Глава 71: Чаінг-Крос-Роуд
Цей нещасний 200-й день народження нарешті закінчився.
Деякий час після цього в будинку на Істлі-роуд, 86 панували тиша і спокій.
Скучні, безцінні літні канікули тягнулися день за днем... Як і раніше, Джон проводив більшість часу за зіллями та вивченням закляттяв, пов’язаних із пам’яттю.
В один з днів в кінці липня він сходив у господарську крамницю містера Роберта Вілсона і забрав задані срібні кулі.
Їх було лише тридцять, але оскільки в школі буде тільки один "обертаний" перевертень, цього вистачало збутком.
Заодно Джон непомітно зібрав кілька зразків волосся.
Він навмисне вибирав пряди у туристів з інших міст, щоб збільшити свою « продаж трансформацій » і уникнути будь-яких збігів із власною зовнішністю.
Зельє чемпіона і зілля вже були готові, а Поліус виходив на фінальну стадію.
Джон, додавши в котел суху шкіру бумслангу, спостерігав за тим, як з бурлячого відвару піднімається темний чорний дим. Цього разу зілля вийшло значно сильніше, ніж раніше.
Він обережно розлив його по скляних флаконах, розділив на два комплекти і ретельно вклав у чемодан.
На все пішов більше місяця і інгредієнти приблизно на сто галеонів - в будинку на Істлі-роуд, 86 йому просто не було чим зайнятися.
На щастя, останнього дня липня прийшов лист з Хогвортсу.
Жовтий пергаментний конверт з написом зеленим чорнилом приписував йому, як завжди, 1 вересня сісти на "Хоґвортс-експрес" на станції Кінгс-Кросс. До листа долучався список підручників на другий курс:
« Стендартний збірник заклинань. Другий клас» — Міранда Гошоук
« Сховище захисту від темних мистецтв» — Квентин Трімбл
« Ти маєш магічні трави і грибів, що доповняють » — Філліда змагання.
« Розмови з трансфігурацією для початківців. Том II." — Емерік Свитч
« Квідич через століття» — Кеннілворті Уісп
На другий курс потрібно було значно менше книжок, ніж на перший... а останній пункт -- "Квідич через століття" - був написаний іншим почерком. Очевидно, хтось додав його пізніше.
Отримавши листа, Джон вирішив більше не стирчати вдома.
Він все пояснив Еріку і Джуді, попрощався, взяв валізку і сів на поїзд до Лондона.
...
Чаринг-Кросс Роуд була оживленою вулицею в самому центрі Лондона.
Вона також була відома по всьому світу як рай для книжкових магазинів... Класичний роман "84, Чарінг-Кросс Роуд" Американської письменниці Хелен Ганфф, який часто називають біблією книголюбства, був написаний саме тут.
На цій чистій, охайної вулиці брудний і тісний паб вирізнявся особливо різко.
Перехожі поспішали, не звертаючи на нього уваги: їхні погляди були прикуті до вітринів найближчих книгарень.
Менш ніж за 100 метрів від паба був готель Willow Hill. З його входу вийшла закутана в плащ фігура і попрямувала до « Дирявого котлу».
Таємничий мандрівник з валізою не затримувався в залі. Він прослизнув повз відвідувачів і попрямував прямо у внутрішнє подвір’я.
Через кілька хвилин він вже був у місті Косом переулке, і зайшов до непримітної лавки зелень.
- Здрастуйте, сер! — Господиня магазину поспішила до нього. Путівник зняв капюшон, обнаживши м’яке світле волосся і молоде обличчя. Чим можу допомогти?
« Я хочу продати кілька зелень, — сказав він світловолосий юнак, роздивляючись кольорові флакони на полиці. У його мові звучали сильний американський акцент.
— Вы не британець? — Розгублено запитала жінка.
— Ні, я зі Сполучених Штатів Америки. - Мене звати Андуін Уріен.
- Приємно познайомитися, містере Уріен. Я Джулія Суперечка, яка володіла цим магазином, швидко представилася. - Що ви хочете купити?
— Нічого, — похитав головою Андуїн. - Я прийшов продати.
З цими словами він витягнув з кишені кришталевий флакон і недбало кинув його.
Мадам змагання поспішило зловити. Вона понюхала зілля, уважно оглянула флакон і нарешті видихнула:
— Це... Поліус... І, схоже, дуже високої якості?
— Звичайно, — впевнено відповів Андвін.
- Багатоставне зілля заборонене речовиною... — мадам змагання знизила голос.
— Це один з ідіотських законів вашого британського міністерства, — зневажливо сказав Андвін. — У Північній Америці приготування та продажі зілля не обмежені.
Мадам змагання не дуже добре знала американські закони, але її явно спокусила можливість.
Півостя — це затемнене зілля. У британському чарівному світі мало хто знав рецепт, а ще менше - вмів його успішно варити. У поєднанні з трудомісткістю процес майже не з'являвся на ринку.
