Глава 1107
Погляд Су Ло ненав'язливо ковзнув по фігурі Су Л, і дівчина, ніби ні до кого не звертаючись, задумливо пробурмотіла:
- Господар навіть не поробляв нас на наступне випробування. Якби ми самі не знайшли шляху, то стояли б там як статуї.
- Можливо, Господар Лабіринта банально розлютився на Лі Яояу і більше не з'явиться? А що сказати про нас? Як взагалі можна виконувати завдання, не знаючи, в чому вони залучені? – вторила ей Цзи Ян.
У той же час всі присутні були на Фейко-мухі, у якої від такого зосередженого (і явно не доброзичливо) увагу оточуючих зашевелися волосся на потилиці.
- І чого витріщилися? - Огризнулася вона. - Я ні в чому не винна.
- Ага, як же, - зневажливо хмикала Цзи Ян. - А хто тоді винен, ми?
- Якби ти не перечила Господаря, він би давно вже з'явився! - Я був готовий надрукувати Бієнн Юін.
- Лі Яо, ось що нам тепер робити? Можливо, ти знаєш відповідь на це запитання. - Зустряла зі своїми п'ятьма юанами Ло Деї, не дивлячись на те, що вони з Лі Яояо начебто як були заодно. І судячи з похмурого виразу обличчя Ло Хаошеня, він теж був кинути всю відповідальність за їхню теперішню безпорадність на погану дівчину: приз за завдання їй, розумієте, не по смаку прийшов!
- А мені звідки знати? Запитайте, що легше! - Пихатіло Фея Нефритового Озера, і він відбився од наступних нападів.
Але їх гризню перервав спокійний голос Нангун Люня:
- Вороги наближаються. Приготуйтеся.
- Де? Я нічого не бачу, - застрелився Біечен.
- Слідкуйте за землею під ногами, - коротко відповів йому чоловік.
Всі почали оглядати довколишні піски, але навколо все було спокійно. І лише після десяти хвилин напруженого очікування молоді люди відчули, що на них чекає небезпека.
Ситу Мін, нахмурившись, просвердлював поглядом діру в Нангун Люне. Яка ж велика різниця між такими близькими один до одного дев’ятим і десятим. І хто б міг подумати, що через якихось два довгих роки його молодший братик з легкістю дожене і пережене свого старшого товариша ...
- Зосередься, якщо не хочеш померти - грубо одержував його принц Цзінь.
- Дякую за турботу, - в тон йому відповів Ситу Мін, глибоко в душі відчуваючи щось подібне до щирої вдячності: все ж третій молодший Брат був зовсім не таким безсердечним, як він думав, можливо, і його ставлення до Яояо...
- Завжди будь ласка, мене зовсім не тішить можливість тягти на власному горбі цю жахливу дівчину в разі твоєї загибелі, - миттєво розвіяв всі його чаю Наньгун Люню. - Ось доберемося до дев'ятого випробування, тоді будь ласка, умирайте, скільки вам заманеться.
Ситу Мін задихнувся від обурення. Отже, цей жорстокий чоловік зовсім не турбувався про їхнє життя — він просто до смерті не хотів доглядати за Яояо! Який негідник!
Але самого « сніга » не було до душевних мук своїх однокашників. Його думки були в безпеці Су Ло. Так, у його малятки було два грозних (хоча і дуже симпатичних зовні) духовних тваринця, плюс Древо, але в питаннях її захисту він завжди вважав за краще перебнути, ніж образити.
А потім пісок під ногами, наче в кігті, покрився через кілька секунд і зник.
- Ай! Воно мене вкусило! - Вигукнула раптом Лі Яояу, підстрибуючи на добрий метр вгору і рефлекторно відкидаючи своїм мечем. Бризнула кров, і на жовтий пісок мертво впали дві половинки... Величезний щур.
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Якщо ви читаєте цей розділ на іншому веб - сайті, то цілком можливо, що його вже було вкладено у вільний доступ до нього.
Глава 1108
Звідки в пустелі взялися ці паразити? Хоча питання, яке виникло у всіх присутніх, було живим способом для них, все ж таки ризикував і залишитися без відповіді. Хоча б тому, що теорія і гіпотези не мали часу висувати на цю тему: Вбивна Лі Яояу створіння дала сигнал до атаки для своїх співплемінників, і тут же сотні гострих та навіть з вигляду кровожливих мордочок викинули із-під рихлого піску. Ще мить, і весь простір, куди вистачало око, було заповнено чорними хутряними комками!
Найбільше враження це хвостите полчище зробило на красивих дам. Деякі з них зовсім не величаві, а деякі навіть намагалися зобразити свідомість. Хоча б видиме спокій дещо як вдалося зберегти тільки Су Ло і Цзи Ян, хоча від тих, хто обходив їх з усіх сторін шкідників вся шкіра покрилась мурашками, а ноги мимовільно підкашівалися.
Наньгун Левуню легко підхопив кокон, яку вона любила і посадив на гілку найближчого висохлого дерева. Переконуючись, що його дитинці нічого не загрожує, обернувся до решти своїх товаришів:
- А вам що ж, особисте запрошення потрібно? До бою!
Його спокійний командний тон відрізав змаганих. Щури це, алі інші монстри — головна проблема: їх треба знищити і якщо можливо самим залишитися в цілості та хоча б відносної неушкодженості.
Біечен Юін і Цзи Ян відразу згрупувалися, ставши спиною один до одного, готові наступати та захищатися. Брат і сестра Ло здебільшого безтовково металися, а Сіту Мін — як завжди — з усіх сил намагався захистити Лі Йояо.
Щури були всюди. Крім того, це були не звичайні пом’якшувальні гризуни, а магічні тварини в кілька разів більші, агресивніші і більш звичайних. Хоча Ло Деі та Лі Яо не були бездарними воїнами, вони перешкоджали їм зосереджуватися на інстинктах і дратуванні.
Дуже скоро декілька щурів обліпило тіло Фейко-мухи, в їх природі було накидатися всією натовпом на слабших і уникати сильних (хоча вони просто визначили у дівчині « свою» і таким чином радісно її вітали). . Сіту Мін намагався допомогти, але його самого було досить добре налагоджено за ступні та ікри.
- Що робити? Я довго не протримаюся! - Перелякано викрикнув Ло Хаошена.
Злобні створіння були надзвичайно виголені, і нападали досить злагоджено: здавалося б, тільки відмахнувся від однієї, як її товарка вже вшивала свої гострі як бритва зубки у твою ногу, палець, руку - загалом, куди дотягнулася. Кожен з них був оточений не менш ніж стоми щурів, їхні тіла були вкриті укусами та дрібними подряпинами — і цьому кошмару Щелунчика не було кінця або краю!
І тільки Су Ло завдяки зусиллям Наньгун Льоуня спокійно сиділа на дереві, не турбуючись про все прибулі орбіти гризунів. Його Високість не квапився вливатися у гуску битви, але ліниво відкидаючи найбільш ризикованих щуряток. Поспостерігавши за тим, що робить ще кілька хвилин, він махнув рукою і сконструював « наперед!», випустивши з простору екс-Четвертої Міс дрібного бійку та Хулі-Цези — очевидно, саме він до цих пір стримував їх спроби самостійно вибратися назовні. Малі діти, радісно викрикуючи бойове «ву!», відразу кинулися в атаку.