- А крім цього?
Зрештою Моллі, яка витягнула слова з пам’яті, запнулася.
- Ну, я зустріла лікаря, який лікував мене в дитинстві. Він встиг оглянути марки.
- Лечив тебе? Хіба це був не графський лікар?
Мало Рувим це почув, як його брови поповзли вгору.
Про це вже було відомо, хоча насправді ніхто не знав достовірно, що з самого дитинства Моллі, граф платив великі гроші лікарю, який спостерігав за хворою дитиною.
Але це був просто лікар. Можливо, граф просто використовував свою доньку як агітку до того, що не лікував її так, як належить.
Рука Рубіма, яка таємно трималася за руку Моллі, трохи поблудила. Чим більше він про це розумів, тим неприємнішим йому ставало те, що він відчував огиду.
- Небагато того, що я зовсім не видужала, моя хвороба навіть стала настільки заплутаною, щоб мені зажадав незалежний спеціаліст, який би відповідав за це. Завдяки йому я часто впоралася з загостренням, або смерті.
- Думаю, він був не дуже хороший.
- Не кажи так. Я ж була слабка. Але я дійсно рада, що зустріла його після стількох років. Отже, ми просто привітали один одного перед тим як розійтися.
Його очі опустилися на вже засмічені губи Моллі. Чорні очі пильно дивилися в її, рожевато-фіолетові.
- М... Молли?
Їхні погляди переплелися, наче він сподівався на щось. Коли він сказав свої слова, їхні пальці переплелися, а замішуване дихання хлинуло одне одному. Вона все ще дивилася на його губи, які стиснули в просту пряму лінію.
Незважаючи на те, що його очі почали зачаровувати її, Моллі прийшла в себе, хоча й важко, і струшила головою.
- Більше нічого.
Їй не слід було змушувати його хвилюватися. Вона просто не хотіла, щоб він і без того зайнята людина турбувались про такі дрібниці.
- Раніше я їхала в звичайному екіпажі, а тепер стою перед тобою. Невже тобі так цікаво почути мою історію про те, як я відвідувала хвору?
- Так, я все думав про це, тому що нічого не бачив. Де ти була і що робила без мене - як ти себе поводила? Мені завжди цікаво, чим займалася дружина.
З його уст зірвалося багато лагідних слів. Потім його простягнула рука повільно потяглася до її вуха ззаду.
- Замість цього я хотіла б почути твою історію.
- Я впевнений, що моя історія дуже проста. Все, про що я можу думати - це про роботу, сутичками безперервно.
- Я ще не була в імператорському палаці, так що все, про що ти мені розповіси, звичайно, буде цікаво.
- Ось як? Тоді йди сюди, моя люба дружина.
Саме в цей момент Моллі, зацікавлена словами Рувима, почала наближатися. Її щоки злегка порозовіли, коли ноги, які повинні були торкатися підлоги, раптово повивисали в повітрі.
- Іноді ти забуваєш, що і в мене є ноги.
- Бути такого не може. Я не пропустив жодного прихованого кутка твоєї справи. Якби я поцілував тебе прямо зараз, то запечатав би свій поцілунок на всій прекрасній твоїй частині.
- Рувим, ти просто ...
- Хочеш, щоб я це зробив?
Від його ніжного пориву Моллі почервоніла ще сильніше. Потім, коли розсудливі слуги почали прибирати кімнату, вона м'яко прошепотіла йому на вухо:
- Зроби це в кімнаті.
Глибокої темної ночі, коли всі інші вже спали.
Рувим обережно піднявся. Поцілувавши гарну дружину в щоку, він лагідно накрив її ковдрою і повільно вийшов.
Як тільки в кабінеті запалився світло, Ліндон негайно схилив голову.
Очі темніші ночі глянули на нього.
- Доповідай мені в найменших подробицях про все, що сталося сьогодні.
Ліндон почав переписувати, чим займалася Моллі.
Рувим прислухався до кожної деталі, у тому числі час, коли вона сідала в карету і виходила з неї, купуючи подарунки.
Всі, крім того, що вони зустріли Фердінанда Вернера.
Коли доповідь нарешті була закінчена, почувся стук по столу.
- Що-небудь ще відбувалося?
- Нічого.
- Хоча повинно було.
Ліндон вже щільно стиснув губи.
Рувимове обличчя негайно спотворилося.
- Ти натякаєш, що не будеш відповідати?
- Мне жаль.
- Якщо хтось, якого призначено учасником, приховує частину звіту самостійно, він повинен відповісти за це своїм життям, вірно?
- ...
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache