Розділ 3292
Він такий холодний і жорстокий, коли нехтує Чорними вартовами, але перед коханою жінкою перетворюється на ніжного лицаря... Це так мило. Дві дівчини, притиснувши руки до серця, дивилися на Су Ло з заздрістю, ревнощами і ненавистю.
У цей момент двоє Чорнокрилих вартових, які збирали плату, повільно підійшли.
Літній вартовий кинув один погляд, і дівчата все зрозуміли. Хоча їм було дуже шкода, але через страх перед чорнокрилими вартовими вони швидко встали і побігли на свої місця.
Отже, двоє Вартових сіли на їхнє місце.
Літнього звали дядько Ван, і він постійно ходив цим шляхом.
Молодого звали Сіо Цинь. Минулого року після семи спроб йому вдалося здати екзамен і стати чорнокрилим вартовим.
Сев, дядьку Ван і Сіо Цинь мовчали.
Але і Нанґун Льюнь з Су Ло не вимовили ні слова.
Су Ло, не піднімаючи очей, продовжувала читати товсту цеглу, як ось ця книжка « Записки про місто Небесне Огня», бігаючи по десять рядків за раз.
Наньгун Левюнґ повністю присвятив себе турботі про Су Ло. То він чистив їй фрукти, то витирав руки, тобто масував руки і доглядав за нею так, що навіть дядько Ван не міг на це дивитися.
Побачивши, що Наньгун Люун не збирається починати розмову, дядько Ван кашлянув, прочищаючи горло:
— Кхм-кх...
Ніхто не підняв на нього очей.
Дядько Ван знав, що змусити Нанґун Люня заговорити з ним — це ніби мріяти про нездійсненне бажання. Тому він вирішив звернутися до Су Ло:
— Дівчина, що збирається оселитися в місті Небесному вогні?
Наньгун Левуні міг бути зарозумілим, але Су Ло не мала такої звички.
Почувши запитання, вона з посмішкою поклала книгу і піднявши голову подивилась на дядька Бена:
« Ми оселимося чи ні, залежить від того, чи зможе місто небесне Огню утримати нас.
— Пф! — Молодий чоловік поряд з дядьком Ваном холодно фикнув і з нескручною насмішкою сказав, — ви хоч знаєте, скільки людей мріють потрапити в місто, але не можуть? Скільки людей мріють залишитися, але не можуть? А ви тут хвастаєтеся, що це залежить від того, чи зможе вас утримати місто? Хех.
— Сяо Цинь, як ти розмовляєш? — дядьку Ван з удаваним гнівом подивився на нього. — Якщо ти мовчатимеш, ніхто не подумає про тебе.
Сяо Цинь замовк, але по його надутим щоках було видно, що він не згоден.
Су Ло з цікавістю спостерігала за цими двома.
Вона твердо пам’ятала одну приказку: якщо тобі лестощі без причини, то вони або хочуть обманути тебе чи пограбувати. То чого ж цей дядько Ван добивається, знову і знов намагаючись зблизитися з Нангуном Люнем?
Су Ло, погладячи підборіддя, з насмішкою вивчала вираз його обличчя.
Наньгун Левуні елегантно схрестив свої довгі ноги, а руку, що була ближче до Су Ло, недбало поклав на спинку сидіння. Він кинув на дядька Вена косой погляд і холодно запитав:
- Є справа?
Отже, якщо справа не виходить, то можеш котитися.
Дядько Ван голосно розсміявся:
Звичайно, є! Я ж запрошую вас на іспит Чорних вартових.
Він звідкись дістав бланк заяви:
— Дивись, термін подавальника закінчується через кілька днів. Якщо не подаси зараз, доведеться чекати до наступного року. Подивися уважно.
Наньгун Левюнґ махнув рукою, не приймаючи бланк, і холодно відповів:
— Не буду.
— Не будеш? — Здивовано простягнув дядько Ван. - Чому? Твоя сила перевищує силу більшості учасників. Якщо ти подаси заявку, то вмиг станеш Чорнокрилим вартовим. Як ти можеш відмовитися від такого удачі?
Наньгун Льоуні спокійно подивився на нього:
- Це все?
Розділ 3293
— Так, це все.
- Тепер все сказано?
— Да, все.
— Тоді можеш котитися, — Нанґун Левюнь недбало махнув рукою, наче відганяча муха.
Дядько Ван: «...»
«...»
Це дійсно була розмова між Чорнокрилим вартовим і звичайною людиною?
Вони точно не помінялися ролями?
Дядько Ван потер ніс. Вперше він зустрічав людину, яка наважилася так зневажливо розмовляти з Чорнокрилим вартовим, але...
Він голосно розсміявся, його сміх був раскатичним:
— Молодий чоловік, тобі нецікаво, але твоя жіночка може бути цікавою. Загалом, якщо надумаєш подавати заявку, приходь до мене. Ось моя адреса в місті Небесному вогні. Без рекомендатора тебе не приймуть.
У руках дядька Вана з’явилася картка, яка нагадує візитку. Він порозумнішав і не протягнув її Наньгун Люню, а з посмішкою вручив Су Ло.
Су Ло ввічливо прийняла її обома руками.
Коли дядько Ван пішов, вона запитала Нанґун Люня:
— Якщо ти пройдеш іспит за його рекомендацією, він отримає нагороду, так?
Наньгун Лууні кивнув:
- Напевно є якась вигода, якщо він так наполегливий. Але не звертай на нього уваги, головне, щоб ти була щаслива.
Він ніжно погладив Су Ло по волосах.
Су Ло взялася вивчати золоті картки.
« Огню, що на небі, — цеспект оухай 1999 року. Ван Сян".
- Що це за проспект Оухай? — Су Ло відкрила карту міста Небесного Огню і почала шукати.
Незабаром її палець зупинився на потрібному місці.
— Гм, тут досить відокремлено. У дядька Вана справи йдуть не дуже добре, без обиняків сказала Су Ло.
— Пройшло стільки років, а він лише двозірковий Чорношаровий вартовий. На що нам сподіватися? — Наньгун Левюнь зневажливо скричав губи, одночасно додаючи вологу серветку, щоб протерти пальці Су Ло. Він протер кожен палець до блиску, роблячи їх білими і ніжними.
- Ти справді не збираєшся брати участь у цьому іспиті? — Серйозно запитала Су Ло.
Наньгун Льоунь клюнув її по лобі:
- Ти що, з глузду з'їхала?
- Чому ні? Ну чому? — Су Ло обняла його за руку і почала тертися про неї.
Наньгун Ляуню посміхнувся, знову клацнув її по лобі і сказав з безпорадною, але ніжною інтонацією:
— А чому ще? Звичайно, через тебе.
- Через мене? — В очах Су Ло читалося здивування.
Наньгун Левюнь зі лицемірною відразою ткнув її в лоб:
— Ти так повільно розвиваєтьсяш, що в тебе навіть немає кваліфікації для участі. Як я можу спокійно піти один?
— Ти йди, я буду вести себе добре вдома, Су Ло підняла обидві руки і дала обіцянку.
Наньгун Луунь з досадою знову клацнув її по лобі і хмикнув:
- А якщо я піду, ти наступного разу підеш? А без мене поруч, як я можу спокійно відпустити тебе одну?
Проста розмова, але для Су Ло він був солодкішим медом.
Кутки її губ мимовільно поповзли вгору, обкриваючи дві милі ямочки.
- Чого нерозумно посміхаєшся? — Нангун Люнь погладив її по голові.
- Ти мене зовсім застукав! — Су Ло потерла вуглелений потилиць.
- Ти з народження така дурна, я тут ні до чого.
- Це ти винен, точно ти, ну і що?
...
Їхня розмова ставала все більш дитячою.
Середовище... Утратив дар мови.
Невже ці слова промовив той найкривавіший, байдужий чоловік?
У цей момент повага до Су Ло стала безмежною, наче жовта річка.
Покерувати таким чоловіком — це не кожному дано.