Глава 1778
"Стук!" - Після того як маленька тварюка прослизнула всередину, двері за нею з глухим стуком зачинилися.
Стіна повернулася до свого досі виду, і ніхто не здогадався, що тут колись була двері, а Су Ло зникла, немов її й не було.
Можливо, це було випробуванням для Су Ло і Наньгун Левюня, що була створена самі небеса.
Відкинувши Дунфан Сюаня в сторону, Наньгун Льоуні швидко рушив вперед; його гострий і сильний розум дозволяв йому з легкістю знайти правильний шлях у лабіринті, але по мірі просування він не відчував присутності Су Ло, і його чудові брови, подібні до мечів, знову нахмурилися. Наньгун Левуні намагався контролювати вираз свого обличчя, зберігаючи серйозність і стриманість.
Під час руху його чорнильні очі обступили все довкола, наче в пошуках поради — він відчував, що лабіринт перебуває у собі невідомий і небезпечний аромат. Якщо Су Ло просто блукає по лабіринту, вона може зіткнутися з цим ароматом, і це змушувало серце Нанґун Ляйня стискатися від тривоги.
Пошуки від початку до кінця не принесли жодних результатів.
Нарешті Нанґун Люньн також досяг центру лабіринту, невдовзі після того як Су Ло була втягнута у таємничі двері. Здавалося, що навіть небо підхоплює їхні почуття.
Висока фігура Наньгун Льоюня стояла нерухомо, на самоті, його чорні, як чорнило, красиві очі уважно озиралися околиці.
Центр лабіринту був безкрайним і просторим, наче тут не було ніяких скарбів. Але як це можливо? Гострі, як меч, очі Нанґун Люня швидко охопили дивне місце. Завдяки своєму гострому слуху він зміг вловити звуки, подібні до краплі води, які падають на камінь.
Су Ло не змогла б почути цей звук. Тільки експерти, які досягли рівня Наньгун Люня, піку ранга Святого могли вловити цей тихий звук. До того ж, їй просто не пощастило. Вона навіть не встигла пройтися по головній зали цього лабіринту, як постраждала від власної цікавості і втратила свідомість.
У цей момент Наньгун Левуні пришвидшив свої кроки і невдовзі дійшов до місця, звідки з’явився шум.
Справа від великого залу, в протилежному напрямку від того, де зникла Су Ло, він побачив дивну картину.
Там росло стародавнє дерево, яке досягло людського зросту. Але це не було найдивовижнішим. Його фігура нагадувала людську, і якби не пишні гілки та листя, то на перший погляд вона б дійсно здавалося живою істотою. Саме від цього дерева виходив звук, що викопувався.
- Стародавнє людське дерево? — Сказав Нанґун Люнь, і його голос наповнився подивом.
Наньгун Левюнґ був людиною, яка вирізнялася широтою знань і розумом, що виховував, здавалося, всі бібліотечні фонди імперської столиці. Його багатство знань було справді величезним і винятковим. Можливо, інші могли б не помітити це дивне дерево або не надати йому особливого значення, але Нанґун Левунь зміг побачити його справжню красу з першого погляду. Він зміг побачити за зовнішньою оболонкою суть, яка його очарувала.
Яке ж дивовижне дерево!
Згідно з описом Наньгун Левюня, дерево мало властивість виділяти есенцію, схожу на отруту, зі своєї душі. І ця есенція була частиною природи, зливаючись з нею разом. Як вода і вогонь, світлий та темний атрибути природи були протиборними. Якби не допомога духовної медицини, то було б дуже важко об’єднати їх. Але після отримання цієї ессенції душі завдання буде набагато простішею справою.
Сплавляти протилежні елементи буде неважко, але як же бути з елементами які не є взаємовиключними? З цією нефритовою суттю душі злиття елементів стане набагато простіше.
Глава 1779
Цінність цієї нефритової сутності була настільки велика, що люди навіть уявити собі не могли.
Навіть сім’я Лі з Нефритового озера, що входить у десятку найкращих сімей, була б вражена, побачивши цю природу.
Тепер це дерево виявилося прямо перед Нанґун Левунем, в межах його досяжності. Крім того, не було інших людей, які б боролися за нього або грабували його — удача була занадто велика.
Якби Су Ло стояла прямо зараз, у неї було б багато проблем, але якби вона змінила Нанґун Люня, то не виникла б жодних труднощів.
Найвеличнішим було листя на вершині стародавнього чоловіка - жінки. Саме в цих листках накопичувалась нефритова природа.
Пройшовши через ці листки, крихітна крапля есенції капнула вниз. Вона продовжувала стікати... Прямо вниз, поки не досягла найнижчих листочків на дереві.
Коли ессенція досягла останнього краю листя, вона збільшилася від кунжутного зерна до кульки клейкого рису і скочилась на землю та впала в невеликий духовний басейн.
Це був перший раз, коли Тайна Територія Бродячого Дракона і цей лабіринт були відкриті. Ніхто не знав, як довго вони існували, але можна було визначити, що раніше ніхто не забирав ці нефритові ессенції душі.
Отже, есенція душі накопичувалась у цьому глибокому басейні. Тепер, дивлячись на нього, можна було помітити, що басейн був дуже дрібним.
Якщо б у людини була лише невелика чаша, її значення було б дійсно безцінним. Але тепер перед ним з’явився цілий духовний басейн! Якби він був на його місці хтось інший, він би втратив відчуття від подиву, чи не так? Але це сталося з Нанґун Люнем, і він не звернув на це уваги. Вираз обличчя був спокійний, як і раніше, а колір його обличчя втихомирений. Між його бровами не було жодної ознаки тривоги.
Наньгун Левюні обережно поставив запитання, яке логічно підсумувало б думку про захист дорогоцінного скарбу духовної звірини. Але зараз... Наньгун Люунь з подивом похитав головою. Коли він хотів забрати маленьку чашу з нефритовою есенцією душі, дерево, як і всі навколо, не зробило жодного опору й ніяк не відреагувало. Крім того, жодна духовна тварина не накинулася на нього, щоб захистити або зупинити.
Що ж криється за проблемою? Наньгун Левуні відчув дивне відчуття.
Справді, як же він міг припустити, що це стародавнє деревоподібне дійсно має духовну рангу Святого, який захищає його? Саме ця дрібниця і забрала Су Ло.
Але оскільки за незліченну кількість років сюди не спала нога людини, думки цього маленького створіння стали ледачими і простими, тому без будь - якої охорони вони могли б грати з Су Ло. Як встигнути трохи поправитися з справами!
Так сталося, що Нанґун Люньо отримав нефритову сутність душі, але втратив звістку про Су Ло.
Він не міг придумати, як все це провернути, але тепер, коли він прочупав околиці і виявив, що може легко забрати ессенцію джаделика, він більше не вагався. Змахнувши рукою, він запхнув усю зібрану з давніх часів ессенцію у свій простір, щоб легше було її знести.
Крім того, Наньгун Левюню дуже пощастило. Увійшовши в цей лабіринт, він відчув, що замкнений мішок знову можна відкрити. Отже, принести цей басейн з нефритовою сутністю душі стало дуже просто.
Наньгун Левуні не був ввічливий.
У цьому величезному духовному басейні було майже сто кілограмів нефритової есенції душі. Нангьун Луюнь не залишив ні краплі, забравши все. Хто знає, можливо, коли ця святий звір-рятівник вийде назовні він буде плакати до виснаження. Зібравши ессенцію душі, Наньгун Люні повернувся і зібрався йти, однак не встиг він зробити й декількох кроків, як хтось схопив його за широкий рукав.