- Але я вже проходила через це раніше.
- Що? Значить, з вами все в порядку? - Негайно продовжив здивованим голосом доктор.
Це було цілком зрозуміло. У дитинстві вона цілий місяць страждала від простуди.
- Як відомо містеру Арендту, я завжди була в групі ризику. Завдяки правильному рецепту лікаря я змогла справлятися з цим без ускладнень.
- Вы...
Погляд доктора ковзнув по її обличчю. Він пильно дивився на нього, лише коли Моллі звернула увагу.
- Я просто радий, що ви більше не хворі. Тепер, будучи дорослою людиною, ви повинні мати імунітет до більшості хвороб.
- Я теж рада, якщо це так.
- Звичайно. О, мені пора, зараз я дуже зайнятий. Я вже і так сильно відстаю від свого графіка з пацієнтами.
- Минуло багато часу з тих пір, як ми зустрічалися востаннє, це така жалість.
Доктор прищурив оточені зморшками очі, в його голосі пролунав жаль.
- Дякую, що подумали про старого. Сподіваюся, ви будете, як слід оберігати себе.
- Щасливої дороги.
Моллі проводила його, і він прискорив крок. Ліндон, який чекав за дверима, нарешті, підійшов до неї.
- Хто це був?
- Лікар, який спостерігав мене в дитинстві.
Потім Моллі повернулася. Вона бачила лікаря частіше, ніж батька і матір.
- Він єдиний дивився на мене так, ніби я насправді людська істота.
Мабуть, це було викликано його жалістю до неї, але те, що він просто міг торкатися її, не згаджуючи, тоді заставило Моллі відчувати себе набагато спокійніше.
- Ось як?
- О, чому я не подумала про це раніше?
Моллі заспівало згадала про ліки, які вона завжди отримувала від графа. Було ясно, що про нього теж знав лікар.
- Може, я можу запросити його в герцогство наступного разу. Я впевнена, що він дасть мені кілька порад щодо мого майбутнього фізичного стану. Він знає, як я почувалась спочатку.
- Тоді я повідомлю про це герцогу.
- Ладно. Якщо будеш так люб'язний, Ліндон.
- Так.
Моллі успішно відповіла на це холодною відповіддю Ліндона.
Замість того, щоб вийти з карети, вона раптово відчинила круглі очі.
Невже сонце вже сіло?
Погляд Моллі відразу перемістився на нього. Відтоді як вона вийшла з дому марки Нібеї, навіть раніше, ніж пообіцяла, сонце ще висіло в небі.
Коли вона зрозуміла, що з часом усе гаразд, її очі трохи розширилися.
- Рувим? Ти закінчив раніше.
- Все вірно! Мені стало шкода себе, бо я залишив кабінет через кілька днів після того, як мало не помер, працюючи до глибокої ночі.
Рувим простягнув свою руку замість лицаря. Ці шкіряні рукавички, які на його руці бачила Моллі.
- Треба було спочатку піти на зустріч з тобою.
- Тобі і не потрібно цього робити. Не треба постійно мене зустрічати. Просто роби це, коли дійсно можеш.
Рувим, пригадуючи ті часи, виблискував незрозумілою усмішкою. Дружина, яка задовга, поки чекала його. Він сумував через те, як вона виглядала, але з іншого боку, не хотів її зупиняти, адже це було таке прекрасне видовище.
Вона була прекрасна, навіть якщо її м'яка шия небезпечно підрагувала. Як тільки він побачив це, втома від робочого дня перетворилася на полегшення.
Йому не слід було так робити. Навіть якщо він і знав про це, то просто не міг так недбало вимовити цю фразу: "Сступай в ліжко" - не чекаючи.
Він також міг відчувати себе вбитий горем, якщо не зміг би зустрітися з нею.
Її рука все ще міцно стискала його руку. Моллі, вийшовши з карети, всміхнулася йому.
- З поверненням, Моллі.
- Я вернулась.
- Ти добре себе почуваєш?
Моллі кивнула головою.
- Що-небудь сталося біля марки Нібеї?
- Ні. Ох, марказа Нібея набагато сильніша страждає від простуди, ніж я вважала. З огляду на те, що минуло не так багато часу з тих пір, як мені полегшало, мене негайно відправили назад.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache