Маринфорд.
Кабінет Адмірала Флота Сенгоку.
Адмірал сидів і слухав черговий неприємний звіт за останній час і скрипів зубами.
- Так хто убив його? Ви з'ясували? - Запитав Сенгоку невисокого худорлявого юнака.
Той похитав головою і сказав:
- Ні сер, Триллер Барк повністю безлюдний, Віце-адмірал Ямакадзі був там особисто і не зміг знайти не однієї заціпки. Тільки труп Морії і його Підкорених. Хто вбив Сітібука Гекко Морію нам так само невідомо.
Сенгоку стиснув кулаки і проричав:
- Чорт, це другий убитий Сітібукай останнім часом... - Потім Адмірале видихнув і проговорив:
- Гаразд, скажи Ямакадзі щоб ще раз все перевірив, ми зазвичай не лізли в справи Сітібукайв, але нехай він до найменших подробиць з'ясує.
- Так точно сер! - Хлопець віддав честь і вийшов з кабінету адмірала.
Сенгоку відкинувся на спинці стільця і пробурмотів:
- Щось не так, у мене погане передчуття...
***
Через шість місяців.
Амазон-Лілі.
На одній з найвищих гір на острові сидів смаглявий чоловік із дивним татуюванням на руках і обличчі. Його темно-сині волосся розвіялися на вітру, а місце в якому він знаходився було надзвичайно тихим. Він почувався так, ніби вітер не був для нього таким важливим. Якщо придивитися, то можна було помітити дивні викривлення, ніби саме простір тремтіло. Навіть птахи навколо не літали через жахливу гравітацію, а гора яка колись була найвищою, помітно зменшилась в розмірах за останні місяці його тут перебування.
На правій руці чоловіка можна було помітити дивні блакитні вогники, які виглядали чарівно і чарівніше, а на лівій, темні вполохи чорного полум'я, від одного виду по тілу проходив холодок. Ця темрява ніби затягувала, а яскраве голубе світло було немов сяйво зірок, на яке хотілося дивитися вічно.
В якийсь момент темрява на лівій руці зникла, так само як і зоряне світло праворуч, і чоловік відкрив очі.
*** Уш-ух*
Як тільки чоловік відкрив очі, від нього на всі боки поширилась невидима енергія, через яку усі живі істоти навколо затремтіли від страху і потім миттєво потрапляли до землі без свідомості.
Чоловік встав і потягнувся, а потім проговорив з насмішкою:
- Непогано, королівська воля дійсно цікава здатність. - Потім він здивовано подивився кудись і неохоче пробурив:
- Дивно, я ж начебто сказав, щоб мене не турбували ...
***
Шість місяців тому.
Коли я приїхав на острів амазонок, я відразу вирішив знайти гарне місце для тренування і хотів щоб воно було від'єднане. Так само варто було налагодити контакт з місцевими мешканцями, адже вони напевно просто так мені не дозволять тут тренуватися, тому треба домовитися про це. До того ж, вони будуть мені корисними, у них я зможу дізнатися найсвіжіші новини з зовнішнього світу. Хто знає що там статися, не хочу пропустити щось значуще. Може Луфі чого зачудить або дозорні війни який-небудь розірвуть, за всім варто стежити.
У мене вже був план як налагодити стосунки з Куджа, а якщо точніше з однією з них. Так вже вийшло, що вона тут головна і її слово закон. Тому якщо вона скаже, що я тут можу залишитися, ніхто не посміє сказати мені піти. Стану її другом або союзником і може вона дозволить мені тут побути кілька місяців, а якщо ні, то доведеться діяти грубіше. Але сподіваюсь, що вони не доберуться. Вони мені не вороги, а я для них чужинець і вторжанець. Ну, в крайньому випадку, просто знайду інший острів. Але не хотілося б втратити цей, мені він був вигідний тим, що на нього чужаки не попадуть, сюди навіть дозорих не пускають, тому тут я буду застережний для світового уряду і морського Дозору.
З цими думками я злетів і попрямував до центру міста, спочатку треба було з'ясувати тут чи Імператриця. Якщо ні, то доведеться почекати...
Я встав у повітрі над великим палацом, який знаходився глибоко в долині між декількох гір і почав спостерігати.
Чудове місто, архітектура нагадує Китай чи Японію в давні часи, не зовсім на це розбираюсь, так що я не впевнений. Містом це можна було назвати з натяжкою, швидше велике село повно жінок. Так, жінок тут було дуже багато, але напевно мені просто так здається через те, що тут тільки одні дівчата і живуть. Але, на жаль, я тут не шукав. Це було зрозуміло не тільки тому, що головного корабля Куджа не було в порту, але й тому що багато жінок говорили про те, щоб їх Імператриця дуже скоро приблизилася.
Шкода, доведеться почекати. Ну гаразд, тоді, поки знайду собі місце для житла...
Я вирушив трохи далі вглиб острова, до кількох досить високих гір, які були далеко від села Куджа. Там я і вирішив розбити табір.
Я створив клинок із зоряного туману і вирізьбив собі в скелі печеру, наклав листівки та зробив для себе тимчасове ліжко. В майбутньому знайду собі шкури якихось тварин. Мені хотілося жити в диких умовах, ще жодного разу не жив у печері. Цей острів був гарячий, тому не замерзну. Можна і на каменях поспати.
Коли я закінчив все вже був вечір, я поклав свій плащ на один з каменів і з посмішкою проговорив:
- Ну ось, тепер все готово, з завтрашнього дня почнуться мої тренування, нарешті...
Я встав рано - вранці і поїв фрукти та випив воду в місцевому домі, а потім подався на найвищу гору. Хоч я буду тренувати своє тіло, але також мені потрібно усвідомити всю силу диявольського фрукта. Комусь для цього потрібні роки, а я просто їх проколював у системі, що було неприродно. Оскільки я й досі не розумію сили тяжіння, мені треба довго і наполегливо досліджувати силу фрукта. Так само не варто забувати і про логіку темряви, я збираюся використовувати її в деяких моментах битви. І все ж здатність нейтралізувати сили інших фруктів дуже корисна, так само як простір темряви і може сильно допомогти в бою.
Все це мені потрібно якось зрозуміти, так само як усвідомити що таке - пробудження. Концепція пробування - це не те саме, що й я, хоч і розбудив фрукт наполовину. Все це через систему, вона хоч і збільшила мої сили, але розуміння цих сил не дала. Хіба що Рокусіки і Близький бій, це єдине в чому я отримав розуміння. Гаразд, почну з медитації, зосереджуся на силі фруктів і буду намагатися щось відчути ...
Я піднявся на найвищу гору, сів і закрив очі та почав відчувати силу фруктів всередині себе.