— Скільки ви можете дати? — тихо запитала вона.
— Я можу розійтися з п’ятьма пінтами, — серйозно відповів Андвін.
— Вісімдесят галеонів за пінту. Як вам? — Повільно запропонувала мадам Спорт.
— Цілком розумно, — сказав блондин і не збирався торгуватися.
Він відкрив чемодан і поставив десятки однакових кришталиків на прилавках.
До нього ковзнув маленький мішок з галеонами.
...
Через п'ять хвилин Андвін Уріен вийшов в Косою провулок з мішеком, набитий золотом.
Помітивши натовп у крамниці квіддичних приналеж, він з цікавості підійшов ближче.
На недавно встановленому п’єдесталі стояла летюча мітла.
Плакат було:
« »Блискавка — Ця летюча мітла є вершиною сучасної майстерності. Ручка виготовлена з ясени, майстерно сформована для аеродинамічної ефективності, із полірованою поверхнею, твердою як алмаз і вручну вигравіруваним реєстраційній номером.
Кожна гілка хвоста була відокремлена для ідеальної обтікання, забезпечуючи незмінний баланс і точність.
Блискавка Розганяється до 150 миль за годину менш ніж десять секунд і обладнана гальмовою системою високого класу.
Передпродачна ціна: 800 галеонівІ я не можу цього зробити ».
— Вісімсот галеонів за чортову мітлу? Вони що, з глузду з'їхали? — Пробурмотів блондин, похитав головою і пішов далі.
Спочатку він заглянув у "Флоріш і Блоттс" та під здивованим поглядом продавця купив кілька підручників для молодших класів. Потім він заскочив у сусідню крамницю, де було чорнило і пергамент. Зрештою, в магазині шкіряних виробів зробив чехол для палички з драконячої шкіри.
Він упаковував покупки в напівпустельній валізі і попрямував до крамниці під назвою « Могічний звірець».
Це була маленька крамниця, стіни завішували клітини. Усередині лунали звуки, і вони стали сильними запахами дикого звіра.
Там були різні дивні розплідники: коти різних кольорів, клітка з галасливими воронами і пара широкооких фіолетових жаб... А на прилавку - велика клітина, повна гладких чорних пацюків, ліниво шевають довгими лисими хвостами.
- Мені потрібні щури! — крикнув блондин.
Відьма за прилавком поспішила до нього:
- Ласкаво просимо, любий. Подивіться сюди! Це сербські галеонні щури. Вони дуже розумні, допомагають чарівникам знаходити втрачені речі. Десять галеонів за штуку...
Вона збудила в клітині бажання, і щури відразу почали стрибати.
Юнак пробурмотів собі під ніс:
- Грабіж... Навіть лабораторні щури SPF-класу стільки не коштують...
— Нет-нет... Дайте мені звичайних домашніх або польових, — швидко сказав він.
Усмішка відьми зникла миттєво.
— У нас є, — зимно відповіла вона. — Чотири кнута за штуку. Скільки?
— Двадцять... Ні, нехай буде тридцять. І додайте пакет корму.
Він кинув їй п’ять срібних шеклів, підхопив дві великі клітини з щурами та пакет корму і вийшов з магазину.
...
Повернувшись у готель Willow Hill на Чарінг-Кросс-Роуд, він зрозумів, що дія Поліїса майже закінчилася.
Минуло лише кілька хвилин після того, як він увійшов у номер, і тіло молодого блондина швидко почало змінюватися, повертаючись до форми Джона Харта.
В минулому житті він навчав американську з третього класу — більше десяти років. І тепер, на його здивування, ці зусилля нарешті принесли користь: він міг звучати і поводитися як звичайний американський турист у Лондоні.
Очевидно, це працювало.
Джон сів на ліжко і остаточно вирішив провести решту літа в цьому готелі.
Тому що тут він міг вільно користуватися магією.
Згідно з Законом про розумне обмеження магії неповнолітніх, неповнолітнім не можна використовувати магію поза школою... Але існувала лазівка: Міністерство могло визначити лише те, де були застосовані магія, але не Ким.
Дома використання магії залежало від батьківського контролю. У публічних місцях, де чарівники бувають регулярно, діяло те саме правило.
Тому на Чаринг-Кросс Роуд - звичайна вулиця поряд з Кошим переулком, де чарівники часто починали поєднуватися -- неповнолітній Джон міг зачаровувати без потрапляння.
І порівняно з переповненим "Диряним котелом" цей готель був куди безпечніше.
Оскільки довкола не було чарівників, Поліус не мусив постійно пити. Навіть якби щось пішло не так, ніхто б його не побачив. А якщо треба було в Косою провулок, то до нього просто кілька хвилин пішки.
Джон перебрав речі і приготувався насолоджуватися останком літа.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya