У якийсь момент, раптово відкривши очі, вона озиралася, перевіряючи, чи не сниться їй ще сон. Її щільно стиснуті губи розломилися, коли перед тим затуманені очима повільно проникла знайома фігура.
- Рувим?
Він відірвав очі від книги, яку читав і подивився в сторону тихого голосу.
- Ти прокинулася. Скоро пора вечеряти.
- Я правда так довго спала?
Рувим кинув. Моллі швидко відвернула погляд від вікна. Сонячне світло, яке падає в очі, засяяло ще недавно. Але замість нього у цьому вікні відбивалося сонце.
- Як затишно мені не було б в кареті, зараз мені здається, що я все ще всередині неї.
Рувим затуляв книжку біля її ліжка.
- Мені здається, у тебе невелика температура.
Моллі відразу похитала головою, коли він торкнувся її лоба і перевіряв.
- Впевнена, справа тільки в тому, що я ледь прокинулася і тому трохи розігрілася.
- Нічого, якщо ти навіть ліки не вип'єш? Якщо хочеш саме нашого лікаря, ми можемо викликати її в будь-який час, так що про це не хвилюйся.
- Так, зі мною все дійсно в порядку. Мені здається, що я відпочила через те, чого зовсім недавно впіймала.
Ці симптоми були занадто слабкі для застуди. Очевидно, вона була такою теплою, тому що щойно скинула затишну ковдру.
- Тоді я покличу покоївок. Скоро тобі потрібно буде щось поїсти.
- Поняла.
Невдовзі після того, як Рувима відійшла, нарешті Піллен і Лілі увійшли. Вони вдвох привели Моллі в порядок, без кінця базікаючи про перспективи першої маркиза.
Нові види завжди викликають у серце благоговіння. Моллі також усміхалася, коли побачила двох в’язнів - інвалідів.
Стук-тук.
Рука Лілі, яка поправила їй волосся, відразу замерла.
- Це пан?
- Я думала, він почекає...
Моллі не могла стриматися від цього, тому розтягнула посмішку на губах. Накинувши шаль, Моллі нарешті відпер двері.
Однак Рувим не стояв на порозі. Моллі автоматично вкинула голову і нахмурилася.
- Багато часу пройшло з того дня.
- Що ви тут робите?
Коли Моллі побачила ухмилку Фердінанда, то цілком природно, що усмішка зіповзла з її обличчя.
- Я прийшов запросити вас на вечерю. Я прийшов тільки забрати вас, тому що ви не знаєте планування будинку маркиза.
- Ви могли б покликати слугу зробити це за себе.
- Як я можу довірити таку цінну гістьу простому слугі?
Незважаючи на його дружній тон, обличчя Моллі не могло так просто змінитися. Просто один погляд, кинутий на його обличчя, нагадував їй про той жахливий випадок на вулиці.
Були дві основні причини, з яких вона не хотіла їхати до марки Вернеру. Одна з них полягала в тому, що вона не хотіла бачити Фердінанда Вернера.
Моллі посміхнулася і похитала головою.
- Мені дуже шкода, але я піду з моїм дорогим чоловіком.
- Ходімо, сестро.
Цей оптимістичний голос відразу змусив Моллі відвернутися.
- Арьян...
Коли з’явилася друга причина її небажання - Ар'ян, Моллі дуже зітхала. Моллі також не хотіла бути поряд з нею. Не встигла вона приїхати до маркизу, а від цього жахливого невезіння у неї вже розкололася голова.
- Ходімо зі мною. Ми так давно не бачилися, нам є про що поговорити.
- Ти теж тут, біля маркиза.
- Я тут з батьком. У будь-якому випадку, до весілля залишилося не так довго.
Вони зібралися завести святкування, коли весілля вже не за горами?
У голові Моллі закрутилася купа питань.
Звичайно, багато грошей вартують великих зусиль. Тому - то, коли було заплановано ще одну роботу, це просто засмучує думку.
Одне тільки весілля напевно буде коштувати цілий стан. Навіщо взагалі святкувати?
Моллі поглянула на все ще усміхнену Ар’єн. Тепер вона просто хотіла бути там, де нікого з цих двох немає.
- Зрозуміло. Тоді, сподіваюся, ти чудово проведеш час.
Ар’ян зробила безглуздий вираз обличчя, коли Моллі твердо домовила про щось сумнівне.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache