Розділ 73: справжнє щастя
« Смерть подібна до вітру, завжди за моєю спиною".
« Кохана Довга, і мій єдиний супутник - меч».
"Так дозвольте мені мчати вперед на швидкому вітру..."
« Найжахливіший злочин вбивці привидів...»
« Я ніколи не втрачав свого справжнього “я».
"У житті потрібно пройти через три речі: щастя, щастя і ще більше щастя".
« Може, все життя аркуша — це просто заради радості? »
У той момент Джону здалося, що він провалюється в залитий кров'ю каньйон.
Він став невтомним іонійським воїном — ловцем, який володів вітром. З довгим клинкам в руці він рухався у потоці повітря, танцюючи крізь кров і бурю над ущелиною. Вітер не залишав слідів, а меч — звуку.
Один за одним уперті прибічники падали під його клинком; знову і знов сірий екран смерті не міг зупинити поширення.
Хоч ворог займав вигідну позицію. Незважаючи на те що товариші по команді шепотіли пусті лестощі. Незважаючи на те що яскравий рахунок 0/20/0 був прямо перед ним ...
"Слава живе в серці, а не у зовнішньому вигляді".
« Моє початкове рішення - я ніколи не забуду».
Він пробурмотів:
"Я не можу швидко наздогнати своїх товаришів по команді".
...
Джон Гарт розплющив очі, вдивляючись у ілюзії — фальшиве і водночас вражаюче реальне.
На мить його розум закрутило дивне відчуття...
Радість, що виходить з середини — нестримна й недосяжна радість...
Він підняв смарагдову паличку і направив її в порожній простір перед собою.
— Экспекто патронум!
Цього разу голос звучав абсолютно впевнено, без жодного сумніву.
Яскраве срібне світло спалахнуло на кінчику палички.
Кімната відразу наповнилась спалахом і теплом.
Потім виникла величезна срібна тінь... Повільна форма.
Ноги Джона раптово підкололися, рука з паличкою задрижала. Срібний потік продовжував литися з неї, і обриси патронуса ставали все чіткіше.
Він стиснув зуби, не дозволяючи втомі зруйнувати закляття.
Зрештою паличка перестала світитися, і срібна тінь почала зменшуватися.
Менше... менше... Поки що німігала професора Макгонагала.
Вона походила на ведмежонка, але на вовни виднілися світлі і темні плями.
Крохотна — кругла і пухка, з широкою головою та коротким хвостом... Вона підковувала до Джона, обхопила його ікру маленькими лапками та ніжно лизнула.
Ніби соромилася.
И Джон дійсно Я відчув дотик - делікатне, тепле та ніжне. Це була не галюцинація.
— Уу... Уу... Уу... — патронус видав дивний крик.
Джон більше не сумнівався, що його патронус - дитинчат Залізного Звіра.
Іншими словами, діти панди.
— Перестань чіплятися за мене, — відповів Джон.
Патронус тихо заскупив і неохоче відпустив його ногу.
За його командою він повільно рушив до балкону... Джон хотів перевірити, наскільки добре він вміє ним керувати.
Шкода, що поблизу не було дементорів або Боггартів. Інакше він міг би випробувати силу патронуса - магічної істоти класу 4Х.
Але з кожним кроком патронуса Джон відчував, як з нього щось протікає ... Ноги слабіли, руки тремтіли все сильніше.
Лише управління патронусом так його виснажувало?
Джон зрозумів, що втрачає контроль. Дрогожа, він намагався обібрати закляття.
І сталося щось несподіване.
Бум!
Оглушливий вибух потряс кімнату.
Патронус вибухнув, розлітаючись дочекавшись срібного світла, який хлинув назад у смарагдову паличку Джона.
Його відкинуло до шафи.
— Чёрт... Божевільне перевантаження! — проричав Джон.
Вперше в житті він втратив контроль над власною магією.
- Чому ніхто не сказав мені, що патрони можуть вибухати?
Він озирнувся: балкон був розворожений, а в стіні зяла величезна діра.
— Погано... Дуже погано!
...
Ситуація була жахливою.
Вибух був таким сильним, що його почули б навіть глухі.
Як і слід було сподіватися, на вулиці розступилися повільні кроки. Персонал готелю і гості з сусідніх номерів поспішали до нього.
Що тепер?
Якби він де-небудь був, то міг би скласти історію і заплатити за збитки та відділитися блефом... Але готель був менше ніж у ста ярдах від « Дирового котла». Мабуть, вони також почули вибух.
А що, коли якийсь цікавий чарівник - чи гірше того, хтось з Міністерства — вирішить перевірити?
Його спіймають з сексуальним.
Магія неповнолітнього. При маглах.
Щоб відправити його до Азкабану, треба було ще раз з цих звинувачень.
- Містер Уріен, відкрийте двері! — Відчинився голос покоївки.
— Ніхто не відповідає! А що як він поранений? Взламайте двері! — Покрикнув чоловік.
Джон зрозумів дещо ще гірше.
У готелі він завжди виглядав як « Андуїн Вріен », але тепер був у своєму теперішньому вигляді - без маскування.
Пити Полиус? Немає часу. Перевертання займало близько хвилини, а в цей момент чарівник був особливо уразливим. Якщо двері виб'ють і зловлять його на трансформації, все стане ще гірше.
Єдина хороша новина: він вже склав речі у великий рюкзак, готуючись до прибирання.
Тепер залишився тільки один вихід.
Джон перекинув рюкзак через плече, схопив паличку і кинувся до прошарку в стіні балкона.
Він був достатньо маленьким, щоб пролізти без праці.
Але проблема була в іншому: номер був на чотирнадцятому поверсі. А навпроти балкону... Залишився лише чотириповерховий будинок.
Десять поверхів вниз.
Джон глибоко вдихнув — і стрибнув.
У падінні він згадав слова професора Флітвіка на уроці:
"Шшш..."
Він направив паличку до землі і прошепотів:
— Вінгардиум левіоса!
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya