереження хакі, і його здібності в цьому були вражаючими. Він міг охопити все місто, не докладаючи особливих зусиль. Невдовзі він помітив Робін у казино, що стояв біля Крокодайла.
- Робін і Крокодайл вже у казино. Давай почекаємо, поки вона піде, — сказав Амелл, переводячи погляд на будівлю зліва. Це був старий, обшарпаний бар, ідеальне місце, щоб затаїтися.
Вони спустилися по невеликій сходах і увійшли в тьмяно освітлену кімнату. Усередині було всього кілька їдальнь, і навіть стільців не вистачало. Вони сіли за маленький круглий столик, на якому стояло лише два стільці.
- Що ви замовлятимете? - Чоловік за стійкою безсердечним тоном. У нього майже не було волосся на голові, а борода була клотягованою, наче він давно про неї не дбав.
— Дві склянки води, будь ласка, — тихо відповів Амелл, показуючи два пальці.
- Вода? Ви, мабуть, приїжджайте. Її тут не так просто дістати, навіть у цьому місті - сказав чоловік, присоромившись намагаючись побачити, хто такі Амелл і Мінерва.
- Отже, Крокодайл вже працює як я погляну, — зауважив Амелл, кивнувши на підтвердження.
- Так що привело вас до цього міста-помойку? - Чоловік запитав, наливаючи собі віскі. Він випив його одним ковтком і глибоко зітхнув.
– Помийка? Тобі не подобається жити тут? – запитав Амелл, посміхаючись з-під капюшона.
- У всьому винен цей чортів Крокодайл! Всі думають, що він герой, але я народився в нетрях і прожив тут все життя. Я бачу такого ж нікчемного покидька, як він, здалека. Він знищить нас усіх, але яке мені до цього діло? Я нап’юся до безпорадності задовго до того, як це станеться, — сказав він, наливши собі ще склянку.
Амелл тихо розсміявся.
- Я вражений. Крокодайлу вдавалося не підозрювати морського дозору і уряду роками. Але хто б міг подумати, що його викриє нещасний старий у захульному барі, — сказав він, крадькома вдивляючись на руку чоловіка, де була виставлена емблема « Веселого Роджера».
- Це не тут і не там. Я просто непотрібний старий дурень, якому доручено подавати огидні напої іншим нікчемним відкиданням — відповів чоловік наливаючи собі третю склянку.
У цей момент двері бару з гуркотом відчинилися від удару ногою. Прийшли п’ятеро чоловіків з пихатими усмішками на обличчі. Вони озирнулися і, помітивши Амелла та Мінерву, підійшли до бару.
- Старик, ти чув чи бачив щось про цього хлопця? - Витягаючи плакат з написом « За винагороду ».
- Не можу сказати, що бачив. Хоча можеш повісити його на стіну, сюди все одно ніхто не заходить, ха-ха! - Розсміявся старий, наливаючи собі віскі.
- П’яний старий дурень, — проворчав чоловік, а потім повернувся до Амелу і Мінерве. - Гей, ви не бачили цього хлопця останнім часом? Ходять чутки, що він тут.
Амель подивився на плакат і побачив зображення усміхненого підлітка в капелюсі. Його очі засяяли від подиву. Мінерва помітила зміну в його настрої, але сама не розуміла, що цей хлопчик означає для її капітана.
— Ні, не маю поняття, — спокійно відповів Амелл, відкинувшись на спинку стільця.
Його недбале ставлення розлютило чоловіків. Вони помітили, що Амелл посміхається з-під капюшону, і вена на лобі лідера роздратувалася.
- Тобі краще не брехати нам, ми контролюємо це місто, так що виявляємо хоч трохи поваги, виродку! - Глава голосно плескнув долонею по столі і кинув на Амелла лютий погляд. Але він не встиг продовжити, тому що Мінерва в пориві люті вдарила його кулаком у обличчя. Удар був настільки сильним, що ватажок відкинуло назад і він врізався у стійку бара.
— Слідкуй за тим, що говориш і кому, — холодно вимовила Мінерва, кидаючи розлючений погляд на інших чоловіків. Її капюшон злетів під час руху, і тепер її обличчя було відкрито. Старик за стійкою бару спочатку виглядав приголомшеним, але через кілька секунд на його обличчі з'явилася усмішка.
— Як цікаво, - пробурмотів він собі під ніс, уважно дивлячись на Амелла.
- Босс! - Один з чоловіків кинувся до свого лідера, щоб перевірити його стан. - Він мертвий! - Сказав він з переляком і недовірою в голосі.
- Мінерва, розберися з ними! - Амелл наказав його тон був спокійний, але владний.
— Так, капітане, — голосно відповіла Мінерва з усмішкою. Вона подивилася на найближчого чоловіка, і той, тремтячи від страху, витягнув меч. Але Мінерва, наче привид, виявилася у нього за спиною і одним рухом згорнула йому шию.
- Завершено, — сказала вона і знову зникла. У наступні хвилини розгорнулися ще три клацання — звук, що ламається.
— Я ніколи не думав, що зустріч таємничого імператора, — сказав старий за стійкою, його усмішка стала жорсткою. Він, здавалося, зовсім не був стурбований тим, що Мінерва тільки що вбила п'ятьох чоловіків. Навпаки, він виглядав задоволеним, ніби чекав, що це станеться.
Амелл зняв каптур і спокійно посміхнувся:
- Ви добре обізнані з тим, хто живе в такому жалюгідному барі. Не так багато людей дізнаються Мінерву з першого погляду.
— Життя вмираючого старого, який помирав, — відповів він і зробив ще один ковток зі свого келиха.