Глава 1780
Наньгун Левюнґ не може стримати роздратування, яке роздратовує його, нахмуривши брови і відкинувшись. Від цього руху його брови стискалися ще сильніше. Невже це було все ще то стародавнє зелене людське дерево? Тепер почуття, які воно викликало у Нанґун Левуня, докорінно змінилися.
В одну мить листя з первісного зеленого кольору перетворилися на тьмяно-розовий. Це наводило на мрії.
Нанґун Левунь відчував, як від стародавнього дерева виходить приплив хвилювання і сорому... Так, саме таке відчуття.
Несподівано Наньгун Левюнґ відчув холод і огиду. Відчувши неправильне, він повернувся, щоб піти, але не встиг він зробити і крок, як стародавнє дерево в мить ока перетворилося на маленьку гілку. Вона вчепилася до пояса Наньгун Льюїня смертельної хартії, і здавалося, що не відпустить його.
Наньгун Левуні відчув, як його голова стала величезною. Було ясно, що це дерево хоче простежити за його відходом.
Якби це дерево було міцніше і не виглядало як мрійлива дівчина, можливо, Нанґун Люунь дійсно забрав би його, адже знайти розплідника не так просто. Крім того, якщо згадати дерево Акації Су Ло, то воно було дуже корисним.
Але це... Краще забути.
Наньгун Левюнь, прийняв рішення, змахнув рукою, снімаючи з пояса гілку, і недбало кинув її назад на землю. Не обертаючись, він широкими кроками попрямував геть. Якщо Наньгун Левуні вважав себе непотрібним і непроникним, то навряд чи хтось міг би претендувати на друге місце в цьому порівняно.
Після того як маленьке старе дерево виявилося на попередньому місці, від нього виходило почуття образи і смутку, ніби воно ось-ось розчавиться. Він дивився на фігуру, що віддалялася від Нанґун Левюня і чим більше вона вдивлялась, тим сильніше стискалося його серце. Не міг стримати емоцій, але вигляд Наньгун Левуня залишався непохитною. Якщо він не хоче, нехай і юнак не звертав уваги на сльози, які могли проливати це дерево.
Коли деревця не докладала зусиль, вона втягнулася у ніс повітря і з радістю поспішала вгору. Воно стрибало і скакали за Нанґун Левунем, наче віддано слідуючи ним.
Коли Наньгун Левуні збився, повертався і дивився на дерев’яне дерево, то його маленьке тельце мало не стрималося назад та тремтіло.
Ця крихітна істота не тільки виглядала жалюгідною, але й мала рідкісну перлину, яку можна було побачити лише раз на тисячоліття. Багато людей були б раді отримати його, а дехто навіть був би готовий битися за нього до смерті, але Наньгун Левуні просто не хотів цього. Навіть коли б на нього постійно випадали тиски, він залишався непохитним.
Наньгун Левуні відчув легке роздратування. Він зимно хмикнув, відвернувся і пішов геть, швидко збільшуючи швидкість, роблячи його практично невидимим для оточуючих.
Але він не сподівався такого повороту подій, бо швидкість цього маленького стародавнього дерева виявилася такою ж, як у нього! Хоч би якою була його швидкість, це дивовижне створіння слідувало за ним наче тінню, не відставаючи ні на крок.
Це відкриття вразило Наньгун Левюня. Може, сила цього маленького створіння досягла нового рівня? Якщо це так, то він був готовий змиритися з цим. Він вирішив почекати, поки знайде Ло Л.
Якщо ця маленька істота не зможе перемогти ворога, вона може перенести Ло на свою спину і втекти. Так він почуватиметься набагато спокійніше.
Після того як Нанґун Люнь виявив деяке поліпшення свого ставлення до стародавнього дерева, він зупинився і обернувся.
Помітивши високу фігуру Нанґун Левюня, стародавнє дерево злякалося, що його дії можуть бути оцінені як неприйнятні і тому мимовільно відступило на крок назад.
Глава 1781
Наньгун Лююнь простягнув свою білу руку, наче нефрит. Цей рух викликав у дерев’яних деревах велику радість. З нетерпінням і з неймовірною швидкістю воно стрибало перед Нангун Левунем.
Хлопець, подивився на це маленьке і сором'язливе створіння, насупився та з презирством хмикнув. На щастя, це стародавнє дерево було засноване для Су Ло, інакше він не зміг би дозволити собі використовувати його.
- Ти хочеш піти зі мною? — Він запитав, і його голос звучав холодно без найменшого натяку на теплоту, яку зазвичай можна почути, коли мова заходить про викрадення.
Але ця крихітка не могла стримати свого захоплення. Вечори зачепили його так, ніби це залежало від нього і він відчував у цей момент шалений настрій.
Наньгун Люні неохоче нахмурився. Він лагідно сказав:
- Тоді не відставай, — і, промовивши ці слова, Нанґун Леюнь пішов великими кроками геть.
Отримавши згоду хлопця, маленьке старе дерево було вкрай переповнене радістю. Його серце закололось, а звуки кроків відступали в повітрі. Від хвилювання воно не могло стояти на місці і підстрибало на два-три кроків, обхопивши гілками талію Нангун Льюня.
Наньгун Люні не любив, коли до нього торкалися інші, навіть якщо це було дерево. Побачивши це, він з силою відірвав од себе маленьку стародавню деревицю і скинув її на землю, але вона не здавалась.
Так вони й грали: дерево намагалося обійняти його, а хлопець відкидав його в сторону. Ця весела гра продовжувалася нескінченно.
Наньгун Левунь і не підозрював, що Су Ло колись з'являлася тут, а тим більше не знав що її затягнув у стіну містичний звір, який охороняв її, тому він безропотно покинув це місце.
Ось так, раз за разом, придвоє складалися обставини, і вони знову й знову не зустрічалися. Невідомо, коли вони знову побачаться.
До речі, про Су Ло. У супроводі різнокольорових бульбашок вона увійшла в дивну і загадкові двері. Як тільки двері зачинилися, це місце стало зовсім новим.
Су Ло продовжувала залишатися без свідомості. Цього разу вона спала дуже міцно. Якщо б за звичайних обставин її злегка вдарили по голові, вона навряд чи знепритомніла б. Але зараз пройшло кілька годин, а Су Ло не давала ознак пробудження, але здавалося, що це лише погіршувало ситуацію.
Божественний звір-охоронець, відомий також як маленький сорог, бачив, як почервоніла Су Ло і їй стало важко дихати. Він не міг не турбуватися, хапався за її вуха і бив по щоках, не знаючи, як допомогти.
Що ж робити? Маленький крячок, високо піднявши голову, ходив коломи навколо дівчини і час від часу поплескав її по лобі.
Раптом в його очах спалахнула іскра надії. Він згадав, що коли йому було погано, то допомагав червоні ліки. Досить було з'їсти її, і все відразу ставало краще. Він згадав, що у нього ще залишилися кілька стебел цієї трави.
Ця думка змусила маленького собоя заволодіватися. Він нетерпляче похитав хвостом і швидко побіг вперед, намагаючись якомога швидше дістатися до заповітної трави.
Через сім чи вісім кіл, наче пробившись високої відстані, він повернувся в багнюку. Ніхто не знав, чим він займався, але через деякий час він знову з'явився, тримаючи в роті яскраво-червону рослину. Рослина не здавалося великим, розміром з чашку вина. Його чудовий алий колір був сповнений привабливості й елегантності.
Недовго думаючи, маленький соболь взяв в рот червону квітку і у два-три стрибка виявився поруч з Су Ло. Його гострий коготь проколов квітка, і з нього бризнув яскраво-червоний сік. Сік стікав по кігті, залишаючи слід із крапель. У той час Су Ло, здавалося, спала глибоко в сні і тому могла діяти на власний розсуд.