Раптом обличчя Лінсона, що посміхався, стало серйозним.
- Але ви дійсно повинні зберігати це в таємниці від лорда? Я вже це чув, так що не зможу змиритися з цим.
- Хм... Тоді не кажіть йому, лорде Линдон.
- Про що ви говорите?
- Про все, що трапилося зовсім недавно.
Ліндон, який швидко відповідав раніше, зробив дивну паузу.
- Я не можу це пообіцяти.
- Тому що ви все ще збираєтеся розповісти йому?
- ...
- Тоді нічого не поробиш. Що ж, дозвольте мені розповісти про це замість вас.
- Мадам.
- Я просто не хочу турбувати його через дрібниці, коли він і так зайнятий. Якщо ми більше не будемо стикатися, то станемо звичайними мешканцями міста.
- Лорд дійсно жахливий. Так що він, незважаючи ні на що, хороший у всьому, що робить.
Хоча він звертався до лорда як до монстра, не відчуваючи в цьому нічого поганого, у його голосі все ще звучав відтінок поваги.
Моли тільки посміхнулася над такими відвертими словами.
- Але ж ви розумієте мої почуття, якщо я бажаю, щоб герцогу було трохи комфортніше, чи не так?
- Це правда, але...
- Тому, будь ласка, допоможіть мені.
Ліндон міг лише виспустити глибокий подих.
- Добре...
- Тоді - це вже взаємна угода. Ні я, ні Ліндон не знаємо, що сталося раніше.
Ліндон, побачивши на обличчі мадам усмішку, несвідомо зробив крок назад. Вона говорила з Ліндоном, який помітив безглуздість погляду Фердінанда, і це, здавалося, розслабило її.
Ліндон швидко кивнув, намагаючись впіймати все ще серце.
*
Зрештою вона купила подарунок в іншому місці, перш ніж змогла безпечно дістатися до будинку маркиза. Помінявшись вітаннями з палацом Нібеї, вона увійшла в спальню марки.
Поруч з маркою Нібеєю вже був лікар, ймовірно, він саме лікував її. Моллі чекала всього в крокі позаду.
Тим не менш, чим довше вона дивилася, тим більш знайомою здавалася спина лікаря. Моллі відразу підняла голову. Коли вона нарешті дізналася цю впевненою фігуру, то несвідомо скрикнула:
- Мистер Арент?
Доктор, нехай і ненадовго, здивовано обернувся на голос Моллі. Він повернувся, вмілими руками оглядаючи маркеру знову, але насправді він мало що їй сказав.
Невже він дійсно не впізнав її? Здається, хвороба маркизи Нібеї виявилася навіть важчою від Моллі.
Маркіза Нібея, зітхаючи, сказала, що заразилася від молодшого сина.
Моллі була хворобливою від природи, тому вона правда не могла залишатися поруч з маркою Нібеєю занадто довго. Усе це було пов’язане з піклуванням про своє здоров’я, а також не так давно і вона могла знову застудитися.
Потім Моллі, коли лікар закінчив оглядати його, вийшла з кімнати і природно повернула голову.
Вона пам'ятала його, як трохи схожого на велетня людини. Чи йому справді було нелегко?
Чоловік, перед яким вона стояла, більше був карликом.
- Мистер Арент.
Моллі знову покликала його на ім’я.
- Насправді, давно не бачилися. Я леді Клеменс.
Лікар злегка повернув голову на голос Моллі. Насправді, він пару разів моргнув, ніби намагався щось згадати, перш ніж, нарешті, схилив голову.
- О, ах, давно не бачилися, юна леді. Як справи? Як ви почуваєтеся останнім часом?
- Я все ще слабка.
Вона тихо натягнула гірку посмішку. Він знав її з дитинства, краще, ніж будь-хто інший. Тому їй не потрібно було нічого приховувати. Потім Моллі з великим зусиллям підняла кутки губ, і на її обличчі виблискує радісний вираз.
- Але останнім часом я почуваюсь досить непогано.
- Хм? Хіба?
На диво, голос лікаря ніколи не знепритомнів.
Хм...
Врешті-решт, він знову розмкнув губи і перетирав горло ще раз.
- Але все одно, ви повинні, як слід піклуватися про себе. Вам слід бути обережними, бо останнім часом застуда гуляє. Крім того, юна леді досить тендітна.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache