Нарешті, здавалося б, коротка ніч минула.
І, на щастя, ніхто навіть не запідозрив, що тоді сталося. Барон помітив, що він шукав Рувима, але невдовзі піддався на хитрі слова Рубіма: « Він рано лягав спати ».
Незважаючи на люту зимову бурю, процесія рухалась плавно. Вони не стикалися з бандами, і жодна лавина не перешкоджала їм іти далі.
- Ось і ми!
Почувши голос кучера, Моллі трохи відчинила вікно карети. Рувим, коли шалений вітер вштовхнув її назад до карети, швидко схопився.
- Нарешті, ми вдома.
Рувим переклав погляд на вікно. Прямо навпроти він вже міг помітити мерзлі землі - маєток марки Вернера.
Навіть після того, як ми в’їхали у місцевість, нам довелося проїхати досить велику відстань.
Те, що розтягнулося за вікном, разюче відрізнялось від того, про що вона думала раніше. На карті було зображено неплідну землю, яка повністю одягнена в біле. Але тепер вона вважала, що це новий світ, повний солодких насолод.
Від конструкції будинків біля самої дороги - коли вона кидала всюди погляди, то помічала, що столиця та інші місця абсолютно відрізнялися. Закрите снігом дахи були розроблені інакше, щоб витримати його вагу.
Крім дахів. Там були дороги, на яких не можна було вислизнутися, і стіни, які не пропускали тепло.
У цьому селі було чітко видно, які зусилля вони доклали для того, щоб жити на цих безплідних землях.
Проїхавши село, вона помітила неподалік великий палац. Особливик, збудований на маленькому пагорбі, був зовсім як казка з дитинства.
- Ласкаво просимо на землі маркиза Вернера.
Дворецький маркас привітав їх, коли вони проїжджали через головні ворота. Він майстерно наказав слугам перевезти багаж з наступного екіпажу.
- Мабуть, вам важко було сюди дістатися, тому дозвольте провести вас всередину.
Пара негайно рушила за палацовим слідом. Коли Моллі увійшла в резиденцію маркизу, вона нарешті побачила затишний хол.
Ситуація всередині зовсім відрізнялася від того, що вона бачила ззовні. Якщо білий особняк був наче будинок, збудований з снігових кристалів, то всередині було таке відчуття, ніби вона перенеслася у старовинний замок.
До зводчастих стелок були маленькі віконці. Вони були достатньо великі, щоб насолоджуватися пейзажем, але досить малий, аби випускати тепло.
Крім того, пейзаж з цього маленького віконця викликав особливе відчуття, оскільки навколо було біле-біло.
Моллі, яка все ще слідувала за палацом, раптом дуже швидко здригнулася.
- Тут надто холодно?
- Все в порядке.
Рувим, помітивши її слабкий рух, негайно обійняв її за плечі. Моллі трохи усміхнулася, коли його теплі руки торкнулись її.
- Але мені трохи хочеться спати.
- Ти і в кареті спала.
- Може, я трохи перевтомилася.
- Тоді тобі краще піти в кімнату і відпочити.
Варто було промовити голос Рувима, який мав торопнути.
- Ось ваша кімната. Будь ласка, тримайтеся в ній як у власній, і якщо щось трапиться, будь ласка не вагайтеся і тягніть за мотузку ось тут.
- Так і зроблю.
Тільки переконавшись, що пара увійшла до кімнати, палацовий обернувся. Ледве Моллі увійшла, як її щоки спалахнули від раптового пориву повітря.
Вона зняла куртку і повісила її на стілець, перш ніж сісти на ліжку. Вона говорила, що з нею все гаразд, але, варто було їй побачити ліжко, як її рішення було похитне до самих основ. Її очі закривалися самі собою, а кінчики пальців почали відтасувати в цьому теплі.
- Тобі хочеться спати?
- Так, трохи.
- Тоді почекай недовго.
- Але тепер, коли ми приїхали, мені потрібно привітатися з маркером ...
- Я просто схожу до нього один. Звичайно, Маркіз зрозуміє, що дорога сюди була досить складною.
Рувим повільно поклав її на ліжко. Оскільки Моллі вже хотіла спати, то не стала відмовлятись від його дотику. Насправді, її довгі вії почали опускатися, коли голова доторкнулась подушки.
- Так що не хвилюйся і просто міцно спи.
- Тоді я подрімаю недовго. Будь ласка, розбуди мене, як повернешся.
- Звичайно.
Він накрив ковдрою її ноги, а потім щільно закутав тіло. Усмішка проступилася на губах Рувима, коли Моллі спокійно влаштувалась у своєму ковдри, оточеному теплом.
- Добраніч, Моллі.
Перш ніж Рувим поцілував її в чоло, перш ніж він піднявся зі свого місця.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache