Розділ 70: Ньют Саламандер
Він подивився на темний надгробок.
І на сивого старого, що стоїть перед ним у мовчазному пошані.
У Джона раптом з’являлось серце, ніби через якийсь час його сум уразив.
Дамбльдор поклав квіти біля підніжжя надгробка, потім відступив і глибоко, дуже повільно вклонився.
Джон повторив цей жест, намагаючись зробити все так само серйозно і шанобливо.
— Нік Фламель і я були друзями, незважаючи на велику різницю у віці - тихо вимовив Дамбльдор. — Коли ми познайомилися, я був лише пристрасним юнаком, а він уже був легендою алехімії... Він був мені і наставником, і найдорожчим другом. Разом ми зловили величезного українського залізного живота, відкрили дванадцять способів використання драконячої крові... і опублікували цю найбільш революційну статтю...
Дамбльдор запам’ятався, і навіть тепло відчув на собі їхній тягар.
- Протягом усіх цих років він допомагав мені безліч разів... Хоча я знав, що він був людиною, яка цінувала самотність найбільше на світі. Він лише хотів поїхати з Перенеле до Дітона і провести тихий час. Але деколи обставини змусили мене знову звертатися до нього...
Дамбльдор злегка зітхнув.
- Рік тому він сказав мені, що вирішив піти. Розумієш... Майстер алхімії такого рівня здатний сам вибирати момент своєї смерті. І все ж, це було важке повідомлення. Мої старі друзі так мало... А тепер одного з них не стало.
Джон мовчав. Він лише кивав, не порушуючи тиші.
— Джон, - раптово сказав Дамбльдор, дивлячись на нього серйозно, -- коли я був молодим, я теж осліплений амбіціями і прагненням влади. Але зрештою зрозумів: сім'я, любов, дружба... - Це найцінніше, що є у світі.
— Я розумію, професоре, — тихо відповів Джон. — Я запам'ятаю.
...
Вони затрималися на кладовищі досить довго.
І чим довше Джон спостерігав за Дамбльдором, тим більше змінювалося його ставлення до нього.
Страх — пішов.
Недовір’я — розчинювалось.
Джон подумав: « Якби зараз з'явився боггарт, він би вже не перетворився на Дамбльдора".
Так, коли він не плев інтриги і не діяв як гросмейстер у тіні, Альбус Дамбльдор був... Добрий. І навіть зворушливим старим.
- Професоре, а куди ми тепер? — Джон глянув на годинник. Було майже одинадцять.
І раптом його прокололо: Сьогодні ж його день народження.
"Найкращий" день народження: спочатку лекція про історію Британії, потім Азкабан, а тоді - похорон.
Дамбльдор, здається, прочитав його думки.
— Мені дуже шкода, що так вийшло, Джоне, — лагідно сказав він. - Я можу одразу відвезти тебе додому.
— Дамбльдор! Професор Дамбльдор! — Голос здалека пролунав.
— О, боже мой! — Дамбльдор розвернувся з посмішкою. — Ньют!
До них підходив неохайний сивий чоловік, за ним — дві старші жінки і хлопчик приблизно віком Джона.
Дамбльдор обійняв незнайомця.
— Ньют, мой друг... Ти теж прийшов вшанувати пам'ять Ніколаса?
— Так, — кивнув Ньют. — У Парижі містер Фламел дуже допоміг мені і моєму братові.
« Дозволь собі уявити, — сказав він, обертаючись до супутників. — Моя дружина Тіна, її сестра Квіні Кавальскі і мій молодший онук Рольф.
Дві жінки виглядали по-різному: одна - м'якою і теплою, інша -- більш суворою та настороженою.
Хлопчик Рольф посміхнувся Джону. Джон відповів тим же.
- Через два місяці Рольф також піде до Хогвортс. Сподіваюся, його визначить в Пуффенді, — сказав Ньют.
- Я боюся, вплинути на це я не можу... — Усміхнувся Дамбльдор. - Це Джон Харт. Маленький пуфендуец.
— Пуффендуй? — оживился Ньют. - Я теж був у Пуффенді... Хоча мене виключили на п’ятому курсі.
— Фініс Блек пізніше визнав, що це була найбільша помилка в його житті! — розсміявся Дамбльдор.
Ньют посміхнувся:
- Та вже, обличчя директора Блека виводило мене з себе...
Літні чарівники розмовляють, як знову молоді.
Джон витягнув паличку і підійшов ближче.
— Мистер Саламандер... можна питання?
— О? — Ньют обернувся. - Про магічних істот?
— Да! — Джон кивнув. — Не знаю, чи знайомі ви з Залізною звіриною? Містер Оллівандер сказав, що серцевини моєї палички - це його шерсть, але я майже нічого не знайшов про нього в бібліотеці...
Очі Ньюта проникли в цікавість.
- Залізний монстр... — Не задумано повторив він. — Так, 1925 року я спостерігав за ними у Сичуані...
І він почав розповідати.
Про силу.
Про інтелект.
Про неймовірну магію.
Їхня класифікація дорівнює 4Х, а також фенікс і грому.
Про те, що вони молоді люди, але безжалісні до будь - яких немудрих створінь.
Про носорога, який загинув з посмішкою на морді під чарами дикого звіра.
Про зникнення китайських драконів у верховинах Янцзи.
Про те, що цілі регіони Азії захищені саме ними.
Історія була грандіозною і переляканою.
Закінчивши, Ньют тепло усміхнувся:
- Боюся, це все що я можу сказати.
- Дуже дякую, містере Саламандер.
...
Дамбльдор незабаром відвів Джона на Істлі-роуд, 86. Було майже опівночі. Джон попрощався і зайшов у будинок.
Але Альбус Дамбльдор не повернувся в Хогвортс.
Він трансгресував прямо в Міністерство магії.
Пізня ніч. Кілька втомлених працівників чергували біля своїх їдальнею.
Дамбльдор піднявся на шостий поверх у Департамент магічного транспорту.
Він зайшов в офіс портключей.
— Професор Дамбльдор? — скрикнув молодий черговий.
— Доброго вечора, Бобе, — привітно сказав Дамбльдор. - Мені потрібен портключ у вежу Нурменгард. Трансгресія і летучий порох заборонені в радіусі сто миль.
Він дістав документ.
— Мій спеціальний сертифікат доступу, виданий Візенгамотом.
- Звичайно, професор. Одну минуту! — Боб уже метался між шафами.
І ніч продовжувала згущатися...
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya