Глава 1824
Наньгун Левюні відчув укол ревнощів! Його улюблена Су Ло ніколи не виявляла до нього такої ніжності!
- Я знаю, що цей малюк милий, але зараз він явно прикидається. Навіщо ти його заспокоюєш? — Ображено запитав Нанґун Люнь у Су Ло.
Та подивилася на нього з обуренням:
- Про що ти говориш? Він як новонароджене немовля, яке тільки починає пізнавати світ. Не лякай його!
Наньгун Левуні ледве не задихнувся від обурення. Хто може бути кращим за нього, коли йдеться про розуміння світу?
Маленький червоний Лотос лежав на руках у Су Ло і, побачивши мимовільні вираз обличчя Нанґун Люня з гордістю смоктав свій вказівний палець.
Наньгун Левуню дуже хотів дати йому затрещинку і забрати його, але, дивлячись на Су Ло, він міг лише відкласти цю ідею на час і чекати зручного випадку.
Су Ло була повністю зайнята дитиною. На щастя, цей малюк не був звичайною людською дитиною.
Оскільки маленький Червоний Лотос був готовий слідувати за Су Ло, це було найкращим рішенням, і вона вирішила забрати його з собою, але на шляху до виходу їх оточила вогняно-червона лава, а ззовні була твердий, як мармур. Як же нам вибратися з цієї пастки?
Коли Су Ло вже не знала, що робити, вона помітила на її руках відкрив рот.
— Хис... — Чулося тихе дихання.
Після легкого шуму червона вогняна лава навколо них зникла, і це ще більше здивувало Су Ло.
Тепер усе стало ясно, і в усіх напрямках відкрилися нові дороги.
Очевидно, вони залишили ту оболонку в якій були раніше.
Су Ло з подивом подивилася на дитину у своїх руках. Невже це він зробив?
Маленький Червоний Лотос розсміявся, показавши Су Ло білі, як перли, зуби і дві маленькі ямочки в частинах рота. Він був схожий на чистого ангела, який сходив з неба.
Су Ло, відкинувши сумніви, ніжно провела рукою по м'якій волоссі малюка, її очі наповнилися сльозами.
— Ходімо, — нетерпеливо вимовив Наньгун Люні з занепокоєнням подивившись на маленьку дитину і швидко відвернув Су Ло в сторону.
Дитина, на його думку, була лише тягарем. Якби він народився в майбутньому, то не мав би стільки часу і сил!
Коли Нанґун Леунь подумав про це, то вирішив ніколи не мати Су Ло!
Су Ло не здогадувалась про те, що́ криється за величною зовнішністю Наньгун Левуня, адже в той час її думки були зосереджені на дитині.
По дорозі Нанґун Левюнь багато разів намагався заговорити з Су Ло, але його постійно переривав маленька дитина.
Він зітхнув і в розпачі вирішив прискорити крок.
Так кілька днів шляху злилися в один...
— Вхід перед нами, — пробурмотіла Су Ло на карту і звернулася до Нангуна Люнья: — Але ми спізнилися на дев’ять місяців. Ворота точно закриті, і я не знаю чи є спосіб їх відкрити.
У голосі Су Ло звучали нотки глибокого смутку і розчарування. У її думках луною віддавалася слова майстра.
Майстер твердив, що коли ворота зачинені, то неможливо знову відкрити їх незалежно від того, хто їх відкрив.
Чим більше вона думала про це, тим сильніше захопило її розпач.
Глава 1825
— Не варто турбуватися, вийти завжди є. Наньгун Лююнь спокійно подивився на Червоного Лотаоса Юня Луо. Навіть якщо цей маленький негідник поглине всю Тайну Територію Бродячого Дракона, хіба це не буде достатнім виходом?
Маленький Червоний Лотос здригнувся, коли побачив ухмилку Нанґун Левюня. Він звернувся калачиком на руках Су Ло, наче не бажаючи існувати і нерухомо застиг.
— Хамф! — Наньгун Люун холодно посміхнувся, зауваживши це.
Велика Долина вже була поруч.
— Боже! Ворота все ще відкриті! — Побачивши відчинені ворота, Су Ло мало не підстрибнула від радості.
Вона міцно стиснула руку Нанґун Левуня, мало не зламавши йому кістку.
Наньгун Левюню теж здалося, що це чудо. Ворота повинні були закритися дев'ять місяців тому, чому ж вони досі відкриті? Хоча зазор був достатньо маленьким, щоб в нього могли пройти тільки два людини, але...
- Гей, чому тут дві скульптури? — Сю Ло відразу помітив різницю.
У центрі воріт сиділи дві скульптури, які своїм тілом перешкоджали їх закриттю. У цю мить вони застигли в нерухомості, їхнє волосся здавалося білим і тіло виснажувалися, з тендітною шкірою та випіруючими кістками. Ясно, що духовна сила покинула їх і залишила тільки фізичне тіло.
— Боже мой! — вигукнула Су Ло, коли наблизилася до них. Вона глянула на них і дізналася в них Бієнн Юіна та Цзи Ян!
Су Ло була в замішанні від цієї сцени. Біен Юін і Цзи Ян використовували своє життя, щоб допомогти їй та Наньгун Люуню притримати ворота. Їхня доброта не мала меж!
Су Ло з криком кинулася вперед, як артилерійський снаряд. Часу було мало, щоб розглянути їх більш детально, і вона напівлежала на колінах, торкаючись їх пульсу з тривогою.
На щастя, незважаючи на те, що пульс здавався слабким, в їхніх тілах все ще було тепло. Це було результатом того, що вони прийняли пілюлюль Імператорського класу для зсідання крові.
На щастя, вони встигли вчасно. Якби вони затрималися хоча б на годину, то обидва померли б!
Су Ло відчувала складні почуття, її очі наповнилися слізьми. Вона взяла Бієнн Юїна та Цзи Ян за руки і урочисто пообіцяла:
- Не хвилюйтеся, я зроблю все можливе, щоб ви відновилися і стали як раніше! Будь ласка, повірте мені!
Але навіть за десяту частину їхньої доброти було б важко відплатити.
Ворота Тайної Території Бродячого Дракона відкрилися лише на один день, але ці двоє саможертовних героїв охороняли їх дев'ять місяців. Протягом цього часу кожного дня, кожну годину або навіть кожної секунди вони страждали від мук.
Незважаючи на такий біль, вони вижили і стали такими, якими є. Було очевидно, що коли вони почнуть рухатися, то зможуть повернутися у свій колишній світ, де немає місця болю.
Чим більше Су Ло думала про це, тим меншою вона ставала. Їй було дуже прикро, що вона залишила своїх друзів і змусила їх пережити стільки болю!
За таких обставин хто залишиться байдужим? Хоча обличчя Нанґун Левуня було неврівноваженим, його очі були збентежені.
— Не хвилюйся, з ними все буде добре, - сказав він, сідаючи позаду Біет Юіна і Цзи Ян. Його теплі долоні повільно ступили на їхні тіла, і до акупунктурних точок обидва почали поступати безперервний потік духовної сили.