Розділ 72: Симуляція пам’яті і заклинання Патронос
Джон Харт швидко адаптувався до нового життя на Чарінг-Кросс-Роуд.
Йому більше не потрібно було ховати паличку на дні чемодана. У перший же день він спробував кілька різних заклинань... І, як не дивно, ніхто з Управління через несправедливе використання магії не надіслав листи, і жоден морокоборець до нього не прийшов.
Щодня він зачиняв двері і вікна в кімнаті, штовхав штори та перевішав на дверях знак « DNDST» (Не турбувати").
Зазвичай до заходу він випивав флакон Поліюса, ховав « приналежності» у просторому рюкзаку, який купив більше місяця тому, а потім кликав покоївку - забратися в номер.
Іноді вранці він приходив до « Диряний казан» на сніданок, щоб виглядати як "Андуїна Уріена".
Біля входу до « Дикого казана » висіла вирізка з “Іночного пророка":
Міністерства магії підтвердили сьогодні, що Блек все ще перебуває на волі.
Сиріус Блек, який вважається найвідомішим в'язнем, коли-небудь містився у Азкабані, досі не спійманий.
« Ми докладаємо всіх зусиль, щоб зловити Блека", — сказав сьогодні вранці міністр магії Корнеліус Фадж. — Ми закликаємо чарівну спільноту зберігати спокій."
Деякі члени Міжнародної конфедерації чарівників критикували Фаджа за те, що він проінформував магловського прем'єр-міністра про втечу Блека.
Хтось нацарапав непошкодженим почерком:
"Поправлення морокоборців оголосило нагороду в 3000 галеонів за Сиріуса Блека".
Три тисячі галеонів — це велика сума, і Джон на мить задумався...
За сніданком він спостерігав за відвідувачами.
Там була молода відьма з села, яка приїхала в місто на день покупок; кілька пухих чарівників, які голосно обговорювали свіжу статтю з « Странгурація сьогодні»; гобліни зі смішними очима, змішані на вигляд гноми - і навіть привид, що тихо пропливши повз, тримаючи у правій руці власну відрублу ліву.
Джон бачив і знайомі обличчя.
Наприклад, Ханну Ебот, яка кожного ранку приходила допомагати в барі. Одного разу він навіть помітив високу, незграбну слізерінку - Мадлен Якслі: мати відчитувала її і тягнула до Косою провулок. Гаррі Поттера, звичайно ж, був свідком того як Корнеліус Фадж привів його до « Дирявий котел» на початку серпня. Відтоді Гаррі залишався там.
Звичайно, ніхто з цих « знань » не впізнав його. Для них Джон був просто наступним американським чарівником, який приїхав до Лондона.
І все ж, крім збору інформації і закупівель, він намагався бути у « Дирявому казанку» та в Косом переулке якомога рідше. Бар був таким переповненим, як Хогвортс, а чарівний світ наповнений талановитих людей - ризикувати і потрапити на очі комусь впливовому він не збирався.
...
Більшу частину серпня Джон просидів, запершись у готелі і практикуючи магію на щурах.
Щовечора він заклинав кілька напівживих щурів вивихами шейних хребців, пригортав бичка у пластикові пакети і викидав їх до сміття. Приблизно раз на тиждень він ходив до Косою провулок, щоб наповнити запас.
Відьма з "Магічного звіринця" очевидно втомилася від нього.
- Усі американці мають звичку їсти щурів перед сном? — З кислою міною запитала вона.
— Так, дивно, що ви знаєте! - Джон кивнув з удаваною серйозністю. — Ми просто відриваємо голови і хвости, їмо сирими на смак, як курка: приємні, кришталики!
Побачивши її огиду, він весело пішов.
Протягом наступних двох тижнів Джон проглянув більшу частину програми третього курсу і повторив вже вивчені закляття: Экспеллиармус, Петрофікус Тоалус і Заклинання кон’юнктивита...
Останні два особливо добре працювали проти вовків і великих собак. Завдяки недавнім практикам він тепер міг безпечно попадати навіть у юрку щура — на випадок.
Але проблема залишилася.
Хоч би як він намагався, кінчик палички не давав навіть слабкої реакції, коли заклинання патронуса.
Він навіть поліз в спогади дитинства, сподіваючись витягти звідти хоч щось підходяще.
Іноді, майже в розпачі, він думав:
« Може, мені просто не призначено мати патронуса в цьому житті».
Залишився один варіант - той, який він давно розглядав.
Якщо він не міг знайти по-справжньому щасливий спогад... Значить, доведеться створити його.
У тій маленькій брошурі, яку залишив Златопуст Локонс, детально пояснювалось, як створювати і стирати спогади.
Але втрутитися у власну пам'ять було небезпечно. Погане накладено Obliviate міг закінчитися катастрофою.
І все ж зміна коротких фрагментів пам'яті була одним з найпростіших застосування цього заклинання.
Крім того, у нього не залишалося вибору. Справжні спогади він перебрав усе - без результату. Це був ризик, але розрахований. Тим більше він збирався не прати, а лише додавати: якщо щось піде не так, він завжди зможе видалити вставку.
На щастя, протягом останніх тижнів він пережив Obliviate на десятках щурів - і жодного разу не помилився.
Але щури не давали потрібного зворотнього зв'язку...
Пора було йти далі.
...
Того дня Джон випив флакон Поліїса і знову став « Андуїном Урієн ».
Покоївка прийшла точно за розкладом.
— Доброго дня, містере Уріен! - Вона його привітала.
— Добрий день, мем, - сказав Джон, відступаючи в сторону, щоб пропустити її з візком.
« Вибачте», — пробурмотів він про себе, чекав поки вона відвернеться - поправляти ліжко, і тихо підняв паличку.
— Обливиат, — прошепотів він.
З кінчика його смарагдової бамбукової палички вирвалася тонка срібна нитка і доторкнулася голови покоївкою... Та не зреагувала.
Джон опустив паличку і підійшов ближче.
Він дістав старі наручні годинники — ті, що перестали носити перед Різдвом, — і сказав:
— Мэм, я мало не забув. Я обіцяв віддати вам це вчора.
— О, да! - Вона просяяла. - Тепер згадала, містере Уріен! Вчора вдень ви сказали, що купили новий годинник і віддаєте мені старі.
Вона з вдячністю прийняла механічний годинник.
Джон з полегшенням видихнув: заклинання вплинуло. Випробування пройшло успішно.
Вчора вона приходила прибирати кімнату, і він не сказав їй ні слова. Це спогад з'явився в її голові всього пару хвилин тому.
Протягом наступних двох днів Джон повторив цей процес ще кілька разів - вже на звичайних людях.
Спогади були дріб'язковими:
"Сьогодні вранці я бачив плямистого кота з відмітками, схожими на окуляри."
« Учора за обідом я бачив велику чорну собаку, що гнався за щурем».
"Вчора ввечері я мало не зіткнувся ніс до носа зі стариганом - у нього була біла борода і окуляри-півмісяці".
...
Після кількох вдалих спроб Джон вирішив: час спробувати на собі.
В останню ніч серпня він з’їв кілька шматочків шоколаду, щоб підстігнути сили і потім зробив ковток зеленого чемпіона - напою, який тимчасово збільшує ефект заклинань, але тоді залишає людину спустошеною.
Він все ретельно обдумав, переконався, що вловив ризики... і, направивши паличку собі в лоб, глибоко надихнув:
— Обливиате.
Він відтворив той самий « щасливий спогад», який у початковій історії допомогло Гаррі Поттеру викликати патронуса:
« Його звали Гаррі Поттер. Але одного дня хтось сказав йому, що він чарівник - знаменитий у магічному світі -- і що може піти від Дурслей та поїхати вчитися в Хогвортс...
Спогади лягли в пам’ять без опору.
Джон підняв паличку і направив її на вільне місце в кімнаті.
— Экспекто патронум!
Срібні нитки потекли з кінчика палички, збирались у туманну масу... І на цьому все. Перед ним закрутилося бліде срібне подружжя.
— Вийшло! — вирвалося у Джона.
Це був не повноцінний патронус, навіть не часткова форма. Але срібний туман, що вихоплюється, вже міг відлякувати дементора. І головне, це був перший реальний результат!
Минуло більше півроку з тих пір, як він почав тренувати патронуса.
З'ївши ще кілька шматочків шоколаду, Джон сів і почав розбирати, чому вийшло так слабо.
Зокрема тому, що його життя не було життям Гаррі Поттера. У нього були батьки, а не жорстокі родичі.
І ще - спогад, який ми запам'ятали, хай і "щасливе" не вписується у решту тканини свідомості. Йому бракувало достовірності.
Але не можна: якщо хибний спогад стане занадто переконливим і почне впливати на нього по-справжньому, це буде небезпечно.
Отже, воно повинно бути звітоване "чужим".
...
Після короткого відпочинку Джон був готовий спробувати знову.
Тепер він збирався створити справді щасливий спогад - і, як він сподівався, викликати повноцінного патронуса.
Він глибоко вдихнув і знову направив паличку на свою голову:
— Обливиате.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya