Майже тиждень мого перебування на Амазонці Лілі. Щоденні медитації та важкі тренування з величезним камінням постійно вимотували мене. Я ніколи не забував про тренування тіла, тому тягнув каміння не тільки використовуючи силу фрукта, але й свої руки.
Загалом, за всім цим я і не помітив, як на острів прибула Боа Хенкок. Тільки після сьогоднішньої медитації я далеко побачив корабель. Це був звичайний галеон з рожевим особняком посередині. Він також мав криласті колеса на кормі судна, очевидно, виконуючи роль стерна. Парус корабля були червоні, на першому з них було зображено весняний ріджор Піратів Куджа. Це був череп без нижньої щелепи і скріплених кісток. Замість цього, через череп з'являється дев'ять зміїв кривих вправо. А на задньому вітрилі було написано « Куджа», написаний в кандзі.
Хмм, коли я сідав медитувати кораблі не було, схоже вони прибули недавно. Що ж, нехай відсвяткує своє повернення, зайду в гості трохи пізніше.
Я відкрив очі через кілька годин, коли вже настала ніч, подивився в бік долини Куджа і посміхнувся. Пора нарешті познайомитися, Імператриця піратів ...
*Вш-ух*
За кілька хвилин я дістався до палацу і почав повільно спускатися.
Хм? Палац зачинено... Здається я знаю, яка чудова можливість. Ех, як би я про це не пошкодував... Я посміхнувся і різко кинувся вниз.
*Бум*
Дах будинку проломився, і я потрапив у досить тісне приміщення. Навколо був пар, але я чітко розглянув дівчину перед собою. Від її виду у мене миттєво прилила кров до голови, не тільки її тіло було ідеально і прекрасно. Але так само її обличчя було на найвищому рівні краси, я ще жодного разу не бачив таких красунь, хіба що одного дня, на тому небесному острові...
Краса Хенкок була невимовною, особливо коли її волосся і тіло були вологі від води, і вона з'явилася передо мною абсолютно голою.
Вона дивилася на мене, а я дивився на неї. Це тривало кілька секунд, а потім вона проричала:
- Чоловік, як ти посмів...
Я обернув її поглядом знизу вгору і посміхнувся:
- Ось це так, як сам бог мене послав сюди. Хоча, твоя спина... - Я задумливо схилив голову і пробурмотів:
- Як цікаво...
- Ты... Ты... Імператриця ненавиділа мене і тільки одного цього погляду було достатньо, щоб зрозуміти, що мені не сподобатися. Мені навіть стало не по собі...
У цей момент ворота купальні відчинилися, і туди вбігли дві величезні жінки. Одна з них запитала:
- Гібехім, що сталося?
Хенкок невтомно встала з води і спокійно хода підійшла до своїх сестер. Після такого виду я вже ні про що не жалкував, навіть якщо сьогодні не виживу.
Вона одягла халат і проговорила:
- Він бачив мою спину.
- Що? - Вигукнула зеленоволоса.
- Це значить, він повинен померти! - Кивнула інша сестра.
Я посміхнувся:
- Та годі вам, красива спина, а клеймо цих дітей драконів і прибрати можна.
- Що? Ти знаєш що це? - Вигукнула Імператриця.
Я хмикнув:
- Морський диявол знає все.
- Морський диявол... Це ти? - Здивовано запитала Хенкок.
- О, так ти мене знаєш? Я польщений... - З посмішкою відповів я.
Імператриця зітхнула і холодно проговорила:
- Це неважливо, ти побачив те, що не повинен був, тому ти повинен померти.
Одразу після цього, вона склала пальці у формі серця і проговорила:
- Умри, Меро Мердо Меру!
На її дії я просто посміхнувся і став чекати.
Коли рожевий промінь наблизився до мого тіла, він різко викрився і обійшов мене стороною. Я не ризикував, тому що швидше за все став би на камінь. Тому просто використав гравітацію і відмовився промені її фрукта. Для них це було непомітно, і вони навіть не сумніваються в тому, що промінь просто мене не зачепив.
Хенкок нахмурилася і проговорила ще раз:
- Меро, Мардо!
Ще один промінь змінився і пройшов повз мене. Я посміхнувся і сказав:
- Не спрацює, морського диявола не так просто зачаровувати, чи знаєш.
- Не... Неможливо! Ти бачив мене голий і в тебе навіть не з'явилося бажання? Бред! Я бачила, як ти дивився на мене!
Я потиснув плечима і безсоромно сказав:
- Не знаю що ти там собі напридумувала, але я чистий душею і серцем.
Після моїх слів Хенкок заричала, а її сестра крикнула:
- Це неможливо сестра! Він, мабуть, просто злякався! Страх смерті довів його бажання!
Я хмикнув:
- Страх? Я прикінчив двох Сітібукаїв, з чого мені боятися ще одного?
Хенкок розширила очі і сказала:
- Двох? То це ти вбив Морію? - Потім вона зітхнула: - Зрозуміло... То ти тут, щоб убити мене?
- Що якщо і так? - Я посміхнувся.
- Та як ти смієш? - Закричала зелена і кинулася на мене.
*Бам*
Я легко заблокував її ногою і стиснув руку.
*Треск*
Її нога хрустіла і вона закричала:
- Ааа!
- Відпусти її! - Крикнула Хенкок і атакувала мене. Так, і як до цього дійшло...
Імператриця так само атакував ногою, тому я виставив руки і зловив її.
*БУМ*
Вдар ноги був такий сильний, що навіть по кістках пройшла вібрація, а долоню трохи захворіла. Але я все одно не відпустив їй ногу і з насмішкою сказав:
- Міс Хенкок, дякую за чудовий вид...
Вона простежувала за моїм поглядом і почервоніла, потім крикнула:
- УБЛЮДОК! УБ'ю!
Я відпустив її ногу і почав ухилятися від безлічі швидких випадів...
Це тривало досить довго, навіть її обидві сестри за весь час нашої битви швидко вибили і лежали без свідомості, але з Хенкок я все не хотів закінчувати, потрібно було перемотати її.
І ось, нарешті, вона здулася і впала на одне коліно.
- Ха..Ха... Ты... Ти сволота... - Проричала засихаюча Імператриця.
Я підійшов до неї ближче і сказав:
- Та годі тобі, визнаю, не варто було мені так вриватися. Тому вибач за це.
- Та пішов ти... - Проскрегала Хэнкок.
Я зітхнув:
- Гаразд, можеш злитися, але я все одно нікому не скажу про мітку на твоїй спині, більше того, незабаром ці виродки не зможуть заковувати людей в ланцюгу. Як тільки у мене буде достатньо сил, я їх все відправлю на дно.
Хенкок підняла на мене погляд і запитала з усмішкою:
- Ти божевільний? Хочеш вбити Тен'юбіто?
Я хмикнув:
- Це моя плата за перебування на цьому острові і за твоє мовчання.
Хенкок встала і хмуро на мене подивилася, потім запитала:
- Що ще за мовчання?
- Ніхто не повинен знати що я тут, крім тебе і твоїх сестер, ну а ще ... - Я подивився в сторону і сказав:
- І цієї жінки.
Хенкок простежувала за моїм поглядом і нічого не побачивши запитала:
- Яка ще жінка?
- Може вже вийдете? - З усмішкою запитав я.
Відразу після моїх слів через двері вийшла низькоросла стара бабуся і зітхнула:
- Ех, я вже думала що мене не помітять...
- Старуха Нен? - Здивована Хенкок.